Місцеві вибори у Львові майже закінчились, партії складають списки тих, хто отримав мандат, а двоє кандидатів на посаду міського голови готуються до другого туру.
Нова виборча система, багато математики під час підрахунку голосів, карантин, збільшення кількості хворих та черги. Усе це трошки відходить на задній план, якщо подивитись на явку. 36,88% українців прийшли на дільниці і взяли бюлетень для голосування. Це на 9,96% менше, ніж на попередніх виборах. Їх теж не можна назвати спокійними: війна на Сході, переселенці не голосують, Росія постійно обстрілює мирні території, а бої не припиняються ні на хвилину.
Якщо порівнювати явку з показниками на позачергових парламентських виборах у липні 2019 року (49,84%) та президентських виборах навесні 2019 року (перший тур – 63,52%; другий тур – 61,37%), то цифри не такі вже й страшні.
Але тепер громади мають значно більше можливостей, і вирішення більшості питань залежатиме від місцевої влади. Так, субвенції і дотації з державного бюджету будуть і ще не один рік. Але це буде цільовий перерахунок коштів на конкретні проєкти і потреби.
Тільки для десяти з половиною мільйонів українців важливо, що відбуватиметься в їхній громаді. Інші продовжують жити з думкою, що «один голос» не впливає на результат. Хоча цього разу значення такого «одного голосу» виявилось надзвичайно вагомим.
Партії, політики, активісти та просто активні мешканці й «диванні експерти» постійно хочуть розвивати демократію, розповідають про найкращі практики її реалізації у світі, прагнуть до «Європи». На кожній зустрічі, тренінгу чи лекції чути про демократію участі, залучення громадян до ухвалення рішень у міській раді, написання програм та розв’язання конкретних проблем.
Але все це виявилося фікцією. Кожна з груп працює тільки у своїй бульбашці. Ніхто не готовий вийти за межі зони комфорту та почути критику. Соцмережі стали головним майданчиком для дискусій, але й вони обмежені. Ті, що прийшли на вибори, не пишуть ночами великих постів про погану чи хорошу владу, не критикують і не хвалять кандидатів чи депутатів у коментарях. «Фейсбук-урядування» і «фейсбук-політика», про які ми писали раніше, не дали результату.
Навіть керівники громад, які нібито впевнено перемогли, сидять на бомбі сповільненої дії. Їх підтримали ті, що готові прийти тільки на вибори, тобто та категорія виборців, якої з кожним місяцем стає дедалі менше. І тому ніколи не знаєш і не спрогнозуєш, як поведуться ті, що не прийшли на дільницю, але живуть у громаді.
Низька явка – це вина місцевої влади, центральної влади та політичних партій і кандидатів. Виборці не відчувають співучасті у політичному процесі. Проявивши себе навесні 2019 року, люди отримали багато негативу на свою адресу за зроблений вибір. Про результат вибору можна говорити довго і ніколи не дійти до спільною думки. Але не можна атакувати людину за її свободу вибору. Розчарувавшись у процесі, а потім у відсутності результатів, люди як швидко зацікавились виборчим процесом, так і відійшли від нього.
Так, демократія і її принципи переживають кризу у світі, але це не причина нічого не робити і не залучати громаду до ухвалення рішень. Центральна влада повністю провалила комунікацію щодо адміністративно-територіальної реформи і децентралізації. Люди просто не розуміють, що тепер усе залежить від місцевої влади, а вони можуть напряму впливати на її роботу.
Місцева влада не надто постаралася, аби переконати членів громади, що вони причетні до ухвалення рішень. Для більшості всі ці моменти досі невідомі. Для прикладу, бюджет участі – це в середньому 1% від бюджету розвитку. Це ті кошти, що розподіляють люди за допомогою голосування і написання проєктів. Але весь інший бюджетний процес прихований. Навіть журналісти не завжди можуть отримати інформацію. Фактично, говорячи про відкритість, місцева влада і надалі ховається, а відповідно для молодшого покоління стає дедалі менш зрозумілою і навіть непотрібною.
Політичні партії не запропонували виборцю альтернативи. Усі критикували владу і розказували, як погано живеться і що може бути ще гірше, якщо ви за них не проголосуєте. Але так і не показали, що будуть міняти і що пропонують. Для прикладу, у Львові, єдина партія, яка зробила основний акцент на своїй програмі (але не єдина, що мала програму) отримала значно більшу підтримку, ніж прогнозували соціологи. Тому що виборець, який сумнівався, знаходив програму розвитку міста і для нього це був сигнал таки проголосувати. А загалом партії демотивували йти на вибори.
Як цей результат позначиться на подальших процесах у громадах? Не впевнений, що люди чекатимуть наступних виборів у 2025 році. Уже за рік-два стане зрозуміло, кого вони обрали і як розвиватиметься чи розвалюватиметься громада. Ми вже пережили два Майдани, одну електоральну революцію. Зараз отримали електоральну безвідповідальність і пасивність на місцевому рівні. Люди щоразу реагують агресивніше на дії політиків. Тож що очікувати в майбутньому? Ще різкішого перепаду електоральних симпатій, локальних мітингів і протистоянь громади з владою.