На трибуну виходить «Почесний громадянин Львова» Кардинал Любомир Гузар. Оплески не вщухають кілька хвилин. Глава УГКЦ говорить тихо і спокійно, і зал його слухає заворожено. Він говорить про речі, у які дуже хоче вірити і про які мріє – аби «чесний львів’янин» було не висловом-означенням, а словами-синонімами.
3-4 травня ми святкували День Львова, якому виповнилося 752 роки. Ми пропонуємо вашій увазі репортаж журналістів ZAXID.NET про найцікавіші моменти цьогорічного святкування Дня міста.
З Вірою у Львів!
Урочисті миті офіціозу у сесійній залі Львівської міськради. В президії - мер міста-іменинника Андрій Садовий, голова облради Мирослав Сеник, новий губернатор області Микола Кміть, колишній мер, але теперішній міністр Василь Куйбіда, секретар міськради Володимир Квурт і частий гість від Секретаріату Президента Роман Безсмертний. Усі сказали по декілька слів: мовляв, вітаємо Львів - найкраще у світі місто, і всі ми тут - молодці... Далі - нагородження 35-ти достойників різного ґатунку почесними званнями і орденами, аплодисменти і фото на пам'ять. Нагородили - щоб ніхто не образився - і міністра Куйбіду, і декількох депутатів та чиновників, а також багатьох направду вартих нагород людей.
Після цього - нагородження найдостойніших.
Представник «Шляхетної львівської родини» пан Ярема зворушений і обіцяє повісити пам'ятну табличку в хаті на стіні - аби був приклад для малих Ярем.
Втомлений офіційними заходами «Львів'янин року» та чемпіон світу з боксу Андрій Котельник під гучні аплодисменти радить іншим містам брати зі Львова приклад, як потрібно вшановувати своїх героїв.
На трибуну виходить «Почесний громадянин Львова» Кардинал Любомир Гузар. Оплески не вщухають кілька хвилин. Глава УГКЦ говорить тихо і спокійно, і зал його слухає заворожено. Він говорить про речі, у які дуже хоче вірити і про які мріє - аби «чесний львів'янин» було не висловом-означенням, а словами-синонімами. Зал теж би хотів у це вірити - на якусь мить це навіть виглядало як спільна медитація, яку нагло порушила недоречна мелодія з мобільного телефону поважного львівського письменника. Кардинал продовжує - він ніколи не зробив того, чого Львів мав би стидатися, він бачить цей Львів європейським містом і вірить у нього. Знову аплодисменти, квіти і клацання фотокамер.
Урочисту сесію урочисто закінчено. Всі в сад! Тобто - на площу: дивитися парад і піднімати прапор.
На замаєній кульками сцені Андрій Садовий магічним жестом Коперфілда наказує підняти прапор міста на вежі Ратуші. Невідомий помічник чаклуна приступає до виконання. Це все супроводжується залпом гармат і салютом кольорових кульок. Свято офіційно розпочалося!..
Ольга Кулик, ZAXID.NET
Соціалістичний День батяра
Мешканці львівських околиць, відчайдухи, гульвіси і гультяї. Це все про них - про батярів. Це особливе, суто львівське явище уже вивітрилося з роками, залишивши по собі лише спогади і ностальгію в окремих людей. Проте у Дні Львова міська влада захотіла відновити у місті дух батярства і влаштувала День батяра. Батярське свято стало чи не основною «фішкою» для туристів і побило всі рекорди за кількістю запитів у пошукових системах від спраглих приїхати в ці дні до Львова та відчути давній дух міста, а заодно - згадати про знамениту солідарність трудящих. Оскільки свято відбувалося 1 травня, гаслом Дня батяра став перероблений лозунг «Батяри усіх країн, єднайтесь!», а емблемою - суто львівський символ - два капелюхи з вусами, що обрисами дуже нагадували братів Радковців - львовознавців, які частенько розгулюють містом у вбранні тридцятих років 20-го століття.
