В Україні близько мільйона подружніх пар не можуть мати дітей. При цьому щорічно у нас 8-10 тисяч дітей стають сиротами при живих батьках. І лише половина з них у майбутньому отримає нову сім'ю. Решті доведеться боротися за життя самотужки. Та попри можливість дитини потрапити до нової сім’ї все частіше сироти опиняються у будинках сімейного типу.
Катерина Долгова кілька років тому створила на Тракті Глинянському свій будинок. Для 10 дітлахів цього будинку вона «мама». Фактично жінка присвятила все своє життя дітям. У великому будинку, який придбала львівська мерія, вона порається самотужки, багато допомагають діти. Жінка зізнається,що коли створювала будинок, боялася, що не впорається, та тепер вона щаслива.
«Я зовсім не жалію, у мене навпаки страх втратити цих дітей, тобто коли їх заберуть на усиновлення. То є страх втратити дітей. Мені здається, що вони вже є мої і ніхто на них не має права», – розповідає Катерина Долгова.
Перші ДБСТ в Україні створили у 1998 році. Сьогодні таких будинків більше тисячі. Але це замало, аби розвантажити вітчизняні сиротинці. Адже в цих будинках діти, в яких і так доля не склалася, почувають себе щасливішими.
«Діти тут зовсім інакші – я це бачу по своїх дітях. Вони змінюються і буває настільки, що мені плакати хочеться – в них стільки є любові. Може, вони в інтернаті не мають кому її дати», – зізналася засновниця ДБСТ Катерина.
Усиновлення – не бізнес, але тут теж є «гарячі пропозиції». Крихітки до двох років надовго в дитячих будинках не затримуються. Схожа ситуація у Михайлика. Йому 13 і більшість свого життя він провів у сиротинцях. Досі юнак не наважувався на нову сім’ю. Тепер, коли підріс, боїться, що за ним так ніхто і не прийде. Та незважаючи на це, мріє про нових маму та тата.
«Я хотів, щоб та сім’я мене любила, завжди поважала, я їй помагав, а вони мені помагали і щоб ми один одного розуміли», – зізнався хлопчик.
За цей рік у Львові 11 сиріт знайшли нову сім'ю. Одна дитина навіть поїхала жити за кордон. Батьки-іноземці приїздять найчастіше із США та Канади. Та Гаазькою конвенцією, до якої Україна згодом долучиться, не батьки вибиратимуть українських діток, а для діток обиратимуть батьків за кордоном. Окрім того, це безпека дітей за кордоном.
«Якщо ми кажемо за Гаазьку конвенцію, то це буде відповідальність центрального виконавчого органу влади. Там на місці і агенції, які даватимуть дозвіл, щоб співпрацювати. Це буде договір в кінці кінців між Україною та країною, яка приймає дітей», – зазначив директор департаменту з усиновлення Руслан Колбаса.
Але не важливо чи мама і тато з Америки, Італії чи Полтави: кожен із тисячі дітлахів в українських сиротинцях щодня мріє про нову сім’ю. І навіть тоді, коли самі діти проти усиновлення,у них в серці все одно залишається образ тієї єдиної і найдорожчої.