Приводом для написання цієї статті став проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо ненарахування виплат народним депутатам України у разі невиконання ними передбачених законом повноважень без поважних причин)», зареєстрований у Верховній Раді 12.12.2014 під номером 1462. Оскільки минуло більше трьох місяців з часу його реєстрації, можна припустити, що вже скоро у депутатів черга може дійти і до нього. Автори законопроекту депутати Іллєнко А. Ю., Головко М.Й., Левченко Ю.В., Бублик Ю.В., Осуховський О.І., Марченко О.О., Рудик С.Я. (усі нефракційні).
Як сказано у пояснювальній записці, «метою проекту є підвищення рівня дисципліни депутатського корпусу та забезпечення реалізації принципу рівності всіх громадян перед законом». Що й казати – мета не тільки правильна, але і благородна. Залишилося тільки розібратися із засобами її досягнення. Автори новації ці засоби не приховують – більше того, вони зазначені прямо у назві законопроекту й описані у вже цитованій пояснювальній записці. Мовляв, у чинній редакції закону «Про статус народного депутата» і в регламенті Верховної Ради існують норми, що передбачають відмову від виплати депутатам зарплати за прогули, однак ці норми, на їхню думку, не цілком коректні. Зокрема законом передбачено, що для позбавлення депутата-прогульника зарплати потрібне відповідне рішення комітету з депутатської етики. А це ставить депутатів у нерівні умови з іншими громадянами, для покарання яких за порушення трудової дисципліни нічого подібного не потрібно.
Мабуть, це так. Але є ще одна відмінність: за прогул, зокрема за відсутність працівника на робочому місці без поважних причин більше трьох годин роботодавець має право звільнити такого працівника. А тепер спробуймо подивитися на цю справу з іншого боку.
Для початку я пропоную згадати, хто такий народний депутат України і для чого він потрібен. Як мені пам'ятається, депутата обирає народ як свого представника у вищому законодавчому органі країни. Це теоретично. Про те, як насправді у нас іноді стають депутатами, міркувати тут не будемо, залишимо цю тему за дужками і будемо думати, що теоретична основа все ж правильна. Отже, перший обов'язок депутата – представляти в парламенті своїх виборців. Причому представляти не тільки теоретично, але і практично: брати участь у роботі Верховної Ради. А основний вид такої участі (крім членства у комісіях, комітетах, делегаціях та ін.) – голосування на пленарних засіданнях. Саме у цих голосуваннях і виражається воля електорату, який делегував депутата.
Отже, якщо депутат на засіданні не присутній і, відповідно, не голосує, то свою основну функцію він не виконує. І, зауважимо, це не тільки моя думка, а й думка авторів законопроекту, яку вони висловлюють, коли у своїй пояснювальній записці пишуть таке: «Проблема забезпечення належної відповідальності за невиконання народними депутатами України визначених Конституцією та законами України повноважень вже давно набула неабиякої суспільної гостроти». Ще раз звернемо увагу, що йдеться про невиконання парламентарями «визначених Конституцією та законами України повноважень». Щось мені підказує, що невиконання таких повноважень варто вважати невиконанням Конституції і законів. А ще виникає асоціація з присягою народних депутатів, у якій вони дали народу клятву свято слідувати і законам, і Конституції.
І ось у цьому контексті розгляньмо ті засоби, якими депутати борються з собою і собі подібними за ці непристойні діяння. А засіб, виявляється, всього-на-всього один – не платити депутатам зарплату за прогуляні дні. Тобто застосовувати таку «сувору» міру впливу, яка за своїми наслідками тотожна відпусткам за свій рахунок. Просто жах, як страшно! Налякали їжака...
