До 21 листопада Верховна Рада зобов'язала мешканців сіл та міст з комуністичними назвами перейменувати свої населені пункти. Львівська область винятком не стала. Тут на честь НКВДистів названо два села – Максимівка Старосамбірського та Андріївка Буського районів. Коли в одному за назву стоять горою, то в іншому її хочуть змінити.
Село, якого не існує
Відшукати Максимівку на карті значно простіше, ніж насправді до неї добратися. Невеличке село назване в повоєнні часи в честь офіцера НКВД Максимова розташоване поблизу польського кордону. В розкладі руху автобусів з Старого Самбору Максимівка не згадується.
«Нічого дивного, адже такого села в нас взагалі немає!», - запевняють касири.
Натомість місцевий таксист розповідає, що таке село є, просто більшість жителів називають його інакше – Лібухова.
До села автобус не їздить, то ж від зупинки треба ще близько трьох кілометрів йти пішки
Прямо в село автобус не їздить, від найближчої зупинки доводиться йти ще близько трьох кілометрів. Карпатська місцевість малолюдна. Про те, що ви вже в селі сповіщають дві таблички: зі старою та новою назвами. Жителі Максимівки дивуються, коли бачать невідомих людей у селі. Вони не звикли до того, що хтось може цікавитися ним. Максимівці скептично запитують: «Вам хотілося в таку глухомань їхати? Ви напевно в своєму житті вже більше не будете в такому тупику».
Село Максимівка
На все село в них один магазин, дві церкви та клуб та старенькі, подекуди ще дерев’яні хати. На одному пагорбі видніється типовий, на перший погляд, сільський будиночок. Єдине, що відрізняє його від інших – яскраво-синій фасад та дитячий майданчик.
Сільська школа
Важко одразу зрозуміти, що це школа. Дві маленькі кімнатки з кількома партами, об’єднані коридором, який веде в учительську. На стінах дитячі малюнки та аплікації, на столі зошити й ручки. В обох кімнатках великі дошки. В Максимівській початковій школі навчається лише шестеро школярів. Старшокласники змушені ходити до школи у сусіднє село Терло. У зручний для дітей час маршрутка не їздить, тож щодня доводиться йти пішки близько трьох кілометрів.
Всередині початкової школи у Максимівці
«Оскільки село у нас маленьке, то всі живуть тут, як одна велика родина. Якщо у когось із односельчан біда, то горюють усі, якщо радість, то дружньо веселяться», - розповідає одна із жительок.
На запитання про перейменування каже, що для людей Максимівка давно вже Лібухова, але чи будуть затверджувати цю назву офіційно, не знає. Вона думає, що зміна назви призведе до заміни документів. Хоча мешканці називають село Лібухова, проте пояснити походження цієї назви не можуть. Однією з версій називають спорідненість з річкою Лібухівкою. До перейменування селяни ставляться байдуже. Дві молоді мами кажуть, що їм зараз не до цього. Головне, щоб були гроші на хліб, та щоб за графіком їздили маршрутки.
Однією з версій походження села називають спорідненість з річкою Лібухівкою
Хоча закон про декомунізацію вийшов влітку цього року, досі в селі не проводилось жодних опитувань. Мешканці не впевнені в тому, чи взагалі їхньою думкою поцікавляться, можливо, просто поставлять перед фактом.
Натомість, Михайло Рудавський голова Терлівської сільської ради, під керівництвом якої перебуває село Максимівка запевняє, що люди проінформовані про перейменування. Мовляв, ще у 2008 році селяни збирались та обговорювали це питання. Тоді всі зійшлись на тому, щоб селу повернути назву Лібухова. Сільська рада зібрала всі необхідні документи та скерувала їх у Верховну Раду. На цьому етапі процес перейменування й зупинився. З того часу керівництво місцевої ради очікує на відповідь, тому нових опитувань не проводить. Але сільський голова запевняє: «Перейменування буде, проте, коли ми точно не знаємо. Ще цього року чи вже на наступний».
Пан Рудавський розповідає, що молодь завжди пасивно ставилась до перейменування села. Це питання більше турбувало людей поважного віку, які будь-що хотіли позбутись комуністичної назви. Вони ще досі пам’ятають розповіді батьків про жорстокого офіцера НКВД Максимова. Коли він був головою Хирова, то наводив в селі свої порядки: за допомогу або участь у повстанському русі людей привселюдно розстрілювали або вивозили до Сибіру.
Одна із найстарших жительок села Марія Мандзяк була ще дитиною, коли Хировом почав керувати Максимов. Тоді її батько працював у сільській раді, тож особисто був знайомий із нквдистом. Вона згадує історію, яку їй розповідав батько:
«Одного разу Максимов зібрався виселяти людей, які жили в лісі за селом, бо вважав, що в їхньому домі переховується банда. Того дня, мій тато чергував у сільській раді, тому й мусив супроводжувати комуніста до їх дому. Біля хати їх застали повстанці. Один з них вистрілив у Максимова».
Пані Марія розповідає, що її батько працював із нквдистом Максимовим
Батькові пані Марії вдалося заховатися від куль, тому він і врятувався. Оскільки комуніста вбили поблизу села Лібухова, то його перейменували в Максимівку.
