Що не так у справі «Романтика»: коли у міста хочуть забрати цінний об’єкт за безцінь
Коли система тисне своєю масою, я згадую Давида: щоб повалити велетня, не треба бути більшим за нього – достатньо просто знати, куди цілити.
Останні місяці багато вивчаю документів, судових рішень, старих ухвал, актів тощо. І що довше вивчаю історію «Романтика», то менше це схоже на нормальний, прозорий процес. Бо коли йдеться про унікальну будівлю в Парку культури, про об’єкт із культурною історією, з чітким суспільним призначенням і реально великою цінністю для міста, а на виході ми бачимо спробу відчужити його за суму, яка виглядає заниженою щонайменше в рази, то маємо називати речі своїми іменами.
Я хочу дуже чітко сказати головне: місто не виступає проти того, щоб у «Романтику» був Центр науки, сімейного відпочинку чи мистецький простір. Навпаки. Це якраз той сценарій, який для цієї будівлі виглядає природно і правильно. Але коли цінний міський об’єкт намагаються отримати не через відкриту конкуренцію, не за ринковою ціною і фактично під тиском багаторічних судів, то це вже не про розвиток. Це про спробу забрати у громади те, що їй належить.
«Романтик» ніколи не був просто квадратними метрами
Для багатьох львів’ян це не просто будівля на вул. Болгарській, 4. Це колишній палац молоді «Романтик», збудований у 1979 році за проєктом львівських архітекторів Мирослава Трача і Володимира Блосюка. Тут працювали гуртки, секції бальних танців, був відкритий танцювальний майданчик. Це частина історії міста, його культурної пам’яті, його модерністської архітектури.
І саме тому «Романтик» сьогодні треба розглядати не як звичайний об’єкт для продажу, а як простір із характером, змістом і потенціалом. Таких будівель у місті небагато. А в парку – тим більше.
Історія почалася не вчора
Ще у 2009 році Львівська міська рада надала ці приміщення в оренду на 10 років для дуже конкретної мети: для роботи гуртків спортивного і бального танців та культурно-мистецької галереї робіт обдарованих дітей. Тобто від самого початку там було закладене чітке суспільне і дитяче спрямування. Це важливо пам’ятати, бо іноді зараз складається враження, ніби мова йде просто про «старе занедбане приміщення». Ні. В ухвалі було прямо записано, для чого місто його передавало. І це точно не була історія про будь-що і будь-кого.
Менше ніж за місяць після укладення договору оренди орендар уже подав заяву про включення цього майна до переліку об’єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу. Тобто логіка «взяти в оренду для суспільної функції, а потім швидко перейти до викупу» з’явилася майже одразу. Це теж багато про що говорить.
Через суди місто роками змушували йти туди, куди воно не хотіло йти
Далі почалася довга історія, яка тягнеться з 2010 року. У 2013 році суд зобов’язав управління комунальної власності підготувати проєкт ухвали про включення «Романтика» до переліку об’єктів, що підлягають приватизації способом викупу. Пізніше місто намагалося змінити ситуацію. 2 березня 2017 року, за ініціативою управління комунальної власності, міська рада навіть ухвалила рішення вилучити приміщення на вул. Болгарській, 4 з переліку об’єктів, що підлягали приватизації способом викупу. Але вже 23 березня 2017 року інша ухвала знову повернула цей об’єкт у приватизацію – і саме тоді було записано, що приміщення мають використовувати для Центру науки, сімейного відпочинку та мистецької галереї.
Тобто місто неодноразово намагалося зупинити або переглянути цей процес. Але надалі його фактично змушували рухатися через судові рішення. У 2019 році Господарський суд Львівської області зобов’язав виконавчий комітет затвердити оцінку, а управління комунальної власності – укласти договір купівлі-продажу. У 2022, 2023 і 2024 роках виконавчий комітет тричі розглядав питання затвердження оцінки – і тричі не підтримав його. Тобто опір цьому рішенню був не декларативний, а цілком конкретний. Місто не поспішало віддавати цей об’єкт, бо бачило проблеми і ризики.
А далі суд пішов ще далі: у 2024 році фактично визнав затвердженим звіт про оцінку і визнав укладеним договір купівлі-продажу в редакції, запропонованій позивачем. Іншими словами, органи місцевого самоврядування не просто підштовхували до рішення – їх крок за кроком через суди змушували завершити цю приватизацію. Саме це і є ключем до розуміння всієї історії. Не місто добровільно вирішило дешево продати «Романтик».
Чому головна проблема – не тільки в юридичній площині, а й у ціні
Сума, яка фігурує в цій історії, – 32 870 400 грн. І саме вона сьогодні викликає найбільше запитань.
Ми говоримо про об’єкт площею майже 1862 квадратні метри в межах Парку культури, у Львові, в унікальній локації, у будівлі з архітектурною і культурною цінністю. Якщо хтось хоче переконати містян, що така ціна є нормальною і справедливою, то, перепрошую, але це вже не про арифметику, а про віру в дива.
