Які наслідки матиме підписання чи непідписання Угоди про асоціацію з ЄС для майбутнього України і виживання режиму? Якщо відповідь на першу частину питання залежить від ціннісних орієнтацій зацікавлених осіб і рідко виходить за межі емоційних суджень, то для відповіді на другу частину емоційно-забарвлених суджень не достатньо.

Щоб зважити, як підписання чи зрив Угоди вплине на виживання Віктора Януковича, я спиратимусь на теорію динаміки гібридних режимів С.Левітскі і Л.Вея (Levitsky S., Way L. Competitive Authoritarianism: Hybrid Regimes After the Cold War / Steven Levitsky, Lucan A. Way // Problems of International Politics: Сambridge University Press, 2010.– 517).

Трохи теорії

У праці про стабільність і зміни гібридних режимів Левітскі і Вей беруть до уваги три чинники: інтенсивність зв’язків режиму з заходом (linkage), організаційний потенціал держави чи правлячої партії (organizational power) і вразливість держави до західного тиску (leverage). Аналізуючи ці чинники у випадку 35 країн протягом 1990–2008 рр., вони виявили таке.

Коли зв’язок із Заходом був значний, як у Східній Європі, гібридні режими демократизувались. Там, де був зв’язок низький, як у країнах колишнього СРСР, зовнішній демократичний тиск був слабшим. У цих країнах режими формувалися, відповідно до організаційних можливостей еліт. Там, де організаційний потенціал держави і правлячої партії був високим, правлячі групи змогли подолати опозицію і втримати владу. Якщо ж держава і правляча партія були слабкими, виживання режимів було під загрозою. Коли організаційний потенціал влади був недостатнім щоби попередити відступництво еліт чи придушити протести, вона була вразлива навіть на слабкі дії опозиції. У таких країнах третій чинник – вразливість держави до західного демократичного тиску – часто був вирішальним. Там, де стратегічний чи економічний потенціал держави стримував такий тиск (як у випадку Росії), або там, де був значний антидемократичний тиск (Росії на Білорусь), навіть слабкі режими збереглися без змін.

Якщо ж західний ресурс виявлявся сильнішим, ті режими не встояли. Так і в Україні після Помаранчевої революції виникла слабка «дефектна демократія». Проте без тісних зв’язків із Заходом нові лідери часто ставали авторитарними (як у Грузії), а там, де Захід діяв непослідовно, слабка демократія не могла консолідуватись (як в Україні).  

Аналіз даних

У цій частині показано зміни у значеннях трьох показників – зв’язків зі Заходом, організаційного потенціалу влади і сили Західного тиску у порівнянні з даними виявленими Левітскі і Веєм. У таблиці  подано узагальнені значення показників порівняно з 2008 р. Результати 2008 р. підрахували  Лєвіцкі та Вей. Пояснення методики розрахунку і повний аналіз даних дивіться тут. 

Динаміка показників порівняно з 2008 роком

Що показує цей аналіз? За низького/середнього тиску і середнього організаційного потенціалу режим залишається нестабільним, але виживає. У випадку України маємо середній організаційний потенціал (концентрація влади врівноважується структурними обмеженнями і зростаючою напругою в середині правлячої групи) і середній тиск (у зв’язку з процесом підписання угоди про асоціацію Україна перебуває в постійному полі зору ЄС, а внутрішній борг і погана економічна ситуація робить її залежною від кредитів МВФ). Зв’язки з Заходом також перебувають на середньому рівні. У цій ситуації один чинник врівноважується іншим. У разі підписання Угоди про асоціацію з ЄС – зв’язок з Заходом посилиться, що ускладнить використання і «виборчих технологій», і відвертого насилля на виборах 2015 р. Підписання Угоди фактично не залишає шансів для Віктора Януковича залишатися при владі. Більше того, теорія каже, що посилення зв’язків із Заходом є чи не єдиним інструментом повернення країни на демократичний шлях розвитку. Якщо ж угода не буде підписана – у Заходу вичерпаються політичні аргументи, і там можуть вдатися до санкцій.

Якщо не угода, то санкції

Санкції – це різновид західного ресурсу, який у разі застосування має показати, наскільки український режим вразливий до західного тиску.Теоретично персональні санкції мають змінити хитку рівновагу на користь Заходу – послаблять організаційний потенціал і посилять західний вплив. З іншого боку, санкції змусять режим захищатися, що може розкрутити хвилю насилля. Отже, щоб санкції були ефективними, тобто змусили Віктора Януковича дотримуватись демократичних правил гри, принаймні три умови мають бути виконані: санкції повинні впроваджувати у момент найбільшої вразливості режиму (умова часу); санкції мають бути масштабними (умова обсягу) і врешті санкції повинні бути спільними, тобто відображати єдину позицію США і ЄС (умова єдності). Дотримання кожної з цих умов, а особливо умови єдності, буде означати що ЄС і США мають спільні мотиви для прийняття такого рішення. Попри визнання ліберальних цінностей спільною платформою для США і ЄС у гру можуть вступати і стратегічні мотиви, що може підважити єдність не тільки у діях США та ЄС, а й всередині самого ЄС.

