Коли йдеться про демографічну ситуацію в Україні, усі акцентують увагу на катастрофічному скороченні кількості населення. Але значно менше говорять про зміну його вікового складу й географічного розподілу. Між тим регіони й міста країни, наближені до лінії фронту, фактично обезлюдніли. А частка дітей і молоді до 25 років, яка й так була відносно незначною через тривалу тенденцію до зниження народжуваності, ще більше скоротилася.
За підрахунками експертів з демографії, чисельність постійного населення України зараз становить менше ніж 30 млн осіб. Справжні цифри назвати важко внаслідок об'єктивних причин, характерних для воєнного стану. Водночас напередодні повномасштабної російської агресії в нашій державі мешкало близько 41 млн. Демографічні втрати України за кілька останніх років в абсолютних цифрах дуже серйозні. Але в українській історії, на жаль, не раз траплялися трагічні події, які призводили до катастрофічного спустошення територій та їхнього обезлюднення.
У середині XIII століття внаслідок монголо-татарської навали українські етнічні території зазнали значних спустошень. Через віддаленість тієї історичної епохи підрахувати кількість людських втрат важко. Але очевидно, що йдеться про сотні тисяч. Вторгнення загарбників з Азії також суттєво вплинуло на географічний розподіл населення. Київ, де раніше проживало до 50 тисяч осіб, перетворився на маленьке навіть за мірками середньовіччя містечко, де заледве мешкало кілька тисяч жителів. Центр економічного життя перемістився на західноукраїнські землі – щонайменше на кілька століть. А великі території Лівобережної і частково Правобережної України стали майже безлюдними.
У другій половині XVII століття Україна стала епіцентром військових дій, які точилися між різними загарбниками за контроль над її землями. Зовнішня інтервенція московитів, поляків, турків поєдналася з боротьбою за гетьманську булаву між різними претендентами. Ця сторінка історії відома під назвою Руїни. Найбільше спустошень зазнало Правобережжя. Кількість населення там зменшилася на 65-70%. А частина місцевих мешканців була примусово переселена на Лівобережжя.
Не пропустіть найважливіше Додайте ZAXID.NET у вибрані в GoogleДемографічні катаклізми супроводжували Україну у ХХ столітті. Перша і Друга світові війни, голодомори й масові репресії забрали життя десятків мільйонів українців. У 1940 році на території України мешкало близько 41 млн осіб, що приблизно відповідає кількості населення напередодні повномасштабної російської агресії у 2022 році. У 1945 році ця цифра скоротилася до 27,4 млн осіб. Однак висока народжуваність (приблизно 3,5 дитини на жінку), молодший середній вік суспільства, повернення вивезених на примусову роботу до Німеччини остарбайтерів і частини евакуйованих у тил СРСР, а також міграція з інших радянських республік сприяли демографічному відновленню. За переписом 1959 року в УРСР мешкало 41,8 млн осіб. Майже 15 років знадобилося, щоб компенсувати втрати населення під час Другої світової війни.
Нинішня демографічна криза певною мірою унікальна і багатовимірна. Їй властиві особливі ознаки, які раніше не були характерні для української історії. Під час минулих демографічних потрясінь, які призводили до різкого скорочення населення, не спостерігалося настільки масового виїзду українців за кордон. Переміщення людей відбувалися в межах етнічної української території. Міграція за межі України теж була. Але в роки демографічних криз вона була переважно примусовою. Однак внаслідок російської агресії характер міграційних потоків змінився. Мільйони українців виїхали за кордон не в статусі депортованих, а як біженці. Крім того, частина українців опинилася на окупованих Росією землях. Встановивши контроль над переважною частиною Донбасу, Кримом і Приазов’ям, агресор негайно розпочав зміну етнічного складу населення та розгорнув політику русифікації.
Під час попередніх історичних катаклізмів кількість населення поступово вдавалося відновити завдяки високому рівню народжуваності. Але в Україні природний приріст є від’ємним уже кілька десятиліть поспіль. А російське вторгнення лише посилило падіння народжуваності, унаслідок чого сумарний коефіцієнт народжуваності нині становить близько 0,8 дитини на одну жінку. Навіть якщо війна завершиться, немає вагомих підстав вважати, що фертильність суспільства різко зросте. Багато жінок покинули Україну разом з дітьми і з кожним роком кількість тих, хто розглядає можливість повернутися, зменшується.
Ситуація ускладнюється масовим виїздом за кордон молоді, збільшенням частки осіб похилого віку в загальній структурі населення і хаотичною, непродуманою та слабкою державною політикою в цій сфері. Очевидно, ніхто всерйоз не працює над стимулами, які спонукали б українців повертатися в майбутньому на батьківщину. А неоднозначне рішення уряду дозволити виїзд чоловіків віком від 18 до 22 років тільки ускладнило демографічну й економічну ситуацію, сприяючи вимиванню цієї категорії населення за межі країни.
За оптимістичними прогнозами, після закінчення бойових дій додому з-за кордону повернеться менш як половина з 5,8 млн українців. Імовірно, дехто, навпаки, покине територію нашої держави. Це означає, що населення України впродовж найближчих одного-двох десятиліть навряд чи перевищить 35 млн осіб. Вікова диспропорція також збережеться. Особливо скоротиться частка дітей і молоді віком до 25 років. До 2022 року ця вікова категорія становила близько 25% усього населення. Нині ж, за орієнтовними підрахунками, її частка зменшилася до 20%. Натомість майже кожен четвертий мешканець України сьогодні – людина віком понад 65 років.
Ще один вимір сучасної демографічної кризи – територіальний. Так склалося, що індустріальна потужність України значною мірою була сконцентрована у східних і південно-східних регіонах. Але тепер усе змінилося. Велика кількість промислових підприємств знищена. Частина зупинила роботу. А хтось, хто мав таку можливість, переніс свої виробничі потужності в інші області чи й за кордон.
Близькість до лінії фронту і постійний російський терор спричинили масову міграцію населення з Донецької, Харківської, Чернігівської, Запорізької та Сумської областей. Також значний відтік населення, а разом з ним падіння ділової активності спостерігається останнім часом у столиці. Частина міст Донбасу взагалі стала майже безлюдною. Сумна доля спіткала Херсон. До великої війни там мешкало майже 300 тисяч осіб. А зараз залишилося близько 60 тисяч. Різко скоротилася чисельність жителів Ізюма, Нікополя, Марганця. У Запоріжжі залишилося щонайбільше 500 тисяч людей, хоча раніше мешкало понад 700 тисяч.
Російська військова агресія також спричинила внутрішню міграцію. Найпомітніше зросло населення західноукраїнських областей та обласних центрів. Знелюднення східних і частково південних міст – це не просто тимчасове явище, а структурний зсув економічної географії України. Навіть тривале і стале припинення бойових дій не надто допоможе швидко відновити чисельність населення на сході і півдні України. Центр економічної та ділової активності переміститься до західних і центральних областей. Деякі зруйновані підприємства вже не відновлять своєї діяльності. А частина населених пунктів поблизу лінії зіткнення залишиться напівпорожньою.
Демографічні наслідки війни не зникнуть із припиненням бойових дій. Вони визначатимуть розвиток держави впродовж найближчих десятиліть і стануть серйозним викликом для української нації. Проте без компетентної влади та мудрої державницької політики впоратися з ними буде майже неможливо.