Серед маси неформальних титулів Львів часто іменують ще й столицею громадської активності. Бо справді, мало яке місто може похвалитися такою кількістю організацій, рухів, спілок і товариств. Щоправда, так званих організацій прямої дії, ефективність функціонування яких мешканці відчували б тут і зараз, не так уже й багато. Серед тих небагатьох – рух «Дайте пройти».
Тому й дивно мені, що останнім часом проти руху, котрий, як стверджують його активісти, не підтримує жодної політичної партії і не має власних політичних амбіцій, а я не маю ні найменшої підстави їм не вірити, розпочалася ледь не медійна війна. Хоча, може, саме тому й почалася, що не мають «дайтепройтисти» ні потужного політичного даху, ні всесильного олігарха, котрий за ними стоїть, а дозволяють собі поводитися так зухвало (у доброму розумінні цього слова).
Чим займається рух? Намагається відвоювати у нахабних водіїв ту частину простору, яка законно належить пішоходу чи роверисту. Наголошую саме на слові «нахабних», бо з чемними автовласниками, котрі паркуються за правилами, «Дайте пройти» жодним чином не воює. Основною зброєю «дайтепройтистів» стали тротуарні стовпчики, які перешкоджають згаданим нахабним водіям залишати свої авта на хідниках, там, де й знак вказує на заборону паркування.
От нещодавно низка мас-медій опублікувала про цей рух повідомлення, які своєю сюрреалістичністю могли б позмагатися зі стрічками Луїса Бунюеля. З певними варіаціями від одного ресурсу до іншого «сенсаційна» новина розповідала про те, що нібито «учасники руху «Дайте пройти» чинять нічні диверсії на площі Ринок». Йшлося про розмальовування фарбою з балончика незаконно припаркованих на площі Ринок автівок. Що більше, новина повідомляє, наче мешканців площі «вже кілька місяців поспіль залякують молодики з руху «Дайте пройти». Мовляв, пильнуйте за машинами – бо щось завжди може статися.
Ну, добре. Мешканцям могло щось привидітися, могли не розібратися чи додумати, але тут у гру вступає громадська організація «СПАС», заступник голови якої Олег Пилипенко без жодних закидів сумління повторює всі ці необґрунтовані звинувачення ще й погрожує активістам руху судовим позовом. Організація, якщо вона претендує на серйозний статус, уже мала б не на чутки й марення опиратися, а з’ясувати ситуацію. Але ж ні, «СПАС» вирішив, що й чуток достатньо.
У Фейсбуці часто можна прочитати подяки мешканців за стовпчики на хідниках, встановлені за ініціативи «Дайте пройти». Мовляв, тепер вони можуть вільно ходити вулицями, не втираючись спиною у стіну будинку, а животом – у брудне авто.
Хоча трапляються й закиди, що рух «Дайте пройти» спровокував незаконне встановлення стовпчиків. Я ретельно вивчив усі ініціативи «Дайте пройти» і можу запевнити, що рух не встановив жодного стовпчика, не погодивши з місцевою владою. Принцип діяльності «дайтепройтистів» полягає у суворому дотриманні закону. Звинувачувати їх у тому, що хтось встановив щось незаконно, надихнувшись їхнім прикладом, – все одно, що закидати хірургам, ніби вони надихнули «на подвиги» маніяка Чикатила.
Ще раніше у львівському інтернет-просторі з’явився блог відомого журналіста Остапа Дроздова. Первинно Остап опублікував текст на власній фейсбучній стрічці, але згодом він розійшовся інформаційними інтернет-порталами. Важко мені пояснити, чому Дроздов, котрий, без сумніву, є талановитим і розумним журналістом (зрештою, він – дописувач ZAXID.NET, а інших ми й не беремо) допустився такої маси проколів у своєму дописі (про них згодом). Можу припустити, що, намагаючись припаркуватися своїм джипом у звичному для себе місці, він наткнувся на свіжовстановлені стовпці, зденервувався й написав свого блога. Ви зауважили, що я фантазую, просто намагаюся зрозуміти Остапові мотиви. Безумовно, текст Дроздова – не стаття, а блог, тобто вимоги до нього в сенсі журналістських стандартів значно м’якші. Але все ж блог знаного журналіста – це значно більше, ніж блог електрика Васі. І слово його – не горобець. Зрештою, якщо вже цей текст розійшовся по ЗМІ, то й відповідь на нього має бути не лише у Фейсбуці, а й на інформаційному порталі.