Метою санкцій є зміна політики, зміна влади або отримання стратегічних переваг на свою користь. Проте у США та ЄС розуміють, що навіть персональні санкції – це дуже непевний інструмент і ефект може бути зворотнім. Крім того, у ЄС рішення про накладання санкцій ускладнюється процедурними, але передусім політичними міркуваннями, головне з яких – використання усіх позитивних інструментів – аж до їх вичерпання. Тому досі на Заході не самі санкції, а погрозу використати ці санкції розглядали як засіб тиску на Віктора Януковича. Попри розбіжності в мотивах питання персональних санкцій не зійшло з порядку денного і залишається засобом «м’якого тиску». Якщо все ж таки рішення про персональні санкції буде прийнято, вони можуть послабити організаційний потенціал режиму, але посилити «системну вразливість»країни,тобто матимуть протилежний ефект. Санкції щодо недемократичних лідерів дуже рідко мали оздоровчий ефект – повернення до демократичних правил гри. Частіше бувало навпаки – посилення репресій, особливо у персоналістських режимах, як у випадку Алєксандра Лукашенка.

Попри перерозподіл ресурсів на користь «сім’ї», стабільність режиму є низькою. Низька стабільність, або нездатність реагувати на внутрішні і зовнішні виклики є свідченням вразливості режиму. Введення санкцій тільки посилило б цю вразливість. У таких умовах вплив «непередбачуваних змінних» – новий виток економічної кризи, обвал гривні, техногенна чи екологічна катастрофа, могли б стати чинником, що порушить керованість всередині країни. Отже, санкції залишаються відкладеним у часі інструментом тиску задля збереження впливу на ситуацію в країні, або інструментом зміни влади, якщо та зробить стратегічні помилки.

Якщо Віктор Янукович не зробить стратегічних помилок, він може втриматись при владі до закінчення президентських повноважень. Підписання Угоди про асоціацію з ЄС означатиме посилення зв’язків із Заходом, тобто фактично втрату влади 2015 р., але без юридичних наслідків (судового процесу). Непідписання, по суті, – теж саме, але з імовірними юридичними наслідками. Президент це усвідомлює, тому намагається не робити поспішних кроків. Але часу на прийняття рішень залишається щораз менше. У разі непідписання Угоди президенту залишається білоруський варіант – через референдум зміна закону про вибори президента і парламенту, розпуск ВР, проведення наступних виборів за мажоритарною системою, зменшення кількості депутатів парламенту для встановлення одноосібного контролю Партії регіонів у ВР.  Але  ризики тут дуже високі через чинники, які непідконтрольні президенту. 

Якщо ці висновки правильні, то для забезпечення політичного майбутнього Віктор Янукович змушений буде виконати вимоги Заходу, але не Росії. «Білорусизація» країни буде актом відчаю Януковича. У нього немає ні державної економіки, як у Лукашенка, ні природних ресурсів, як у Путіна, ні підтримки низів, як у них обох. Проте у Віктора Януковича є олігархи, опозиція, більш динамічні ЗМІ, громадські організації і невдоволене суспільство, яких немає в Білорусі і Росії. Вибір білоруського шляху однозначно викличе санкції, які будуть більш відчутними, ніж у Білорусі. Це може спровокувати розкол в оточенні президента і масові протести знизу. Беручи до уваги ці ризики, імовірність такого сценарію залишається незначною. Так чи інакше, міжнародна ізоляція – це ресурс, яким не можуть не скористатися ні на Заході, ні в Росії.

Оцінки сценаріїв

Отже, між «м’яким» та «жорстким» сценаріями розвитку подій більш імовірним виглядає проміжний – намагання зберегти владу, не вдаючись до різких кроків. Для самого президента і для країни оптимальним варіантом був би «чистий» відхід від влади. Це означає звільнення Юлії Тимошенко, прийняття пакету законів, спрямованих на виконання вимог ЄС, підписання Угоди про асоціацію з ЄС в обмін на гарантії особистої безпеки від опозиції й «зовнішніх гравців». Проте у країнах, де є політичні в’язні, прикладів «чистого» відходу від влади не було. У Віктора Януковича є можливість піти цим шляхом, але логіка його попередніх дій робить цей варіант малоймовірним.Силовий, білоруський варіант, як щойно було сказано, надто ризиковий, тому можливий тільки у результаті безвиході. Залишається «серединний» варіант – спроби зберегти владу, не вдаючись до радикальних кроків, шляхом роз’єднання та кооптації опозиціонерів, підкупу, шантажу, використання адміністративного ресурсу і «технологій» легітимації «вкрадених» виборів. Цей третій шлях може зійти і до силового варіанту збереження влади за пасивної позиції суспільства та Заходу.   

«Серединний» варіант виглядає більш імовірним у теперішніх умовах, але це – не більш ніж проекція можливих дій із врахуванням наявних можливостей і обмежень. Як насправді поведеться влада і громадяни у несприятливій міжнародній обстановці, буде свідчити про здатність двадцятилітнього суспільства відповідати викликам сучасного світу.