До речі, ось статистика пропусків засідань ВР самими авторами законопроекту на 31.03.15:
Іллєнко А. Ю. – 0
Осуховський О. І. – 0
Марченко О. О. – 0
Левченко Ю. В. – 1 (2,5%)
Головко М. Й. – 7 (18%)
Бублик Ю. В. – 4 (10%)
Рудик С. Я. – 18 (45%)
Це при тому, що всього парламент нинішнього скликання доти провів 40 засідань. Правда, немає ніяких підстав вважати, що це все пропуски без поважних причин, оскільки на сайті Верховної Ради, звідки взято дані, інформації про причини пропусків немає. А тепер подивимося, як ці депутати брали участь у голосуваннях. Із 777 голосувань, які відбулися у Верховній Раді до кінця березня, учасники нашого дослідження пропустили:
Іллєнко А. Ю. – 213 (27%)
Осуховський О. І. – 232 (30%)
Марченко О. О. – 229 (23%)
Левченко Ю. В. – 199 (26%)
Головко М. Й. – 241 (31%)
Бублик Ю. В. – 179 (23%)
Рудик С. Я. – 216 (28%)
Досить-таки вражаючі цифри. Чи не так? Ці дані показують, як старанно наші борці за дисципліну депутатського корпусу відвідували засідання. Але що вони там робили, якщо не брали участі більш ніж у чверті голосувань? Приємно проводили час у цікавій компанії або займалися у цей час своїми справами, або просто працювали з прохолодою? Нагадаю: основний обов'язок депутатів полягає не в тому, щоб відвідувати засідання, а в тому, щоб приймати державні рішення. І скажіть мені: а чим самоусунення від прийняття рішень краще за прогули? Наслідки одні й ті ж, тільки платні за відмову у голосуванні не позбавляють.
Але повернімося до ставлення народних обранців до прогулювання засідань. Так, на людях вони кажуть, що прогулювати погано. Більше того, президентові робити це взагалі неприпустимо. Янукович он один день прогуляв – і позбувся поста. А простий люд теж, як уже було сказано, за один прогул чекає звільнення, навіть якщо прогуляти всього три години. Ну а що стосується депутатів – раніше їх за це у пресі трохи соромили. Потім вони таки прийняли закон, згідно з яким їм, депутатам, прогулювати можна (хоч, правда, і за свій рахунок). І нові депутати – автори законопроекту – теж так вважають. Єдине, на чому вони наполягають, то це на невідворотності «покарання». Саме процедурі позбавлення зарплати за прогул і присвячений законопроект. Ось його основні положення:
1. У статті 33 Закону України «Про статус народного депутата України» (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., №42, ст. 212) частину п'яту викласти в такій редакції:
«5. За дні, в які народний депутат без поважних причин не виконує своїх депутатських повноважень, передбачених законом, йому не проводяться виплати, пов'язані з виконанням депутатських повноважень».
2. У статті 26 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України «Про Регламент Верховної Ради України» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №14-17, ст. 133), частину четверту викласти в такій редакції:
«4. Дані письмової реєстрації є підставою для нарахування виплат народному депутату за час участі в пленарних засіданнях Верховної Ради України».
Таким чином, ми бачимо відверту демонстрацію потрійних стандартів: президенту – одне, народу – друге, народним обранцям – третє. Причому це третє суттєво м'якше і за перше, і за друге.
І це при тому, що простий працівник своїм прогулом порушує всього лише трудову дисципліну, а депутат – Конституцію, закон і власну присягу. А наслідки від прогулу члена вищого законодавчого органу і простого робітника, наприклад штукатура, зовсім різні. Оскільки депутат займається справою державного масштабу, а штукатур всього лише заробляє грошики на хліб насущний. І якщо штукатур, втративши роботу, позбавляється засобів до існування, то депутат – такі крихти від своїх доходів, що йому на цю втрату просто начхати.
Знову ж таки, якщо вища державна влада у демократичній країні дозволяє собі настільки зневажливо ставитися до законів, дисципліни і просто до загальноприйнятих норм моралі, то чи має вона моральне право вимагати законослухняності громадян? І про яку довіру народу до влади при цьому може йти мова? І місце такої влади одне – на звалищі історії.