То що ж, власне, сказав Дроздов. Передовсім заявив, що таким, як «дайтепройтисти», не місце у місті, бо «це урбаністичний простір, який поєднує у собі і пішохода, і водія». Тож порадив їм забиратися геть на села. Не хотілося б відповідати злосливо, але, боюся, не вдасться. Так-от, активісти руху саме й намагаються забезпечити коекзистенцію людини й машини, а не витіснення одного іншим. Вони не претендують на законний простір автівок, а лише вимагають, аби й водії не відбирали їм їхній законний простір. Зрештою, саме на широкій полонині гуцули паркують свої авта, як їм заманеться. То, може, саме нахабним водіям варто забратися з міста, якщо вони потребують більше простору.
Йдемо далі, от Дроздов пише: «Я думаю, тут справа в банальній заздрості. Безліч пішоходів пережити не можуть, що хтось має гарну машину і паркує її біля свого під’їзду». Фе, Остапе, ну зовсім некрасивий прийом, навіть якби ти був правим. Але ти до всього ще й помиляєшся. Знаючи багатьох активістів руху, можу запевнити, що вони – такі ж представники середнього класу (наскільки в Україні взагалі можна говорити про наявність такого класу), як і ти. Є в них і авта, й до авт. І в родині все добре, тобто заздрощів тут немає й крихти, є активна громадська позиція.
Цілковито не має рації твій закид про вулицю Вірменську, мовляв, понаставлювані стовпчики вже призвели до того, що пожежна машина не змогла заїхати на пожежу. Можу тебе запевнити, що на Вірменській немає жодного стовпця чи іншого об’єкта, поставленого з ініціативи «Дайте пройти». Простір там цілковито зайняли літні майданчики. До речі, «дайтепройтисти» і з ними намагаються боротися, але то вже інша тема.
Ти, Остапе, стверджуєш: «Особисто мені ніколи не заважає припаркований автомобіль у дозволеному місці». Повір мені, що такий автомобіль не заважає й учасникам руху. Але уяви собі на мить, що ти йдеш вулицями міста, штовхаючи перед собою візок із немовлям. Раз за разом ти натикаєшся на припарковані з порушенням на хіднику авта, які змушують тебе виходити на дорогу, наражаючи на небезпеку життя дитини. Невже це не аргумент, аби боротися з нахабними водіями?
Ти досить правильно зауважуєш: «Місто повинно мати достатню кількість місць для паркування, у тому числі безкоштовного. Жоден торговий чи офісний центр апріорі не може з’явитися – якщо проектом не передбачена парковка. Це має бути обов’язкова вимога до всіх будівельних проектів. Так само будь-яка житлова забудова мусить передбачати паркування для тих мешканців, які є власниками авто». Переконаний, що учасники руху підписалися б під кожним словом з цього абзацу. Але чим вони тут завинили? Чим могли б зарадити?
Тут мені зразу ж прийшов на згадку веселий інцидент з народним депутатом Ярославом Гінкою, коли він вступив у суперечку з інспектором ДАІ. Зденервований нардеп урешті-решт заявив, що треба розігнати Львівську міську раду, бо вона не займалася проблемою паркування в місті. Добре, що він не звинуватив ще й рух «Дайте пройти». Зле, що цілковито забув, що зовсім недавно він сам був керівником фракції УДАРу в міськраді. Я щось ніяк не можу пригадати відповідної ініціативи його особисто чи його фракції. До чого це я веду? До того, що не бракує людей, котрі бажають звинувачувати всіх у всьому, та надто мало тих, хто ладен проявити ініціативу, як ті ж «дайтепройтисти».
В одній своїй доволі гострій статті «Ерц-герц-перц» Остап Дрозов жорстко, але, визнаймо, здебільшого справедливо вказує на брак європейського мислення у нинішніх мешканців Галичини. Напевно, так воно і є. Але що воно таке – європейське мислення? Можу, наприклад, запевнити, бо не раз був свідком цього, що жоден громадянин Західної Європи за жодних обставин не дозволить нахабному водієві відібрати навіть сантиметра пішохідного простору.
Тому я особисто розглядаю ініціативи «Дайте пройти» як рух в європейському напрямі, як намагання громадян відстоювати свої законні права, як спробу діяти локально, мислячи глобально, як намагання покращити естетичну й безпекову ситуацію у нашому місті. Зрештою, це спроба зробити Львів кращим, європейськішим. То що ж тут поганого?