У чому секрет ефективності української артилерії? У наполегливій підготовці, в якості зброї та в новітніх технологіях. А ще критично важливо у сучасній війні, щоб всі підрозділи та групи бійців мали між собою стабільний зв'язок. Але головний компонент результативності артилерійських підрозділів – люди.
Старший солдат Анна, операторка зв'язку 50 ОАБр, воює з певними перервами з 2015-го. Вона розповідає про власний шлях до війська, про те, як змінюється війна та роль зв’язківців у ній. А також згадує, як у вільний час створює кімнату бойової слави на рідній Тернопільщині. Анна з великим теплом говорить про побратимів, які стали для неї справжньою родиною, адже на них можна покластися за будь-яких умов.
«Відчувала, що більш потрібна у війську. І не помилилася»
Анно, я знаю, що ви служите досить давно. Розкажіть, будь ласка, коли і як ви вирішили доєднатися до війська?
Я служу з 2015 року, але з невеликими перервами. Так сталося, що в 2013 році помер мій тато, рік по тому – мама. І тут почалася війна. Я вирішила, що в такий час найкраща для мене робота – у війську. Відчувала, що буду більш потрібною тут. І не помилилася.
Якщо хочете читати головні новини дня оперативно Додайте ZAXID.NET у вибрані в GoogleЯк сприйняли ваш вибір друзі та близькі?
Коли я підписувала перший контракт, про це рішення знала лише одна моя подружка, з якою я радилася про це. Інші друзі, а також мій брат і обидві сестри, нічого не знали. Згодом я просто поставила їх перед фактом.
Як вони відреагували?
Були дуже здивовані: вони від мене такого не очікували. Але маю віддати їм належне: ніхто з моєї родини не намагався переконати мене покинути службу.
Мій перший контракт завершився в 2018-му. Я звільнилася, але потім, у 2021 році, повернулася до війська. Влітку 2022-го на фронті загинув мій чоловік В’ячеслав. Я звільнилася зі служби два роки по тому.
Але нещодавно підписала новий контракт. Я чітко розумію, що моє місце – тут.
Анно, як змінювалися ваші обов’язки за роки служби?
Я починала як зв'язківець і зараз продовжую служити в цьому секторі. Однак у 2022 році мене перевели на посаду діловода в підрозділі зв'язку. Тож я займалася рапортами, грошовим забезпеченням та подібними питаннями аж до 2024 року.
Чому так сталося?
Бо хлопці, з якими я служила, вирішили таким чином берегти мене (усміхається). Це була штурмова бригада. І, враховуючи інтенсивність бойових дій, мене просто не хотіли брати на командно-спостережний пункт (КСП – ред.), щоб я там чергувала як оператор зв’язку. «Залишайся в тилу, ти теж нам там потрібна», – переконували мене.
Зараз, в 50-й окремій артилерійській бригаді, я знову є оператором зв'язку: ми з побратимами забезпечуємо стабільну комунікацію між командирами та підрозділами під час бойової роботи. Це місія, яка мені особисто дуже подобається!
«Виклики спонукають нас іти вперед»
Анно, ви бачили війну майже від самого її початку, з періоду АТО/ООС. Як вона змінилася за ці роки?
Змінюється ворог, який час від часу чимось нас дивує. Це змушує нас адаптуватися, вибудовувати протидію. Виклики, які постають перед нашим військом, спонукають нас йти вперед.
Так ми опанували, наприклад, безпілотні технології та засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ). На початку війни я не стикалася ні з тим, ні з іншим. А після початку повномасштабного вторгнення побачила на власні очі, як побратими почали використовувати різні комплекси РЕБ. Вони пояснювали мені, що це за новітнє обладнання і як воно працює.
Якщо говорити саме про артилерію: як трансформувалася її робота й роль у війні?
Українська артилерія дуже змінилася! Це й нові, потужніші зразки озброєння, і сучасне обладнання, яке забезпечує швидкодію та точність ствольної, реактивної артилерії та мінометних розрахунків. Окрема тема – нові засоби зв'язку в артилерійських підрозділах, які дуже спростили нам роботу! Пам'ятаю, як в часи ООС основним засобом комунікації були дротові системи – «тапіки» радянського зразка. Бездротовий зв’язок теж існував, але був менш стабільним. Пам’ятаю, як машина з системою Tooway (засіб двостороннього широкосмугового супутникового зв’язку — ред.) переїжджала з місця на місце, щоб упіймати сигнал. Авто котиться по бездоріжжю, а хтось із нас тримає антену на його даху. Зараз немає таких труднощів, бо є Starlink. Є ще безліч технологічних нюансів, які підвищують нашу ефективність.
