25 квітня 1920 року, згідно з «Варшавською угодою», укладеною Симоном Петлюрою та Юзефом Пілсудським, поляки разом з українцями, розпочали війну проти радянської Росії.
У складі об’єднаного війська на чолі панцирного батальйону до України рушив і 28-річний капітан Шарль де Голль, у майбутньому – видатний воїн і політик, який у січні 1919 року, повернувшись з німецького полону, прагнув до участі в реальних бойових діях.
Брати де Голлі. Шарль (крайній зліва) - єдиний з братів, хто продовжив військову кар'єру
У Польській армії
Саме тоді Франція формує 150-тисячну Східну (Польську) армію. Прохання Де Голля про зарахування до неї затверджують генерали Галлер і Обінард.
Яку роль вготовано цій Східній армії? На думку де Голля, вона повинна буде передовсім тримати в повазі балканські народи, і ті, що утворилися внаслідок розпаду Австрії і Росії: Україну, Польщу, Дон, Румунію, Сербію, Туреччину, Грецію, Угорщину, німецьку Австрію, Чехію, завадити їм наскільки це можливо занадто рано перегризтися між собою, підтримати встановлення урядів що будуть прихильними до Франції, змусити їх дотримуватись кордонів, які їм накреслять.
Йдеться також про те, щоб загрожувати в разі потреби південним кордонам Німеччини, зберегти пряме сполучення з Польщею і Росією, остаточно загородити німцям дорогу на Схід. Трохи пізніше частини, які будуть там, матимуть безсумнівно підтримувати рух консервативних країн що межують з Росією (Фінляндія, Литва, Польща, Україна, Дон, Румунія, Сибір) проти вогнищ заворушень і безпорядку Москви і Петербурга.
У квітні 1919 року Шарль де Голль прибуває до Польщі. Населення зустрічає французів з ентузіазмом, щодня прибуває десять французьких військових потягів. Військова школа, де він навчає тактики польських офіцерів, розташована в містечку Модлін (Ново-Георгієвськ), за тридцять кілометрів від Варшави.
Тут Шарль де Голль читає лекцію французьким офіцерам військової місії Франції у Польщі, де вперше чітко окреслює своє бачення майбутньої Європи.
Де Голль про Галичину
«Для русинського населення східної Галичини звільнитись від польського ярма, загалом означало – випхати пана у двері. Звідси надзвичайна сила національних конфліктів на схід від Лемберга (Львова)», - Шарль де Голль «Листи, нотатки і чорновики 1919-червень 1940 року».
Боротьба українців за незалежність знаходить повне розуміння з боку молодого капітана французької армії. «Вся східна частина Галичини заселена в більшості русинами, тієї ж крові, що й в Україні; і ці русини, в другій половині ХІХ ст. воскресили свою національність, мову, претендуючи все більше і більше на скинення польського ярма в Галичині. Питання ускладнюється тим, що воно швидко набуло соціального характеру, оскільки право власності в русинській Галичині перебувало переважно в руках поляків, а землероби, орендарі були русинами», - зазначає де Голль торкаючись початків національного відродження у Австро-Угорській імперії кінця ХІХ-го ст.
Означуючи перманентний конфлікт в східній Галичині між поляками і русинами, де Голль пише, що утворення незалежної держави України призвело до небувалого ентузіазму галицьких русинів: «Вони хочуть бути частиною України і молода держава, зі свого боку, збройно підтримує їхні вимоги. Щиро кажучи, галицька провінція на схід від Лемберга заселена переважно русинами (саме місто є здебільшого польським). Але поляки там також багаточисленні і, з другого боку, володіють найбільшою частиною земель».
6 травня 1920 року Київ було взято українсько-польськими військами. Щоправда, ненадовго…
Наступного разу де Голлеві довелося побувати в Україні у червні 1966 року під час візиту до СРСР. Відвідуючи Київ, він згадав про стародавні зв'язки Франції й Київської Русі, про те, що донька Ярослава Мудрого, Анна, була дружиною французького короля Генріха І.
***
Донині у відомих виданнях точиться дискусія про те чи належать слова: «Якби я мав таку армію, як УПА, німецький чобіт не топтав би французьку землю», - Шарлеві де Голлю. Проте першоджерела поки що – не знайдені.
Видається, що актуальнішими сьогодні для українців є його інші слова написані 70 років тому в «Єгипетському щоденнику»: «Я вільний француз. Я вірю в Бога і в майбутнє моєї Батьківщини. Я не належу нікому. У мене є місія, одна тільки місія — боротися далі за звільнення моєї Батьківщини. Урочисто присягаюся, що не належу до жодної політичної сили, не підтримую жодного політика, ким би він не був — чи то центристом, чи то консерватором, чи то лівим. У мене є лише одна мета: звільнити Францію.
Шарль Андре Жозеф Марі де Голль, 20 квітня 1941 року».