Рік 2015-й чітко і недвозначно показав: на превеликий жаль, світ виявився не готовим до того, що в ньому може з'явитися такий огидний і безжальний монстр, як російський правитель Путін.
Як відомо, на початку листопада журнал Forbes втретє назвав Путіна найвпливовішою людиною світу. А в середині грудня лідер ХСС, однієї з урядових партій Німеччини, поставив під сумнів питання про західні санкції проти Росії і висловив намір у лютому наступного року зустрітися з господарем Кремля. Схожих фактів не так уже й мало. Це свідчить про те, що культ Путіна крокує планетою, а «ідеї» путінізму знаходять своїх шанувальників.
Тривожним дзвінком для світової громадськості мають стати аргументи того ж журналу Forbes, оголошені під час «призначення» міжнародного терориста №1 на роль наймогутнішої людини планети. Доводячи доцільність цього «нагородження», видання зазначило: «Путін продовжує доводити, що він залишається одним з небагатьох людей у світі, котрі володіють достатньою владою, щоб безкарно робити те, що йому хочеться».
Взагалі-то за таку вільну чи мимовільну пропаганду тероризму цьому виданню, як мінімум, в Україні варто оголосити попередження. На жаль, пріснопам'ятне українське Мінінформполітіки більше зайняте прославлянням «успіхів» владної коаліції, ніж дезавуацією «досягнень» людини з нецензурною кличкою на букву «Х». Докладніше про це – якось іншим разом. А зараз хотів би поставити запитання: невже хтось і справді думає, що позиція Путіна невразлива? Невже на нього немає управи?
Нещодавно на очі трапилося, як хтось із користувачів Facebook’у порівняв Путіна з казковим Кощієм Безсмертним. Але Кощій тільки на початку казки здавався непереможним. Щоб його знищити, треба було знайти в океані острів, на ньому – дуб, під ним у землі – скриню... Ну, ви знаєте: заєць... качка... яйце. У яйці – голка. Якщо зламати її кінчик, то і настане довгоочікувана погибель «Безсмертного».
Довгим і нелегким може бути шлях до «голки» біснуватого російського фюрера. Але в ім'я порятунку життів багатьох тисяч людей цивілізований світ мусить його пройти. Але де захована та «голка»?
Коли почалося кровопролиття в Україні, яке винятково через свої амбіції розв'язав російський «Кощій», світ неохоче, з великими зволіканням відповів йому не введенням миротворців у зону конфлікту (хоча його масштаб того заслуговував), а економічними санкціями проти Росії і візовими – проти окремих російських персонажів. Минулий рік наочно засвідчив, що ці санкції, звичайно, подіяли на економіку РФ, але далеко не так фатально, як багато хто сподівався. Про вплив візових обмежень, якщо судити з поїздок до Європи ярого путініста – депутата Держдуми і співака Йосипа Кобзона та деяких інших осіб, можна говорити з великою умовністю.
Все тільки починається, можуть заперечити ті, хто жадає падіння путінського режиму. Мовляв, завдяки позиції США ціна на нафту обов'язково досягне $20 за барель, а це – очевидна загибель сировинної Росії, її розвал за типом СРСР. Мені теж дуже хочеться, щоб путінщина була знищена. Але знання російських реалій підказує, що наразі такі надії мають під собою слабкий ґрунт.
Характерно, що відомий російський опозиціонер Міхаіл Ходорковський, котрий нині мешкає в Лондоні, нещодавно заявив, що Росія відчуває грандіозні грошові проблеми. «Нинішніх резервів влади вистачить до 2017 року. Далі, якщо Захід скасує санкції, то збільшення капіталу вистачить ще на два роки. Якщо санкції не будуть скасовані, то проблеми виникнуть уже 2018 року», – заявив колишній олігарх-в'язень.
Гадаю, це реальніший погляд на сучасну Росію. Зі свого боку додам, що «виникнення проблем» через два роки (теж термін чималий) зовсім не означає, що РФ відразу розвалиться. Порівнювати ситуацію, в якій перебував Радянський Союз напередодні свого розпаду, з нинішнім становищем Росії не варто, і ось чому. Завдяки президенту Єльцину повноваження КДБ (ФСБ) були унормовані, тобто цей каральний орган вже не міг направо і наліво «рубати голови» опозиційно налаштованим громадянам. МВС тоді теж перебувало у стадії анархії і фактично не контролювало ситуації в регіонах. Протистояти відцентровим силам силовий апарат не міг, а занедбана економіка СРСР республіки вже не скріплювала. Відома Біловезька угода фактично стала не результатом змови глав Росії, України і Білорусії, а вимушеним кроком, який випередив неконтрольований розпад комуністичної імперії.
