Сьогодні – День пам’яті жертв політичних репресій.
Однак мало хто про це знає і зранку не всі розуміли, чому в місті висять траурні прапори.
Вчора у Львові відзначали 60 років Норильського повстання, прибуло багато представників різних регіонів України. Також вчора була річниця депортації кримських татар. Але мітинг пам’яті жертв політичних репресій запланували чомусь на сьогодні. Хоча в недільний ранок люди в першу чергу планують іти до церкви, а не на мітинги.
На 11-00 біля пам’ятника жертвам репресій зібралися представники влади, хор, священик, але разом з учасниками - не більше 150 осіб.
Прикро, що дати і події, які мають великий виховний та пропагандистський потенціал, не є популярними через геть застарілі квазі-радянські формати святкувань. На жаль, за 22 роки незалежності ми так і не змогли придумати модерної форми святкувань чи відзначень важливих дат, яка би приваблювала людей і спонукала долучитися до дійства. Все залишається по-старому – або мітинг (і в радянські часи були мітинги), або урочиста академія в якомусь залі чи театрі (в радянські часи це називали « «торжественноє собраніє» чи більш іронічно – «партхозактив»). Всі старші люди ментально є людьми радянського формату, тому нового підходу до святкувань придумати просто не зможуть. На жаль, це стосується всіх, кому сьогодні 50 років і більше.
На мітингу сьогодні згадали, що для відзначення трагічних дат протягом року аж 7 разів вивішуються траурні прапори. Як на мене – це девальвує трагізм тих подій, бо часте повторювання спонукає до байдужості.
Ми повинні пам’ятати. Повинні примусити цивілізований світ об’єктивно оцінити і засудити звірячі злочини комунізму та пошанувати його жертви. Це дуже важко, бо як правило переможців не судять, а СРСР став переможцем німецького нацизму. Переможцем, який був набагато більшим злочинцем проти людства, ніж засуджений світовим співтовариством німецький нацизм.
Не засуджене зло може безконечну кількість разів повторитися. Тому домогтися засудження злочинів комунізму – це наша місія, наша відповідальність перед майбутнім людства.
Але звичними локальними святкуваннями ніколи не досягнемо бажаного результату.
Тому цю місію можуть здійснити лише молоді та модерні - політтехнологи, пі-арники, соціологи та всі інші, хто здатний працювати на результат, а не керуватися виключно власними уявленнями та емоціями.
В одному із дописів під статтею Л.Петренка СМЕРШ vs SS є цікавий і страшний матеріал, який переконливо ілюструє потребу засудження звірячого радянського режиму:
«Заслужений ветеран МВС СРСР видав книгу малюнків, в яких на основі свідчень очевидців показані будні сталінських таборів.
Ось де вся наочна правда про методи роботи СМЕРШ-НКВД:
https://expres.ua/digest/2013/03/21/84190-zhahy-gulaga-ochyma-kolyshnogo-tyuremnyka-strashni-malyunky».