ВО «Свобода» - єдина політична сила, яка проігнорувавши заклики інших партій-учасниць львівського віче з нагоди Дня Соборності, зокрема, «Нашої України» та КУН, з’явилась 22 січня під пам’ятник Тарасу Шевченку з партійними прапорами. Логічно? Ще б пак. Характерно? Тим більше.
Тут треба одразу визнати: з вузькопартійної точки зору «свободівці» вчинили правильно. За ними – електоральна підтримка, що в рази перевищує сумарну популярність «Нашої України», КУНу та інших представлених на віче 22 січня політичних сил. Отже, якщо відмова від партсимволіки на спільній акції комусь із них і вигідна, то вже точно не «Свободі» (так само, зрештою, як і рівне представництво політичних сил перед мікрофоном).
Мабуть, саме такої думки і притримуватиметься у цьому питанні рядовий прихильник «Свободи» - і з такої, повторимося, вузькопартійної точки зору буде правий. Але достатньо лише розкрити очі трішки ширше, охопивши поглядом не лише сьогодення, але й нещодавнє минуле і потенційне майбутнє, і вже стане очевидно, що самій «Свободі» такий підхід нічого доброго не віщує.
Чим-бо, зрештою, є ота поява на віче з партійними прапорами, як не наслідуванням заклику Ірини Фаріон позабути два «лайливі слова» - «компроміси» і «толерантність» - лише чомусь не у ставленні до політичних опонентів, а до потенційних союзників? Таку безкомпромісність і нетолерантність одне до одного не так давно на всеукраїнському рівні демонстрували «Наша Україна» і БЮТ, почуваючи за собою силу – добре відомо, чим це все для них і для України загалом скінчилося.
Тут одразу згадується, що напередодні Дня Соборності під час виступу в Львівській опері голова Львівської обласної ради Олег Панькевич переконливо закликав українців не повторювати помилок минулого – зокрема минулої української влади. А ось як тільки-но на наступний день виникла нагода вчинити правильно, то його побратими взяли і повторили помилку.
Але насправді на цю всю ситуацію треба дивитися іще більш широко розплющеними очима – так, щоб видно було засадничі речі. Якщо відкинути призму міжпартійної боротьби, то яким був «месидж» тих політичних сил, що спершу закликали «Свободу» прийти на віче без прапорів, а потім просили її прапороносців скласти свої знамена вже під час мітингу? «У День Соборності ми повинні демонструвати не те, що нас роз’єднує, а те, що нас єднає – український прапор». Таким чином пропонувалося у цей далекий від будь-яких виборів день зробити акцент не на окремих партійних ідентичностях, а на одній загальній – на ідентичності «українець».
Що зробили представники «Свободи»? Не вперше продемонстрували, що ідентичність «свободівець» для них ієрархічно вища, ніж ідентичність «українець». Що, в принципі, цілком логічно для політичної сили, яка за собою ж виробленими критеріями ділить українців на, умовно кажучи, «правильних» і «неправильних», на «вірних» і «зрадників». Поміж рядками «свободівської» риторики постійно витає переконання, що «справжній» українець має сповідувати цінності цієї політсили – а інакше він уже ніби й не зовсім українець.
Голова фракції ВО «Свобода» у Львівській міській раді Руслан Кошулинський за лаштунками суботнього віче довго пояснював автору цих рядків: те, що на площі біля пам’ятника Шевченку з’явилися «свободівські» прапори, якраз свідчить про єдність українського народу. Мовляв, це означає, що вони, люди з такими переконаннями і такими цінностями, прийшли і приєдналися до людей з трохи іншими переконаннями і цінностями. Саме так пан Кошулинський потрактував і розмаїття партійних прапорів, що тоді здіймалися над мітингом на Софіївській площі в Києві. In varietate, так би мовити, concordia.
Кажучи щиро, аргумент прекрасний. Шкода лише, що «свободівці» його згадують тоді лиш, коли він потрібен, аби постфактум пояснити свої дії, а апріорі згадують його вкрай рідко, надаючи перевагу окремішності й відкиданню компромісів як явища. Це вони продемонстрували в суботу щодо заклику прийти без партійних прапорів, ще раніше – перед минулорічними місцевими виборами щодо ситуації з «Батьківщиною» та в низці дрібніших, хоч і не менш показових випадків.