Політичні потрясіння на лінії Варшава-Київ не вплинули на позитивний образ Польщі серед українців. Поляки відповідають на цей ентузіазм – як і належить представникам «Заходу» – сумішшю співчуття та патерналізму. І хоча інтенсивність міжособистісних контактів на високому рівні, ідеї щодо польсько-українських відносин досі бракує.
Сьогодні дозволом на проживання в Польщі володіє понад 270 тис. українців. Якщо взяти до уваги також короткострокових та сезонних мігрантів, то їх може бути аж 1,3 млн. Це більше, ніж поляків у Великій Британії.
Водночас відносини між Києвом та Варшавою пережили за останні роки низку турбуленцій, пов’язаних з історичною політикою. Український закон про визнання УПА борцями за незалежність, постанова Сейму Республіки Польща про визнання волинської різанини геноцидом, «війна пам'ятників» на кордоні, внесення державних чиновників до чорних списків, Бандерівський проспект у Києві та стадіон Шухевича в Тернополі, заяви Пшемислава Чарнека (Przemysław Czarnek), коли він був люблінським воєводою – список кривд з обох боків нескінченний. Рекордне зростання української міграції та загострення політичної риторики не могли не вплинути на взаємне сприйняття обох націй. Як саме? Це дослідили експерти Колегіуму Східної Європи у Вроцлаві, Рада зовнішньої політики Ukrainian Prism у співпраці з варшавським і київським офісами Фонду ім. Фрідріха Еберта.
Опитування «Поляки та українці у повсякденних контактах», проведене online взимку минулого року з вибіркою понад тисяча осіб у Польщі та понад дві тисячі в Україні, є одним з небагатьох, у якому автори намагаються відокремити ставлення до людей від ставлення до держави, а також окреслити майбутнє сусідських відносин.
Асиметричне кохання
Протягом багатьох років у польсько-українських відносинах спостерігається асиметрія експертизи. У Польщі є багато дослідників, політиків та журналістів, які орієнтуються в українських справах, знають російську чи українську мову, вміють компетентно аналізувати ситуацію в сусідній країні. Звідси й виникає, серед іншого, важлива роль Києва в зовнішній політиці (Варшави, – ред.) та чимала кількість інформації про Україну в польських ЗМІ.
Зміни відбулися після анексії Криму та початку війни на Донбасі, коли українці зрозуміли, наскільки важливо стежити за внутрішньополітичною ситуацією в інших країнах, оскільки це може вплинути на підтримку Києва в російсько-українському конфлікті. Однак немає жодних сумнівів: польські аналітики краще розуміються в українських справах, ніж українські в польських.
З іншого боку, у стосунках простих поляків та українців все з точністю до навпаки: українці краще знають своїх сусідів-поляків, ніж ті їх. І що важливіше, українці плекають щодо поляків тепліші почуття.
40% опитаних українців відвідали Польщу (2010 року цей показник не перевищував 10%), тимчасом як Україну принаймні один раз відвідали 25% поляків. Водночас майже дві третини з тих українців бували в Польщі неодноразово, а кожен п’ятий – понад 10 разів. Кожен другий українець у віці 18–34 років заявив, що має друзів у Польщі. У випадку поляків, лише кожен шістнадцятий респондент отримав би картку сталого клієнта від українського прикордонника.
Ключові асоціації українців щодо поляків: позитивний характер, сусід, трудова міграція, друзі, Європа. Ключові асоціації поляків зі словом «українець» схожі тільки на перший погляд: трудова міграція, позитивний характер, сусід; але вже в першій п’ятірці є історія, на сьомому місці – безробіття, на дев’ятому – бідність. Водночас українці значно частіше приписують полякам позитивні риси: ввічливість, доброзичливість та підприємливість, тоді як поляки так само часто, як і про доброзичливих, гостинних людей, говорять про «п’яниць» та «шахраїв», додаючи кілька стереотипів про «невибагливість» українців.
Праця, праця і ще раз праця
Одна справа мати думку, інша – володіти знаннями. Дві третини поляків та українців не змогли назвати жодного відомого представника сусідньої нації. Але відповідь на запитання про найбільші проблеми української держави знайшлася майже в кожного мешканця Польщі: Україна – це корумпована, бідна країна, яка перебуває у стані війни з Росією.
Диспропорція міграційних потоків спричиняє те, що українці активно набувають безпосереднього досвіду спілкування з поляками. Це виражається в більшій симпатії та довірі. А поляки і надалі оцінюють абстрактну Україну. Це, до речі, посилює стереотип, що відображає ситуацію на польському ринку праці: поляк – роботодавець, а українець – бідний працівник. У цій ситуації легко знайти патерналістський підхід до наших східних сусідів.
Ситуація виглядає кращою, якщо ми перейдемо від широкої точки зору щодо рівня особистих контактів. Як показує дослідження групи «Рейтинг», поляки роками входять до трійки найулюбленіших українцями націй. Тоді як, за даними CBOS, симпатії щодо українців плекає близько 40% поляків. Решта ставиться нейтрально або негативно. Однак коли запитати поляків про їхнє ставлення до українських працівників, з якими вони мали можливість зустрітися в країні, то виявиться, що 60% декларують позитивний досвід. Очевидно, одна справа бути байдужим або погано думати про абстрактних українців, а інша справа – погано говорити про Оксану, у якої ви щодня купуєте полуницю, або Сергія, з яким ви обмінюєтесь кількома словами, коли забираєте своїх дітей з дитячого садка.