Оскільки для батярів Львів був містом розваг і веселощів - то для новоспечених батярів по-львівськи організатори свята також вирішили влаштувати різні розваги на площі Ринок. Щоправда, вибір був не такий уже й великий і досить стриманий, особливо якщо порівнювати з традиційними батярськими розвагами у шинках і садах. Для любителів танців - вихиляння стегнами під сценою під супровід муніципального духового оркестру «Галицькі сурми» (чим найохочіше скористались дітлахи). Вони також діймали своїх мам і татів із проханнями сфотографуватись зі статечними дядечками і тітоньками, які, судячи з вбрання, завітали на свято з минулих епох. Їх «сучасність» лише час від часу видавали мобільні телефони біля вух. Чоловіки ж значно охочіше «валили» по пиву. Себто, стріляли по пивних бляшанках з рогачки у спеціальному «Батярському тирі». Потрапляв у ціль, щоправда, мало хто, але азарт «стрільців» від цього не меншав. Та найбільше публіки зібрав «Ігровий сектор» з відомими радіоведучими Доциком і Шльомою, які проводили різноманітні конкурси, балагурили і веселили публіку. Наприклад, дівчина і хлопець взялися за руки і, маючи лише по одній вільній руці, мали одягти на манекен сорочку, жилетку, маринарку, метелик і кепку. «Люба, ширінку нарешті защіпни. Та не манекену», - захоплено коментували ведучі цей процес. «Ой, а мені бабу принесли, але в неї ноги відвалилися. О, вже вставив», - тішилися вони появі манекена-жінки.
У результаті обох манекенів довелося залишити напівголими, а батярське свято завчасно перервати. Як виявилося, що нинішні «батяри» значно лякливіші, аніж їхні попередники - злякалися звичайнісінького дощу, який ринув з неба. І навіть найстійкіший чолов'яга «втік» після того, як його привалило банером «Ігровий сектор», що впав від пориву вітру. Лише оркестр «Галицькі сурми» вперто залишався на сцені, граючи для миттю спорожнілої площі Ринок.
Та чого-чого, а суті Дня батяра більшість львів'ян, попри організовані для них батярські забави, конкурси та концерт, так і не зрозуміли.
- А шо то таке - батяр? - запитав один хлопець в іншого, сховавшись від дощу у дворику Ратуші.
- А я звідки знаю, напевно просто концерт так називається, - відповів той.
Подібні питання, гуляючи площею Ринок, доводилося чути постійно. А от ведучі, хоч розважали публіку як могли і жартували про все на світі, пояснити людям значення і суть батярства чомусь не поспішали. Так само бракувало і «буквального» втілення образу батяра. Що не кажіть, а навіть перевдягнені у вбрання минулого століття люди виглядали зовсім не по-батярськи, а радше по-панськи. Не було і традиційних батярських жартів, зачіпань, не було майже нічого, що допомогло б відтворити дух батярського Львова і все ж показати сучасним львів'янам, хто такі були батяри. Довелося тішитись тим, що є. Що присутні й робили. Особливо, до речі, багатьох веселила «правдивість» переробки знаної пісеньки «Тілько ві Львові», де звучали слова: «Роздягнуть, роззують і в морду дадуть... Тільки у Львові». А своє, вже сучасне розуміння батярства славне львівське панство (і не лише воно) виявляло у розпиванні пива на змокрілих стільцях, поїданні хот-догів, розмовах про життя-буття.
Ті ж, хто таки дочекався концерту, отримали приз у вигляді справжніх батярських пісень від «Батяр-бенду» з Віктором Морозовим, в одній із яких таки є часткова відповідь на те, хто ж такий батяр: «Батяруйте хлопці, як я батярую, ні одної нічки дома не ночую. Маю жаль на маму, маю жаль на тата, же мя породили такого вар'ята».
Оксана Керик, ZAXID.NET
Все було в шоколаді!?
Львів'ян і гостей Львова з нагоди Дня міста потішили гастрономічним святом - шоколаду. «Все буде в шоколаді!» - пообіцяли організатори напередодні дійства, яке відбулося 2 травня.
Не знаю, як ви уявляєте свято шоколаду, але здавалося, що саме в нашому місті воно має бути якимось грандіозним. З дитинства для багатьох із нас Львів був шоколадним полісом, саме шоколад, шоколадні цукерки просили привезти звідси як сувенір. Так от, здавалося, що в цей день у повітрі мав бути запах шоколаду, принаймні, на площі Ринок, де все відбувалося, і сам шоколад, якому присвятили всі урочистості, мав просто литися рікою. Шоколад лився, щоправда з невеличкого фонтану, який через «недобру» львівську погоду, які і всі інші гастрономічні принади свята, заховали у намет. Бажаючих, які хотіли вгледіти те диво хоч у шпаринку та вхопити маленький стаканчик з «халявним» шоколадом, було чимало. Люди взагалі були втішені, що щось дають задарма. Любить наш нарід халяву. Тому, коли всі вчули, що щось там дають просто так, вишикувалися в чергу і сумлінно стояли, аби отримати свої 50 грам шоколадного щастя. А щастя від того таки було повно, особливо на замурзаних шоколадом личках дітей. Хоча і в дорослих цей об'єкт викликав неабияке зацікавлення: «Ти бачив фонтан з шоколаду? Он там, йди подивися. По тєлєку такий показували». Щоправда, тої радості вистачило ненадовго, фонтан, на який виділили 20 кг шоколаду, швидко «висох», і люди переключилися на шоколадний об'єкт №2.
