Що мене дуже сильно лякає. Коли особисто ти емоційно не включений в події, засідання Верховної Ради виглядають дуже солідно і розмірено. Серйозні чоловіки і жінки в дорогих костюмах щось хвилююче обговорюють з задумчевимі особами, беруть слово, кажуть поставленим голосом, гіпнотично жестикулюють, потім проникливо натискають кнопки. Так триває день у день. З виключеним звуком все виглядає дуже на рівні. Парламент працює. Це поки тобі зовсім не цікаво що там насправді відбувається.
Але як тільки тобі щось стає особливо цікаво, коли ти емоційно включаєшся, вважаючи якийсь законопроект особливо важливим, коли з'являється звук - Верховна Рада миттєво перетворюється на справжнісінький цирк під куполом. Причому в сумних і варварських його проявах. Ніякої взаємоповаги, танці на регламенті, дешевий популізм і порожні промови, суєта і емоції, постійна зміна "принципової" позиції, місцями відверта нісенітниця і мракобісся з вуст, в тому числі, спікера. А вони там працюють ...
Це завжди так? Тобто так щоб дійсно спокійно і розмірено не буває в принципі? Щоб дійсно взаємоповага, європейські цінності, політична культура, ідеологія, принципова позиція ...
Хоч щось гідне, взагалі бува, коли виключено звук? І депутати таки не інопланетяни. Це ж всі ми. Наше відображення під збільшувальним склом. Все наше суспільство в акваріумі. Ось це мене серйозно лякає ...