Для розуміння: минулого тижня виконкомом затверджували висновок про вартість майна на вул. Болгарській, 4 – за 99,4 м2 сума понад 5,5 млн грн.
А тут, за 50 метрів далі, вартість кв м в рази менша. І це унікальна локація в парку, велика площа, архітектурна цінність.
Це не про арифметику. Це про справедливість до громади.
Я переконана, що у відкритому, конкурентному, чесному ринковому механізмі такий об’єкт міг би коштувати щонайменше в рази дорожче. І коли ми говоримо, що реальна ринкова вартість мала б бути бодай утричі вищою, то це не емоція. Це питання здорового глузду. Бо відкритий аукціон – це завжди про конкуренцію, а конкуренція – це про справедливішу ціну для громади. Натомість викуп без аукціону – це завжди ризик, що громада недоотримає десятки мільйонів.
І тут важлива річ: ще у 2017 році профільне управління міста письмово застерігало депутатів, що така ухвала є незаконною і порушує законодавство про приватизацію комунального майна. Аргумент був простий: викуп застосовується тоді, коли об’єкт не вдалося продати на аукціоні чи через конкурс. А «Романтик» на аукціон або конкурс не виносили. Саме тому місто від самого початку мало обґрунтовані заперечення. Це не було «комусь не подобається». Це була принципова правова і фінансова позиція.
І ще один принциповий момент – цільове призначення
У всій цій історії не можна загубити головне: якщо у 2009 році приміщення передавали для гуртків бального танцю та культурно-мистецької галереї, а в ухвалі 2017 року прямо записали Центр науки, сімейного відпочинку та мистецьку галерею, то це не просто красиві слова для сесійної зали. Це суть домовленості з громадою.
Найбільше занепокоєння сьогодні викликає те, що у фінальному договорі купівлі-продажу, який був фактично сформований і затверджений через суд, зник пункт про цільове використання будівлі. І це принципове питання: без зафіксованої функції місто не має жодних гарантій, що завтра у «Романтику» не з’явиться ресторан, магазин чи інший комерційний об’єкт.
Сьогодні місто якраз і наполягає на тому, що цільове призначення має бути не десь «між рядків», а чітко закріплене. Саме тому комісія рекомендувала ініціювати внесення змін до договору купівлі-продажу, щоб там прямо було записано: покупець зобов’язаний використовувати цей об’єкт виключно для організації Центру науки, сімейного відпочинку та мистецької галереї. І якщо це цільове використання буде порушене, місто повинне мати всі законні інструменти для захисту інтересів громади, аж до розірвання договору.
Бо найгірше, що може статися, – це коли місту роками розповідають про науку, дітей, сімейний простір і мистецтво, а потім виявляється, що все це було лише зручним фасадом для дешевого отримання цінного майна.
Що місто хоче зараз
Місто не хоче війни заради війни. І місто точно не хоче, щоб «Романтик» ще роками стояв у підвішеному стані.
Позиція проста.
Перше. Ми хочемо, щоб ця будівля була збережена. Не знищена, не спотворена, не перетворена на чергову історію про втрачений міський простір.
Друге. Ми хочемо, щоб вона працювала саме в освітніх і культурних цілях. Центр науки, сімейного відпочинку, мистецька галерея – це добре. Місто готове це підтримати.
Третє. Якщо мова йде про відчуження такого об’єкта, то громада має право на справедливу ринкову ціну. Не символічну, не таку, яку «вибили» через багаторічні суди, а таку, яка відповідає реальній вартості цього майна.
Саме тому зараз напрацьовуються рішення, які мають одночасно захистити інтерес громади, зберегти цільове призначення будівлі і не допустити, щоб уся ця історія завершилась банальним вибуттям цінного майна за безцінь.
Про що ця історія
Це не історія про те, що хтось у міській раді проти розвитку. І точно не про те, що місто не хоче бачити в Парку культури простір для дітей, науки чи мистецтва.
Це історія про інше. Про те, чи має громада право захищати своє майно. Чи може місто сказати: «Так, ми за розвиток, але не за безцінь. Так, ми за зміст, але не за схеми. Так, ми готові до компромісу, але не до того, щоб у нас тихо і дешево забрали цінний об’єкт».
Я вважаю, що має.
У цій історії можна бути Голіафом і мати тисячу щитоносців, але все одно програти Давиду, у якого в руках лише камінь, але за спиною – власна гідність і правда.
І саме тому сьогодні треба говорити чесно: Львову потрібен живий, сучасний, наповнений сенсом «Романтик». Але Львову точно не потрібна історія, в якій місто втрачає унікальну будівлю, пам’ятку модерністської доби і важливий публічний простір за ціною, яка викликає більше подиву, ніж довіри.
Якщо там справді має бути Центр науки, сімейного відпочинку та мистецька галерея – добре. Але тоді нехай це буде чесно. І за змістом. І за ціною.