Зв’язок називають «нервовою системою» війська. Якою є специфіка цієї «нервової системи» конкретно в артилерії?
Зв’язок впливає на ефективність виконання наших бойових завдань. Його стабільність – понад усе. Тому ми завжди маємо основну систему зв'язку і запасні.
Чому так? Зв’язок забезпечує передачу даних розвідки, цілевказання і команд на ураження цілі. Артилерійські розрахунки чують командира, командир – дізнається про ситуацію на місцях та навіть бачить її через трансляцію з дрона.
Зв’язок змінюється. Зараз ми здатні підтримувати відеотрансляцію, раніше – могли передавати тільки голос або текст.
Чи буває таке, що технології в умовах бойових дій не лише допомагають, а й ускладнюють роботу?
Таке трапляється, коли на ті чи інші наші системи впливає РЕБ противника. Адже ворожі системи радіоелектронної боротьби можуть не лише глушити наші дрони, а й створювати перешкоди для зв’язку. В такі моменти я трохи хвилююся, доки не переконаюсь, що всі комунікації в робочому стані: й резервні, й основні.
«У складні моменти командир по моїх очах бачить, що відбувається»
Чи можете розповісти які моменти вашої бойової роботи є найскладнішими для вас?
Для мене особисто найскладніші моменти – якщо під час мого чергування доводиться повідомляти про втрати, якщо потрібна евакуація поранених.
І саме мені, оператору зв’язку, вирішувати, що робити в першу мить: чи доповідати про це командиру, чи повідомляти медикам, щоб вони готували виїзд на евакуацію.
І якщо ви спершу зв’язуєтеся з медиками, це прискорює процес порятунку побратимів, чи не так?
Зазвичай медики дізнаються про поранених найпершими. За той час, поки вони одягають броню та роблять фінальні приготування до виїзду, я доповідаю командиру і отримую від нього уточнення й додаткову інформацію. Встигаю передати це все евакуаційній команді, доки вони ще не виїхали.
Чи правда, що в складній ситуації ви з побратимами розумієте одне одного майже без слів?
Бували випадки, коли йде бойова робота, я на зв’язку з нашими підрозділами, і начальник штабу бачить, як я слухаю повідомлення, а очі в мене тим часом збільшуються. Він розуміє, що там ситуація критична, переказувати й уточнювати – ніколи. Просто бере в мене слухавку і далі сам приймає повідомлення з позицій та реагує на ситуацію.
«І артилерія, і зв’язок – це завжди командна робота»
Хотів запитати вас про дещо особисте: які речі вам найбільше подобаються у війську?
Подобається відчуття побратимства, яке є лише тут. За весь період моєї служби, в усіх підрозділах, де я була, ми з побратимами завжди були однією командою. Якщо один не може впоратися з роботою, інший – завжди береться допомагати. Ми ніколи не залишаємо одне одного в біді. Тому що і артилерія, і зв’язок – це завжди командна робота.
Українське військо потребує поповнення, і артилерія – не виняток. На яких новобранців чекаєте ви у підрозділах зв’язку?
Чекаємо на тих, хто має елементарний досвід роботи на комп’ютері. Це базова навичка в моїй професії «оператор зв’язку». Всього іншого ми навчимо! Для нашого фаху не є критичним вік. Маємо і хлопців, яким по 30 років, і значно старших. Одному бійцю менше року до пенсії – але він працює на дуже високому рівні, не гірше за решту побратимів.
А ще я можу запевнити, що служба в артилерійській бригаді має свої переваги. Я служила в різних місцях, тож маю з чим порівнювати. Артилерія – це фактично тил. Хоча і в нас буває «гучно» і досить близько до позицій ворога. І ще один важливий нюанс: ми постійно навчаємося. Чи ти гармаш, чи медик, чи зв’язківець – ти маєш досконало знати обладнання, на якому працюєш, і постійно вдосконалюватися.