Що ж стосується самих депутатів, які плюють на пристойності, закони і, зрештою, на народ, який їх обрав, то таким «народним представникам» потрібно просто вказувати на двері. У даному випадку – на вихід з Верховної Ради.
І ще одне міркування. Не будучи на засіданні ВР і не виконуючи своїх основних обов'язків без поважних на те причин, тобто з власної волі, депутат фактично демонструє своє самоусунення із займаного поста. А після цього потрібно всього-на-всього юридично оформити це самоусунення шляхом позбавлення депутатського мандата.
Ґрунтуючись на цих міркуваннях, можна стверджувати, що найсправедливішим було б у законі про статус народного депутата вказати прогул (тобто пропуск без поважних причин) пленарних засідань однією з підстав для припинення депутатських повноважень. До речі, таких же санкцій заслуговує самоусунення від обов'язків шляхом відмови від голосування і голосування «за того хлопця».
В результаті було б правильно статтю 4 закону «Про статус народного депутата України» викласти у такій редакції:
Стаття 4. Дострокове припинення повноважень народного депутата України
Повноваження народного депутата припиняються достроково у разі:
1) особистої письмової заяви про складення депутатських повноважень;
2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;
4) припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України;
5) смерті;
6) порушення вимог частини першої статті 3 цього Закону;
7) голосування за іншого депутата на пленарному засіданні Верховної Ради;
8) самоусунення від виконання обов'язків депутата шляхом відмови від голосування або відсутності на пленарному засіданні Верховної Ради без поважних причин.
У цьому фрагменті закону мною додано тільки пункти 7 і 8. Ось тільки вистачило б народним обранцям громадянської мужності прийняти таку поправку. Подивимося, чи вистачить.
Взагалі-то, законом про позбавлення депутатів-прогульників зарплати парламент фактично закріплює на законодавчому рівні право депутатів манкірувати «визначених Конституцією та законами України повноважень» за певну плату. Можна сказати, нардепи дають самі собі і своїм колегам можливість купувати індульгенцію за фіксованим тарифом, який також визначається законом. Театр абсурду з демагогічним прикриттям.
І ще один аргумент на користь викладеної пропозиції. Немає ані потреби, ані можливості згадувати всі публікації, присвячені тому, що бізнесмени прагнуть до парламенту з єдиною метою – за депутатською недоторканністю. При цьому, щоправда, часто забувають, що, крім недоторканності, депутат отримує дуже потужні законні важелі впливу на державні органи, їх службовців, своїх конкурентів та партнерів. Отримавши все це, такі бізнесмени з ще більшим спокоєм і з ще більшими можливостями займаються своєю справою, абсолютно не обтяжуючи себе основними обов'язками члена Верховної Ради. Тим, хто ніколи не був бізнесменом, повідомляю: бізнес – це здебільшого досить-таки напружена праця, що вимагає практично повної самовіддачі. Неможливо досягти серйозних успіхів або підтримувати у хорошому стані підприємство, працюючи абияк або «від дзвінка до дзвінка». Це складна, нервова щоденна робота з необмеженою тривалістю робочого часу, з дуже рідкісними повноцінними вихідними і абсолютно неповноцінними відпустками – не можна відриватися від справи, втрачати контроль над ситуацією, занадто покладатися на партнерів та менеджерів, випускати з уваги конкурентів і недоброзичливців.
Іншими словами, суміщати заняття бізнесом з сумлінною працею у парламенті неможливо. Тому всі депутати-бізнесмени будуть категорично проти будь-яких спроб позбавлення мандата за прогули. Вони застосовуватимуть усі доступні їм засоби для блокування такої законодавчої ініціативи. Швидше за все, такий законопроект навіть не дійде до сесійної зали. Ну, а якщо справа таки дійде до голосування, то воно відразу покаже, хто з депутатів не відійшов від своїх бізнес-справ. Прийняття ж такого закону дасть старт очищенню вищого законодавчого органу від людей, яким там не місце.