Дрогобицький солевиварювальний завод хочуть перетворити на туристично-рекреаційний комплекс. Виробництво тут ведеться ще з 1250 року. І хоча підприємство досі прибуткове, державі воно не потрібне. До кінця цього року завод підлягає приватизації. Аби це не стало початком кінця виробництва, колектив сам взявся за пошук інвестора.
Технологія варіння солі в Дрогобичі не змінювалася з 13 століття. У стареньких печах потріскують дрова. І хоча навколо жодної автоматики, у ваннах, що над печами, температура завжди стала ― 106 градусів.
«Ми наливаємо спочатку соляний розчин. Він буде кипіти, перекипить деякий час, сіль підіймається, і ми витягуємо спеціальними лопатами», ― розповідає солевар Микола Кльоц.
Тільки ручна робота, а все, що треба для доброї солі, уже дала природа, кажуть на підприємстві.
«Це дуже історичне місце, з якого видобувають тисячу років природній розсіл, ― розповідає технолог заводу Оксана Бунда, показуючи на соляну шахту. ― Утворюється розсіл у землі. Там залягають поклади галіту, які перемішані з гіпсом і глиною, і коли вструюються прісні води, розчиняється галіт цей і утворюється насичений соляний розчин».
Глибина соляної шахти 50 метрів. Качають розчин насосами. Диво-річки з землі не побачити, але якщо добре вслухатися, можна почути її шум.
Колись у Дрогобичі варили 10 тисяч тонн солі на рік і возили її ледь не по всій Європі. Зараз виробляють до 130 тонн і продають здебільшого у своєму районі. Та попит, кажуть, останніми роками дуже зріс і суттєво перевищує можливості старенького заводу. Хоча дрогобицька сіль майже удвічі дорожча, аніж у інших українських виробників.
«На території України і Європи більше нема таких підприємств, які працюють за такими технологіями. Наша продукція не проходить жодної хімічної обробки, а з механічної обробки хіба видалення зайвої вологи і все», ― пояснює директор Дрогобицького солевиварювального заводу Дмитро Ковальов.
Наростити потужності та відродити підприємство з руїн ― такі плани зараз мають на заводі. Держава виставила Дрогобицький солевиварювальний на приватизацію, тому колектив активно шукає інвестора.
«Хочемо створити на базі нашого заводу історичний комплекс, пов’язаний з історією видобутку солі. Плюс також можна зробити відпочинкову зону, лікувальну зону, на кшталт того, що є в Солотвино», ― додає Дмитро Ковальов.
Єдине, чого змінювати не збираються, старовинну технологію варіння солі.