Анно, ви, як людина, яка в ЗСУ майже від початку війни: що хотіли б сказати цивільним українцям?
Хлопці й дівчата, а хто – якщо не ми? Хто захищатиме нас самих та наші родини? Ми, військові, робимо все можливе, бо не хочемо, щоб ворог хазяйнував у наших домівках.
Ми так само були цивільними, не навченими й неготовими до війни. Приходьте, ми навчимо всього, що потрібно знати. Головне – бажання!
Найбільша мрія – спалити Москву й завершити війну
Анно, чи маєте ви нагоду під час відпустки відвідувати свою малу батьківщину?
Я регулярно приїжджаю до рідного села на Тернопільщині. Облаштувала там кімнату бойової слави, своїм коштом зробила в ній ремонт і придбала меблі та все необхідне. З нашого села багато хлопців воює, і я хочу, щоб ні про кого з них не забували. Збираю там інформацію, фото, якісь важливі деталі та речі наших воїнів. Є там і куточок пам’яті мого чоловіка В’ячеслава Власенка. Я хочу, щоб нове покоління українців могло прийти і дізнатися про те, як ми воювали і з чим мали справу.
Ви провели на цій війні понад сім років. Які особисті уроки, які висновки ви винесли з вашого військового досвіду?
Сьогодні українсько-російське протистояння можна описати двома словами: війна дронів. Але є ще один момент: ми і наш ворог – нерівні, та й воюємо зовсім по-різному. росія атакує, Україна – обороняється. Україна вражає військові цілі, Росія – вбиває мирних людей, бо прагне знищити весь український народ. До 2022 року війна була зовсім іншою: стабільна лінія фронту і значно менші втрати серед цивільних.
А що ви відчуваєте, коли відбувається ефективна робота по ворогу? Коли завдяки вашим побратимам і вам особисто українська артилерія знищує окупантів? Коли українські дрони контролюють весь простір від фронту до Азовського моря і Криму, коли вони вже палять військові об’єкти в Москві?
Це радість. Велика радість і відчуття виконаного обов’язку: в такі моменти розумію, що не марно всі ми тут працюємо! Я пишаюся хлопцями і дівчатами, які виконують цю бойову роботу. Це – відплата окупантам, і відчуття задоволення для всіх нас, українців.
Маю до вас особисте запитання: як ви приборкуєте свій страх і знімаєте стрес? Що вам допомагає найбільше: улюблена книжка, спілкування, творчість чи якась робота для рук?
Страх є в кожного. І мені допомагає розуміння, що я така не одна. Ми з хлопцями і дівчатами підбадьорюємо й підтримуємо одне одного. Як на мене, найкращі ліки проти стресу – це спілкування з побратимами, або ж із тими друзями, які мають стосунок до війська. Вони, на відміну від цивільних, краще мене розуміють. Щось майструвати, в’язати чи вишивати? Я від цього починаю нервувати і ще більший стрес отримую (усміхається). Тому головне, що допомагає – спілкування. Ну й увага до свого здоров’я.
Наостанок хочу поговорити з вами про те, про що всі ми мріємо: про перемогу над загарбниками. На вашу думку, як вона виглядатиме?
Щоб перемогти росіян, нам однозначно треба спалити Москву! (усміхається). Зараз до неї почали дотягуватися наші дрони і ракети. Одного дня, я не виключаю, по серцю російської імперії працюватиме й наша артилерія. І в той момент я хотіла би забезпечувати зв’язок для українських розрахунків – допомагати їм поставити крапку в російській збройній агресії.
Українська артилерія охоче приймає до своїх лав новобранців. Вона має унікальний бойовий досвід і охоче ділиться ним з новоприбулими, якісно навчає своє поповнення, вкладається в сучасні технології та береже своїх бійців.
Сьогодні є можливість укласти новий контракт – з чіткими термінами служби, справедливою оплатою та гарантією відстрочки після завершення контракту. Всі деталі – вже розкладені по поличках.
Інформацію про всі вакансії 50 ОАБр, а також інших бойових бригад, має 1-й центр рекрутингу Сухопутних військ: на своїх сторінках у соцмережах, на сайті та за телефоном: 0 800 503 696.