Це був торт. Величезний 200-кілограмовий шоколадний торт розміром 3 на 2,2 метри. Як на мене, він вдався гарним, гідним уродин міста. Торт у буквальному розумінні атакували. Аби скуштувати шматочок, люди займали чергу ще за годину до того, як його почали розрізати, і ще приблизно стільки ж вистоювали, аби їм вручили його клаптик. Щоб торт не знесли, організатори заздалегідь обгородили головний об'єкт свята залізною загорожею. Стримували «солодкий порив» публіки декілька чоловіків у цивільному, які тримали огорожу, і троє міліціонерів. Не знаю, чим був викликаний такий ажіотаж навколо шматочка торта (було видно, що його вистачить усім), але люди таки переживали, що їм бракне, як шоколаду з фонтану. Таке видовище одних тішило - мабуть, замучила ностальгія за чергами, в інших викликало гнів. Дві, певно, справжні львівські пані у капелюшках, що проходили повз, казали одна одній: «Боже! Яке то бідне, жодного виховання!»
На цьому гастрономічні розваги закінчилися. Свято шоколаду мало одну ваду - було мало самого шоколаду. З іншого боку, головні споживачі цього продукту - діти, були задоволені. Вони стрибали під пісні Левка-дурка, вслід за ними починали стрибати деякі батьки. Це веселило тих, хто спостерігав за дійством з боку. Діти з радістю вистоювали черги, брали участь у різноманітних конкурсах, відповідали, за підказкою батьків, що шоколад вперше три тисячі років тому приготували ацтеки, що першим його скоштував Колумб (хоча одна пані, яка напевно є фанаткою шоколаду, казала людям, що то був його друг Кортес) і що зараз у світі виробництво шоколаду становить 4 млн тонн у рік. Батьки шепотіли дітям підказки, а малі, у відповідь на запитання, вигукували - Кульчицький! Це тішило старше покоління львів'ян: «Добре, що діти знають, що такий є!»
Наталія Єфіменко, ZAXID.NET
В депо - мистецтво, а в трамваї - пиво
Промоція трамвайної історії Львова зайняла окреме місце у відзначенні Дня міста цього року. Оскільки музей цієї історії поки перебуває лише на рівні задуму, увагу львів'ян і гостей привернули до трамвайного депо і одного старовинного трамваю окремо.
Так, чотири дні поспіль у трамвайному депо по вул. Гвардійській діяло «АРТ-Dеpо». Як зауважив художник Влодко Кауфман, митці фактично опанували новий для Львова формат - обжили сучасним мистецтвом промисловий об'єкт. Вийшло дуже непогано. До святкування Дня міста вдалося залучити не лише юних любителів поп- і рок-концертів, але й чимало молодих адептів андеграундного арту.
Фактично це була демонстрація відвертого сприйняття сучасності. Це стосується й інсталяції самого Кауфмана «Побутова екскурсія», з якої актуалізується, що з Полтви ми не п'ємо, а ходимо і їздимо по ній, і відеоінсталяції Сергія Петлюри «Клонуй мене ніжно» (девальвація сучасного індивідуума як такого) та Олексія Хорошка «Lost Angeles» (роздратування від профанації образу янголів), і про спільний виступ Юрка Іздрика та медіа-клубу «Куб», які забезпечили відвідувачам годинний електродуш.
І якщо «АРТ-Dеpо» стало на кілька днів Меккою для «незвичних» молодих людей, то відтворений за зразком 1913 року пивний трамвай, який встановили праворуч від пам'ятника Данилу Галицькому, - новим улюбленим місцем львів'ян для фотографування. Усі можливі комбінації: батько з двома синами, дві лапочки-дочки, матуся і бабуся. Узагалі кількість фотографів-аматорів на святі просто вражає. І якщо «кенони» і «нікони» були лише в кожного десятого, то клацнути на пам'ять два-три рази мобільним не лінувався, напевне, ніхто.