Аж 82% поляків знайомляться з українцями на роботі. Щось схоже і у випадку з українцями. Важливо, що майже кожен другий поляк та українець позитивно оцінюють ці контакти, і лише меншість поляків вважає, що на ринку праці занадто багато українців, що східні сусіди відбирають у поляків добрі посади. Схожі дані випливають із весняного опитування CPRDiP щодо ставлення поляків до східної політики: 71% акцептує трудову міграцію з України, що є вищим рівнем підтримки, ніж щодо міграції з Білорусі.
Проте тут також є асиметрія: аж 82% українців позитивно або дуже позитивно ставляться до поляків. Однак таку думку щодо сусідів поділяють лише 48% поляків, тимчасом як 43% вважають за краще говорити про нейтралітет. З іншого боку, поляки не особливо щедрі на компліменти і щодо інших поляків. Ставлення до іноземців насправді є продовженням власних проблем із прийняттям будь-якої різноманітності в польському суспільстві.
Критичний, як поляк
Наскільки українці та поляки єдині у критичній оцінці української держави, настільки кардинально різняться думки щодо польської політики. 25% поляків оцінюють політичну ситуацію у своїй країні позитивно чи дуже позитивно, а понад 50% – негативно і дуже негативно. Своєю чергою понад 45% українців висловлюють позитивну думку про польську політику, а 40% мають нейтральне ставлення до неї. Сприйняття польської економіки схоже: понад половина українців бачать у ній історію успіху, тоді як понад 40% поляків оцінюють погано або дуже погано.
Ці дані пояснюють проблему польсько-українських дебатів: полякам без проблем минає критика (часто слушна) ситуації в країнах на схід від Бугу, тимчасом як на критичні зауваження з боку східних сусідів вони реагують обуренням. Адже іноземці існують для того, щоб захоплюватися нами, навіть якщо ми самі сумніваємось у правомірності їхніх компліментів. У таких умовах важко говорити про партнерство, яке передбачає якщо й не паритет сторін, то бодай рівне визнання суб’єктивності партнера та його права на власну критичну думку.
Тому, як засвідчують результати досліджень, більшість респондентів називає міжнародні політичні відносини найслабшою ланкою двосторонніх відносин. Історія – ще одна слабкість. Майже десятиліття в польсько-українських відносинах ми спостерігаємо фестиваль вставання з колін та конкурс за перше місце жертви тоталітаризмів та націоналізмів ХХ століття. Бо той, хто більше страждав у минулому, нині має рацію. І якщо в Україні такий підхід домінує переважно серед еліт (86% українців хочуть залишити історію історикам), то в Польщі сильний вплив політики пам’яті на міждержавні відносин має широкий соціальний мандат, понад 60% вважають історичний діалог найслабшим елементом двосторонньої співпраці.
Чинні суперечності могла б пом'якшити культура. Але для представників обох націй вона залишається марґінальним елементом взаємного сприйняття. Для поляків Шевченко – це насамперед тренер збірної України з футболу, а серед українців солідне визнання має лише Анджей Сапковський, чия сага про відьмака Геральта є хітом, який рекламують комерційні видавництва без допомоги державних інституцій (опитування проводилося минулого року після прем'єри серіалу «Відьмак» на Netflix, що ще більше розпалило інтерес до Сапковського). Треба також визнати, що не Токарчук і Забужко, а «365 днів» та «Віддана» є амбасадорами польської та української культури.
Польська soft power діє
Хоча в експертних колах загальновизнано, що Польща має проблеми з просуванням свого іміджу за кордоном, а непослідовна та безглузда східна політика, особливо останніми роками, лише поглибила занедбання попередніх десятиліть, все ж ці результати не залишають сумнівів: з польським soft power в Україні – все в порядку. Однак цей позитивний образ створюють не романи Ольги Токарчук, не історія Яна Карського, не транскордонні фестивалі чи сильна позиція Варшави в ЄУ та НАТО, а зростання середньої зарплати й добробуту пересічних поляків. Для українця привабливість Польщі дуже матеріальна, до неї можна дослівно доторкнутися.
Не дивно, що українці бачать майбутнє двосторонніх відносин у розвитку економічних контактів. Для 20% українців і лише 7% поляків співпраця в цій сфері є важливою для загального покращення двосторонніх відносин. Але найбільша група поляків зацікавлена насамперед у поліпшенні політичних відносин та інтерпретації історії.
З одного боку, ставлення українців – добра новина; врешті-решт, економічна співпраця була сполучною ланкою польсько-німецького партнерства, зокрема й на міжособистісному рівні. Але що станеться з любов’ю українців до Польщі, коли економічне зростання сповільниться, і пошук роботи в польського працедавця уже не буде таким простим? Це важливе питання, над яким слід поміркувати.
Сучасність виглядає непогано. Майже три чверті українців вважають двосторонні відносини з Польщею хорошими. Таке бачення поділяють 39% поляків, і стільки ж обрали «нейтральний» варіант. У польському випадку, коли порівнювати з 2013 роком, кількість прихильників нейтрального ставлення зросла з 5 до 39%, за рахунок негативного ставлення.
І що найголовніше: попри сьогоднішню нерівність у взаємному сприйнятті 71% українців та 65% поляків вважають, що відносини між націями можуть бути кращими в майбутньому. Щобільше, 59% українців і 56% поляків хотіли б відвідати сусідню країну. Є простір для діалогу, його потрібно лише вміло використовувати.
Переклад з польської
Текст опубліковано у межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Попередні статті проєкту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут.
Оригінальна назва статті: Daleko do partnerstwa? Jak Polacy i Ukraińcy widzą się nawzajem