«Я ж завжди називала, називаю і буду називати своє село Лібухове. Коли я народилась, воно мало таку назву. І жодні перейменування не змінять мою думку. Хоч тут будуть комуністи, чи московити», - каже пані Марія.
Там, де один проти всіх
Добирання до Андріївки не потребує особливих зусиль. Зі Львова кілька разів на день туди їздять прямі автобуси. До початку Другої світової війни село називалось Ферлеївка на честь польського пана Ферлея. Через кілька років після його смерті в селі організували МТС – машинно-тракторну станцію, першим директором, якої був комуніст Андрєєв. В той час в лісах переховувались бандерівці. Селяни до них прийшли й розповіли, що на заводі працює комуніст. Тоді бандерівці попередили його, якщо він не виїде з села, то його вб’ють. Андрєєв відмовився, після чого, його з кількома прибічниками застрелили. Після того, село назвали Андріївкою.
Село за чисельністю жителів вп’ятеро більше, ніж Максимівка. Неподалік від зупинки є сільська рада, двохповерхова відремонтована школа та церква. Директор Андріївської школи Павло Теодоровський згадує: «Коли я вчився в школі нам пояснювали, що назву нашого села змінили в честь Андреєва. Вже наші діти про це нічого не знають. Вони думають, що село назване іменем Андрія Первозванного».
Сільський храм
Після здобуття Україною незалежності селяни вже розглядали питання про перейменування села. Тоді зійшлися на тому, щоб село залишило назву Андріївка. Але не в честь комуніста, а в пам'ять про святого. Але це відбувалось лише на місцевому рівні, Верховна Рада їх рішення так і не розглянула. Тепер, коли в країні прийняли закон про декомунізацію, до цього питання знову повернулись.
Секретар Андріївської сільської ради Світлана Кухар розповідає, що селяни не чекали 21 листопада, а вирішили долю села значно раніше. Влітку проводились громадські слухання. Людей опитували, чи хочуть вони перейменувати село. Якщо так, то, яку назву вони пропонують. Їхні рішення протокольно реєструвалися в сільській раді. Після чого рада надіслала листа з результатами в Львівську облдержадміністрацію.
Сільська рада
«З усього села лише один мешканець був проти того, щоб назва залишалася. Йому не до вподоби навіть та версія, що село має ім’я святого Андрія Первозванного»,- розповідає секретар.
Як з’ясувалось, 77-річний уродженець Андріївки Ярослав Башко, цікавиться історією рідного краю та в архівах досліджує про нього інформацію. Він переконаний, що село має називатись Ферлеївка. Пані Кухар розповідає про односельчанина з усмішкою. Каже, попри те, що він принциповий, він дуже відкритий та балакучий.
Пан Ярослав цікавиться історією свого села
Чоловік поважного віку у яскравому картузі охоче ділиться своїми поглядами. На веранді у нього стелаж з книжками та газетами. На столі енциклопедія сіл Львівщини, у якій пояснено всі назви населених пунктів області. Пан Ярослав розповідає, що дуже часто до нього приїздять люди, які хочуть дізнатися більше про історію Андріївки. Він радо йде їм на зустріч, оскільки знає багато цікавих фактів про рідне село, та із захопленням про нього розповідає.
Чоловік каже, що спочатку їх село називалось Мармузовичі, в честь переселенців із Польщі. На згадку про них залишилася лише назва вулиці, неподалік центру, Мармужівка. На деяких будинках можна побачити ковані назви. Коли в село приїхав пан Ферлей, його перейменували Ферлеївкою.
На столі у пана Ярослава енциклопедія міст і сіл УРСР
Ярослав Башко згадує, що його батько добре знав пана Ферлея. Він розповідав, що у графа тут був фільварок, він займався сільським господарством: тримав корови та у Львові продавав молоко, сіяв пшеницю, і мав свою гуральню. Все господарство у нього було доглянуте. Займався Ферлей і проектуваннями. Коли у селі будували залізницю, то міст через річку Полтву збудували саме за його проектом. Батько пана Ярослава часто розмовляв із паном, інколи просив Ферлея про допомогу. Колись в селі не було змоги швидко добратися до іншого району, оскільки не було машин та автобусів. Батьку в той час потрібно було поїхати у Золочів. Дізнавшись, що Ферлей збирається їхати туди бричкою, домовився поїхати разом із ним. По дорозі, пан розповідав про свої подорожі, про те, як бував у Швейцарії та ділився своїми враженнями. За словами батька, він зовсім не був хвалькуватим, а добрим та працьовитим.
Через декілька років, після смерті Ферлея, у селі почала наводити свої порядки радянська влада. Фільварок знищили, панські стайні хоч і залишилися, але сьогодні вони зруйновані.
«Я за те, щоб село називалося Ферлеївка. Андріївок в Україні багато,а от Ферлеївок більше нема. В той час, коли у селі були люди, які добре розбиралися в механіці, мали свої парові машини та техніки, їх на посаду директора станцію чомусь не обрали, а поставили туди якогось комуніста Андрєєва. Так не мало бути,- каже пан Ярослав. Та додає: Люди із сусідніх сіл, коли збираються в наше село, досі кажуть, що їдуть не до Андріївки, а до Ферлеївки».
Усі фото Сніжанни Беляєвої і Уляни Іванишин