«В Києві, крім снайперів, є багато «тітушок» і зеків, що носять з собою пістолети з глушниками і по-тихому відстрілюють на вулицях»,- інструктував нас, 50 львів`ян, водій автобуса, що прямував 21 лютого в Київ. Після цих слів справді стає страшно. Кадри жахливого розстрілу майданівців у четвер стоять перед очима.
Тут всі знали, куди їдуть. Ніхто не виказує страху, але видно, що нервують, бо ж воювати проти снайперів в цивільному житті нікого не вчили. Їдуть переважно молоді чоловіки до 30 років. Багато захисної амуніції – броня зі зварених докупи металевих пластин, щитки для рук і ніг, каски, газові балончики, палиці, арматура, бити, саморобні булави і маленькі похідні ножі. Вогнепальної зброї мало, але вона є. Є й такі, що їдуть з будівельною каскою у пластиковому мішечку з супермаркету і саморобним «бронежилетом» з карімата.
***
Пів на сьому ранку у суботу п'ять автобусів висипають львівських хлопців на Хрещатику. Люди одразу пішли на Майдан. Оскільки записувати в самооборону, на кухню чи ще кудись починали з 09:00, всі пішли обходити барикади.
На Майдані якраз правили поминальну панахиду за убитим активістом. «Герої не вмирають.. Герої не вмирають..»,- монотонно повторювати люди і священики.
Майдан у той день перетворився на великий похорон. Хоча, після інформації про відставку Януковича таки бив салют, але цьому ніхто не радів. Сум і смерть, радість від отриманих перемог і сльози від відчаю через загиблих. Так виглядав Майдан у цей переможний день.
В голові вир думок - тут досі можуть бути снайпери; вони на даху чи всередині готелю «Україна» ще і досі тримають під прицілом Майдан; в разі конфлікту вони вестимуть себе більш агресивно, за 20 хвилин снайпер може «покласти» 60 людей.
На пагорбах біля Жовтневого палацу стоять мовчазні похмурі чоловіки. Перед входом в палац на широкій терасі - вінки і фото убитого. На плитці запеклася кров. Ця частина майданчика відгороджена залишеним пожежним шлангом, що лежить на землі. Туди не пускають.
- Чому не впускаєте? - питаю дядька, що в охороні.
- Ти хочеш щоб тебе снайпер зняв?
- А тут, за шлангом, що - снайпер не зніме?
- Ну чого ти пристав? Не можна і все!
Більше в той день питань нікому задавати не було потреби. Вони зайві. Треба було просто дивитись на Майдан. Тут вся правда. Кожен камінь, кожне зморене і вкрите кіптявою обличчя, розповість більше, ніж тисячі слів.
Далі по Інститутській, є кілька місць, де було вбито людей, як і по всьому Майдану і вулиці Грушевського. Це маленькі острівці смерті, де лежать квіти, палають лампадки, ще видно кров. Люди ховались за залізними стовпами, але снайпери стріляли бронебійними кулями. Вони пробивали і стовпи, і бронежилети.
«Ось тут вони повзли, прикриваючись дерев'яними щитами. А ті в них стріляли», - показує молодий хлопець місце на Інститутській обабіч тротуару. Стриматись важко, щоб не викрикнути - ну як можна йти на снайперів з дерев'яними щитами?! Куди вони повзли? Для чого?! Але ж хто відповість на таке запитання? Хіба могли вони не повзти? Думали, що їх захищає невидима броня, сплетена з сотень тисяч молитов людей там, внизу?
Снайпери, окрім простого відстрілу, застосували проти беззбройних людей нехитру тактику: стріляли спершу по ногах, а коли пораненого намагались забрати свої, снайпер відкривав вогонь по них. Так вдавалось поранити більше людей.
***
Зважаючи на ультиматум, оголошений зі сцени сотником-львів`янином Володею Парасюком, самооборона Майдану ще з ночі взяла під охорону ВР і увесь Київ.
Близько десятої ранку, коли збігав час ультиматуму, сотні самооборони, почали стягуватись в урядовий квартал. Через барикаду на Грушевського впускали тільки організованих в колони людей і журналістів. Роззяв з фотоапаратами і щойно прибулих не впускали. Людям кортіло дізнатись, що ж відбувається біля ВР? Чи буде штурм? Тому вони, в обхід по Інститутській або через стадіон Динамо, проникали за барикаду і йшли в урядовий квартал.
По дорозі вони оглядались, дивились на верхні поверхи будівель, вікна. Було помітно, що люди бояться снайперів, які могли ще тут лишитись, але все-одно рішуче йшли вперед.
Під ВР натовп насамперед рушив до Маріїнського парку, де залишились величезні гори сміття від Антимайдану. Серед дерев’яного мотлох та спалених наметів валялись списки з прізвищами та цінами, де було вказано коли і скільки їм платили. Були також переписані цитати з Біблії, що вельми здивувало євромайданцівців. Тим не менше, за годину парк був вже чистий. За дерев’яними піддонами під’їхав вантажний КрАЗ, який майданівці захопили в силовиків під час штурму, а сміття люди позбирали в пакети та вивезли на тракторі.
Конфлікт під радою спалахнув, коли депутат регіонал Віталій Грушевський, який раніше виступаючи зі сцени Майдану божився, що він з народом і вийде з ПР, а потім заявив, що не буде цього робити, вийшов з Тарасом Чорноволом і попрямував до автомобіля. Але люди пам’ятали про той виступ і суд народний не забарився. Вони з ненавистю били депутата палицями та ногами, затисли його біля однієї з машин і продовжували нещадно добивати. В автівці Audi сидів водій, який відмовився від`їхати. Один з активістів нахилився до привідчиненого вікна і спокійно сказав: «Від`їдь, бо спалим».
Врешті втрутилась медслужба Майдану і депутата Грушевського відтягнули назад у будівлю Верховної Ради. В людських очах було стільки ненависті і відчаю, вони ладні були розірвати депутата на шматки! Ще довгий час вони чергували біля входу ВР, щоб знову схопити регіонала. І заспокоїлись вони не тоді, коли почули ім'я нового спікера, виконувача обов'язків міністра внутрішніх справ та про відкриття кримінальних справ проти Кернеса і Добкіна. Це для них так – проміжні перемоги. А справді неймовірно аплодували, коли дізнались, що самооборона роззброїла «Беркут» на Червонозоряному проспекті.
***
…А паралельно цим подіям, було Межигір’я з його таємницями, подальше усунення з посади Януковича, Юля на Майдані, спалений офіс комуністів і схоплений Шуфрич. Майдан в той день отримав багато перемог, але все це було затьмарено непідробною жалобою за убитими товаришами.
Текст Богдан Головко, фото Іван Циба, ZAXID.NET