Як відомо, Борис Єльцин не зміг за час свого правління залишитися повністю вірним принципам демократії. Але його заслуга в тому, що він спробував знищити таке чудовисько, як, по суті, сталінський репресивний НКВС, що змінив назву на більш благозвучне КДБ (ФСБ). На жаль, до кінця знищити це зло Єльцин не наважився.
Цим сповна скористався екс-підполковник КДБ Путін. Правда, ця людина виявилася вкрай недалекою, що видно, зокрема, з його військових авантюр. Замість того, щоб формувати «скріпи», які дозволяли б зберігати цілісність Російської Федерації і водночас вливатися у благополучну сім'ю європейських народів, Путін зробив ставку на репресії, страх та брехню всередині своєї країни. Зараз ФСБ та інші силові структури Росії мають такі повноваження і установки, що про жодну демократію в Росії ще довго не може бути й мови. Ці мільйонні угруповання силою зброї утримують державу від розпаду.
Є версія, що РФ вибухне зсередини. Той же Ходорковський заявив, що через економічні проблеми в Росії «неминуча революція». Красиво звучить. Мені подобається. Але чи можна уточнити, коли трапиться таке щастя? Варто нагадати, що диктаторські режими в Росії існували не одне сторіччя. Бували часи, коли основна маса населення відчувала набагато більші утиски. Мільйони людей десятиліттями жили в жахливій убогості й голоді, їх використовували буквально як робочу худобу. Але потрібен був величезний навіть за історичними мірками час, щоб з'явилася група активістів і політиків, готових віддати свої життя заради справи революції.
Де в Росії політсила, що хоча б віддалено була схожа на революціонерів XIX-початку XX століть? А як не на них, так хоча б на українську опозицію кінця 2013 року... Де така політсила? Немає її. Все політичне поле в Росії випололи під корінь. Суспільство ґрунтовно залякане і розрізнене. Гідних лідерів не видно. Тим часом майже вся світова історія засвідчує, що без організуючої засади, без авторитетних лідерів народні хвилювання не мають великих перспектив. Локальні перемоги – не в рахунок.
Багато росіян сьогодні вже відчули, чим загрожують їм дорогі військові пригоди Путіна. За останні два роки реальні доходи населення знизилися, за різними оцінками, від 5 до 10%. Такого падіння життєвого рівня в Росії не спостерігалося з 2000 року.
Тим часом ціни ростуть, а рейтинг Путіна не падає. Такого не буває в жодній країні світу. У чому ж справа? У путінській Росії рівень «промивання мізків» за допомогою брехливого ТБ, витонченість влади у відродженні трохи призабутого «імперського мислення» такі, що перетворення багатьох російських громадян у бездумних ура-патріотів просто неминуче. Це – трагедія і драма народу, разом узяті. Але це допоможе росіянам перенести набагато серйозніші негаразди, ніж зараз, аби їх «боялися в усьому світі».
Мені доводилося багато разів писати про ниці вчинки Путіна і створеного ним режиму особистої влади, але прихильність реалізму спонукає констатувати: путіністи ще не одне десятиліття можуть глумитися і над своїм народом, і іншим, особливо сусіднім, створювати великі проблеми. Можна майже не сумніватися, що людина з кличкою на букву «Х» правитиме Росією до 2024 року. Після цього з'явиться, напевно, аналогічний «наступник», адже завдання гарантувати безпеку для себе Путін будь-кому не довірить. На жаль, на чолі Росії ще довго стоятиме путініст, країна буде вибиратися з нинішньої ями ще не одне десятиліття, якщо...
Розглянемо це «якщо» – воно стосується, насамперед, Заходу. Він повинен, безумовно, продовжувати оголошені санкції. І не тільки продовжувати, але й нарощувати, як це зробили днями США. Притичина полягає в тому, що нинішній рівень санкцій не забезпечує вирішення російської проблеми в осяжному майбутньому. Роками тримати весь світ «на гачку» у ядерного шантажиста – вкрай небезпечно і недалекоглядно.
