21 жовтня 1988 сміливо можна вважати Днем народження Студентського Братства. Принаймні, Студентського Братства Львівського національного університету. Можливо, осередки інших навчальних закладів, матимуть якісь інші дати. Але, у цей день вийшло перше число студентської стінгазети факультету журналістики ЛНУ (ЛДУ) – «Точка зору».
Це був, так би мовити, офіційний друкований орган нашої групки студентів факультету. Цю стінгазету приходили читати люди не лише з університету, а й з цілого Львова. А коли ми розмістили в «Точці зору» статтю Вікторії Андреєвої – журналістки «Ленінської молоді» (пізніше «Молода Галичина») – про нашу стінгазету розповіли у випуску програми «Взгляд» на першому всесоюзному телеканалі. Цю статтю «цензура» зняла зі шпальт «Ленінської молоді», бо у ній йшлося про пленум міському комсомолу, який виступив на підтримку громадянської активності молодих львів’ян, зокрема «Товариства Лева». А Ігор Ткаленко приніс статтю нам в стінгазету.
Видавцями «Точку зору» були Юрій Лобан (він був нашим неофіційним редактором), Адам Подгаєцький (він оформлював макет і також писав), Михайло Дашкович (знимкував і писав), Олесь Пограничний. Але середовище, яке ми представляли, було ширшим. Це студенти-журналісти Володимир Панкеєв, Олег Кузан, Олесь Пограничний, Ігор Ткаленко, Микола Шевчук, Юрій Лобан, Вадим Фрунзе, Михайло Дашкович, Адам Подгаєцький, Андрій Боднарчук, Петро Рибчук, Тарас Давидяк. У той час ми також активно спілкувалися із дівчатами-математиками, які були учасницями «Товариства Лева» – Мар’яна Гиба, Оленка та Орися Тимчишини – (вони також навчались в головному корпусі універу).
Думка видавати свою газету, нехай і стінгазету, виникла, коли ми вже почали формуватися в організацію. До того, дехто із нас був у «Товаристві Лева», дехто у Товаристві рідної мови, хто у Народному русі за перебудову, хтось у Дискусійно-політичному клубі, хтось в ініціативній групі Народного фронту підтримки перебудови. А дехто одночасно у всіх організаціях. Але у всіх нас було бажання формувати свій, студентський «порядок денний» і для цього була потрібна своя організація.
Орієнтовно у жовтні 1988 на факультеті журналістики почала зав’язуватись організація. Її назву – Студентське Братство – запропонував наш колега, на той час студент-четвертокурсник Олег Кузан.
На початках, мета діяльності СБ: українська мова в університетському навчанні, студентське самоврядування, проходження військової служби студентами-українцями винятково на території УРСР, відстоювання своїх законних права та інтересів перед реальною загрозою звільнень та формування каси взаємодопомоги, щоб місяць-другий, поки звільнений студент не влаштується на якусь роботу, можна було протриматися. Водночас група Студентського Братства виникла на історичному факультеті: Дем’ян Малярчук та Андрій Дещиця. Потужний осередок Студентського Братства сформувався на фізичному факультеті університету: Михайло Канафоцький, св. пам’яті Андрій Винничук, Андрій Гачкевич, Мирослава Бублик, Петро Соболь, Тарас Сивуляк, Ярина Горинь (з тих, кого зараз пригадую).
Вже з кінця 1988 осередки власне Студентського Братства почали з’являтися в інших навчальних закладах міста.
У листопаді 1988 ми з Юрком Лобаном організували тижневу поїздку Вільнюс-Рига-Тарту-Таллінн, щоб нав’язати контакти із тамтешніми студентськими рухами, зазнайомитися із редакціями газет тамтешніх Народних фронтів і набратися досвіду випуску незалежних газет. Бо у Литві-Латвії-Естонії такі газети вже випускались.
Коли ми приїхали до Львова, у нас почалися «непорозуміння» із адміністрацією університету. І, врешті-решт, я змушений був залишити університет. Заодно і випробував на собі ефективність каси взаємодопомоги.
Багато спілкувались ми і з студентськими активістами Дрогобича. І на початку 1989 у Дрогобицькому педінституті також почало формуватися Студентське Братство «Каменяр».
А літом 1989 ми приступили до видання газети Студентського Братства Львова («Братство») та студентського часопису («Віко»).
Вітаємо усіх причетних із цим славним днем. Згадуємо тих, хто відійшов у Вічність. Сушимо порох. Гостримо шаблі.