15 вересня у цілому світі вже вдвадцяте відзначатимуть Міжнародний день демократії. Цей День (англ. - International Day of Democracy) запровадила Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй у листопаді 2007-го року. За задумом ООН, це привід звернути увагу на стан демократії у світі.
Прийнято вважати, що демократія – не лише мета, а й процес. І лише за повної участі та підтримки міжнародної спільноти, державних органів влади, суспільства і окремих громадян її ідеали можна втілити для кожної людини у всіх куточках планети. Та чи є так насправді в сьогоднішніх реаліях?
Чи, може, демократія як явище і процес, у нинішньому динамічному та неспокійному світі вже перетворилася на архаїзм? І чи є актуальною (і потрібною) демократія для України? З такими питаннями «Інститут Просвіти» звернувся до видатного правозахисника, співзасновника Української Гельсінської Групи, політичного в’язня радянських таборів Мирослава Мариновича.
Чим є демократія для вас?
Це прощання з ілюзією, що насильство є ефективним. Всі додемократичні – деспотичні – режими живили таку ілюзію. Вони захоплювалися застосуванням насильства та вибудовували свої конструкції, які рано чи пізно розсипалися. Для мене таким прикладом «розсипання» є завершення Радянського Союзу. Скільки насильства було вкладено у цю державу, які несамовиті жертви були заплачені – і врешті-решт ця система розсипалася. Так сталося, бо насильство не є тим каменем, на якому можна вибудувати щасливе суспільство.
Демократія – це спроба зректися віри в ефективність насильства, це спроба будувати життя та стосунки за принципом співпраці, де немає ні переможців, ні переможених. Це дуже важкий шлях, бо вимагає постійного переосмислення своїх інструментів. Але це є наймудріший винахід людства, який я всіма силами підтримую.
Як ви оцінюєте рівень демократії у сучасному світі?
Сучасний світ забув важливе правило: демократичні механізми є ефективними та дієвими тоді, коли за ними стоять певні цінності. Для Європи, наприклад, такою цінністю є християнське вчення. І той факт, що Європа сьогодні відрікається від християнської візії світу, призводить до серйозної проблеми: демократичні механізми перестають відповідати тим цінностям, за якими насправді живе суспільство.
Можна згадати, скажімо, епоху Конрада Аденауера (перший канцлер післявоєнної ФРН, працював у напрямку посилення Західного блоку в Європі, - Ред.), який разом зі своїми колегами втілював елементи християнської демократії. І це принесло величезний успіх для Німеччини, яка стала лідером Європи. Сьогодні демократії починають занепадати через те, що є різниця між цінностями і процедурами. Процедури стають слабшими.
Друга проблема, яку сьогодні вирішують демократи, - це проблема Росії, проблема виклику, який Москва кинула Заходу. Захід хоче жити за принципом співпраці, але ж співпрацювати зі злочинцями не можна, бо у цьому немає сенсу. Злочинець завжди зловживає добротою, високими принципами. Тому Європа мусить вирішити важливе питання: як бути з Росією та повернути її до нормального цивілізованого життя у світі?
А що сучасна Україна – можна її сміливо називати демократичною?
З одного боку, я хочу висловити велику вдячність усім тим, хто, попри всі негаразди, виклики, все-таки зберігає елементи демократії. І нашу державу таки можна назвати демократичною. Це слабка демократія, демократія, яка знає відступи та зриви. Та все-таки це демократія.
Разом із цим хочу сказати, що оці зриви, слабинки нашої демократії не дають можливості упевнитися в тому, що зміни в Україні є незворотними. Ми все ще не реформували свою систему юриспруденції і свою систему правосуддя так, щоби порушення демократії каралися. Щоби у державі був незалежний і сильний арбітр, який би, кажучи словами Мономаха, не давав сильним погубити людину. Таких гарантій ми ще не маємо. Але це є крок, який ми маємо пройти.
Повну версію інтерв’ю – читайте на сайті «Інституту Просвіти»