Слабкість західних санкцій виникає з того, що вони б'ють не тільки по російській економіці, але і по приватних європейських та американських компаніях. Їхні власники через «своїх» депутатів у парламентах тиснули і тиснутимуть на лідерів своїх країн, щоб обмежуватися мінімумом штрафних заходів. Росія підкріплює ці зусилля мільйонними хабарами, масованою інформаційною атакою на західну спільноту. У Німеччині, наприклад, у Путіна чимало співчувальників.
Щоб і «вовки були ситі, і вівці цілі», варто передусім зрозуміти, у чому полягає одна з основних помилок супротивників військового розгулу Росії. Сьогодні Захід, намагаючись покінчити з російською експансією в Україні та Сирії, карає всю Росію як державу, але практично ніяк не чіпає особисто Путіна. Жодних особливих незручностей і труднощів ця безвідповідальна людина явно не відчуває.
Тим часом реально вплинути на правителя ядерної держави, котрий зарвався, можна тільки зсередини країни. Але як, якщо російський обиватель буде готовий або його силою примусять терпіти набагато більші матеріальні труднощі? Потрібно сконцентрувати значну частину санкцій не тільки на окремих галузях, компаніях, міністрах та особах із найближчого оточення Путіна, але і на всьому чиновництві Росії.
Сьогодні обмеження в отриманні віз до країн Шенгенської зони, США та Канади, арешти рахунків і нерухомості за межами Росії торкнулися дуже обмеженого кола найодіозніших путіністів, зокрема з так званих «ЛНР» і «ДНР». Це правильно, але цього явно недостатньо, щоб тиск на господаря Кремля всередині країни став для нього нестерпним. З цією метою в'їзних віз, рахунків у західних банках та нерухомості у теплих краях варто позбавити не дві-три сотні путінських дармоїдів, а сотні тисяч державних чиновників РФ. Всіх міністрів і їхніх заступників. Усіх глав регіонів та міст. Суддів та прокурорів усіх рівнів, всіх силовиків, тюремників, податківців, митників, всіх держчиновників вищих категорій. Загалом набереться від півтора до трьох мільйонів осіб.
Втрати від нинішніх економічних санкцій путіністи без проблем перекладають на плечі пересічних інженерів, робітників, службовців і пенсіонерів, забитих кремлівською пропагандою і заляканих поліцейщиною. Переважна більшість громадян нічого в Росії не вирішують. Але скільки б вони не обурювалися, на загальноросійський бунт без наявності авторитетних лідерів сподіватися не варто, а локальні бунти влада втихомирить швидко і без особливих проблем. Недавня акція далекобійників це показала з усією очевидністю.
Зовсім інша справа – чиновницька братія. Якщо розібратися, фактично влада в Росії належить не тільки Кремлю, а й регіональним кланам. Їх члени терзають країну не менше за кремлівських мешканців. Вони звикли жити на широку ногу. Багато хто з них обзавівся «запасними аеродромами» в Європі та за океаном. Позбавлення перспективи користуватися накраденим вони сприймуть набагато болісніше, ніж прості громадяни.
До речі, якось про вину за агресію проти України ширшого кола росіян, ніж значаться в нинішніх санкційних списках, проговорився російський прем'єр-міністр. «Нинішня ситуація викликана не тільки цілою низкою економічних чинників, так званими зовнішніми шоками (скажімо, кризою на енергоносії, ситуацією на ринках нафти), але і деякими політичними рішеннями, які ми з вами разом виробляли і за які ми несемо солідарну політичну відповідальність», – заявив Дмитро Медведєв на початку року, що минає, кажучи про анексію Криму.
Цей поплічник Путіна чи то з недосипу (на всіх виступах фюрера Медведєв спить), чи то з переляку, мабуть, хотів перекласти провину за вторгнення в Україну з кремлівської банди на всіх росіян. І він, мабуть, правий. То чому б Заходу до нього не прислухатися? Зробити санкції більш адресними хоча б за рахунок основної частини російського чиновництва – це може стати тією самою «голкою Кощія», яку всім розсудливим людям на Заході і в Україні варто невтомно шукати. Якщо, звісно, ми хочемо скоротити термін перебування в ролі заручників одурманеного владою, грошима і кров'ю Путіна.
При цьому треба мати на увазі, що, долучивши до списку санкцій широке коло чиновників вищих категорій, глав держкорпорацій, суддів і «правоохоронців» Росії, західні країни ні на крок не відступлять від своїх базових принципів. Адже практично всі російські посадовці й силовики є співучасниками злочину з перетворення країни в державу-агресора, що загрожує безпеці всього світу.