Трамвай «запрезентували» невтомні «криївчани» і «Приватна Броварня». Вони привезли у центр платформу першого львівського трамваю, датовану 1894 роком. Вагон трамваю відтворили за зразком 1913 року. У трамваї можна посидіти, попити пива чи кави, і не тільки на свято, але й упродовж літа. Заклад просто запрограмований на популярність. І навіть легенда для відвідувачів є: трамвай встановлено на місці, де сталася перша трамвайна аварія.
Юлія Куринкіна, ZAXID.NET
Півняче прокидання
Прокидатися в неділю з самого ранку важко. Але це точно не стосується цієї неділі. Адже прокидання було не звичайне, а з «Мертвим Півнем» (і - обіцяли - Юрієм Андруховичем, але той з вагомих причин «не прокинувся»). Охочих продерти оченята разом з улюбленою групою, яка останнім часом не часто тішить рідне місто виступами, зібралося чимало. Перед входом до внутрішнього дворика Ратуші, де мав відбутися концерт-прокидання, вишикувалася довгенька черга охочих послухати «ранковий будильник». Проспав власне прокидання лише сам «Мертвий Півень», який з'явився на сцені майже на півгодини пізніше від запланованого часу, але одразу ж виправдав запізнення, завівши публіку буквально з першої пісні.
Публіка на «Прокидання...», а водночас і презентацію дисків «Вибраний народом» та «Кримінальні сонети» Андруховича, які гучно анонсували як світову прем'єру, зібралася досить різна. Тут були, як співається у відомій пісеньці:
Ангели, цигани, маври і козаки,
Пастушки, ягнята, русалки, чортенята
Паралітики на роздорожжу
Ведмеді, спудеї, повії, пігмеї,
Кобзарі, самураї, металісти, дармограї,
Турки, яничари, індуси, ветерани, маланки, маланці, гуцули, троянці...
А всіх інших перелічити просто не можливо
Бо були там ще горилеї, генерали, пиворізи
Мочиморди, голодранці, данайці, нанайці,
Салоїди, араби, опришки, кацапи, попу різки
Лесбіянки, скрябіни, білики, гномики, єремії,
Повалії, мавки, мавпи, елики дивні,
Чорні коти, громні жаби, алхіміки, проститутки,
Татари, побабісти, українці і мертві півні...
Себто усі - починаючи від уже відомих митців, літераторів, перекладачів, поетів та інших і просто шанувальників старшого покоління, продовжуючи молодими «неформалами» і закінчуючи наймолодшим поколінням любителів «Півнів», яких наразі привели батьки, бо ті заледве почали ходити. Останніх, до речі, було чимало, і дітки активно пританцьовували разом із батьками.
Відривались «по повній» під «Півнів» практично всі. Навіть ті, хто все-таки всидів за столиками, активно притупували ногами і махали руками. А перед сценою нарід просто злився є одну масу, яка все більше шаленіла з кожною новою піснею. І щоб завести публіку, навіть не потрібне було традиційне для таких концертів пиво. Далеко не всі почали свій ранок з цього напою, хоча його продавали всім, незважаючи на віковий ценз.
«Півні» ж тішили публіку своїми піснями і «Сонетами» Андруховича. Щоправда, на останні люди реагували не так бурхливо, як на добре відомі пісеньки групи. «Ви як діти - любите те, що добре знаєте», - пожартував з цього приводу Місько Барбара. Але до побажань прислухався і з «Сонетів» Півні знову перейшли на виконання старих-добрих хітів. До речі, вперше за багато часу гурт виступав разом з Ромком Чайкою. Йому нарешті вдалося доїхати до Львова помузикувати.
«На ура» львівська публіка сприймала і анекдоти, і артистичні вихляння Міська Барбари разом з Ромком Чайкою і, звісно, самі тексти. Свої улюблені «And Everybody Fucks You», «Without You», «Літо буде» та інші співали хором разом із Барбарою і навіть без нього. А після концерту всі активно окупували лоток з новими дисками, футболками та іншою атрибутикою «Мертвого Півня».
Оксана Керик, ZAXID.NET
Остання «Лялька»
Концерт сучасної української електронної музики чекало чимало людей, адже для більшості імена Катерини Заволоки (автор експериментальної музики та дизайнер), Дмитра Федоренка (автор радикального електронного проекту KOTRA) та Віктора Довгалюка (медіа-художник, автор проекту AKUVIDO) були невідомі. О пів на восьму усі крісла перед сценою були заповненні молодими людьми та тими, хто хотів дізнатися, що ж це за «звір» і з чим його їдять. На жаль, технічні проблеми не дали можливість розпочати концерт вчасно, а більш ніж годинне запізнення та дощ змусили піднятися із крісел найбільш нетерпеливих.
Одначе навіть близько 10-ї години концерту не було, зате львів'янам та гостям міста показали невеличкий фільм про Львів: за що це місто можна любити. Також - як воно руйнується: усі найбільш відомі пам'ятки поступово (комп'ютерна графіка) осипали, відпадали шматки, а пізніш - скульптура чи декор повністю втрачав свій вигляд. По закінченню ролика - чулися оплески, хтось казав «Як це сумно», ще від когось чулося «І для кого вони то все показували?»
Потім частково розпочався другий львівський фестиваль короткометражних фільмів від Артхаус Трафік - «Місто.Небо.Кіно». Чому частково? Його зупинили - розпочався концерт української електронної музики. (Пізніше стало зрозуміло, що до технічних причин додалася ще одна - анонім подзвонив до міліції і повідомив, що площу Ринок замінували.) Чи то неготовність слухачів в партері перед сценою слухати електромузику і дивитися на екранний супровід електронних картинок (медійні проекти Віктора Довгалюка та Ганни Куц), чи дощ, чи пізня година, але людей ставало все менше і менше. «Це якийсь електронний "жестяк", урбанізація», - підсумувала сусідня компанія молодих людей, яка хвилин з 20-ть намагалася визначити, що звучить.
Окрім замінування, у День міста Львів залишився без свого легендарного клубу «Лялька». Власне, 4 травня у «Ляльці» відбувся останній концерт та остання акція, яку організував фотограф Михайло Дашкович та музикант Олег «Джон» Сук. Усі охочі фотографи мали можливість зазнимкувати тих львівських музикантів, які починали чи просто виступали у «Ляльці».
За неофіційною інформацією, «Лялька» має нового власника, який не зберігатиме ані інтер'єру клубу, ані самої назви.
Аліна Небельмес, ZAXID.NET
Львів - закритий для світу?
Львів закритий для світу. У цьому я переконалась, повернувшись у місто після закордонного відрядження і глянувши на нього очима туриста. Древній Львів давно вже став музеєм під відкритим небом, де приємно святкувати його День народження, День батяра, День шоколаду та ще багато Днів... Однак вхід сюди лише для своїх. Перепустка - мова. Необхідна - українська (галицький акцент необов'язковий), можливі - російська та польська.
Принаймні, знаючи одну із цих мов, турист дасть собі раду із добиранням до старої доброї площі Ринок, де здебільшого проводять усі оці неординарні святкування. Всіх «іншомовних» чекає розчарування. У місті з гаслом «Львів - відкритий для світу», іншомовним туристам, у яких немає тут знайомих чи оплачених гідів, що вже на вокзалі чекатимуть на них, дуже легко загубитися. І все через те, що у місті немає звичайнісіньких вказівників. Двомовних вказівників вулиць, визначних місць, пам'яток архітектури. До слова, такі інформери, назвімо їх так, є у всіх містах, відкритих для туристів. Ну, хіба, окрім міста, «відкритого для світу»!!!
Ще трагікомічніша ситуація чекає на іншомовного туриста у нашому транспорті. І мова не про ціни та сервіс, а знову ж про відсутність інформації. Як, переминаючись з ноги на ногу, у львівських маршрутках можна дізнатися про наступну зупинку? Хіба що туристу допоможе Всевишній. Бо замість того, щоб у маршрутках розклеїти наліпки з картою маршруту, натомість, знову ж таки звертаю увагу на двомовність, пасажирам радо пропонують знижки у секондах. Тішить лише те, що не всі заїжджі це розуміють!
Не хочеться розвивати цю тему далі, в якій, до речі, не вдасться оминути брак туалетів. Але чомусь ніяк не можуть зарадити...хоча й кошти на це потрібні невеликі. Може, навіть менші, ніж на кульки, які з підняттям прапора Львова випустили у небо. Хто зна? А хто має знаТИ?
Та якщо доробити ці дрібниці, то, може, не лише журнал «Кореспондент» вноситиме Львів до переліку 15 найкращих міст світу для відпочинку під час травневих свят?
Світлана Жаб'юк, ZAXID.NET