Країна є. Є народ. Якесь громадянське суспільство. Усе з проблемами, неідеальне, але є, живе, розвивається.
А держави немає. Остаточно, радикально і безкомпромісно.
Держава, це коли приймаються рішення, складаються правила, реалізуються і маєш результат. Не повірите, це я про Євробачення. Це слаба втіха, що воно ніяке. Ми погодились на правила, провели конкурс, підвели його підсумки і не поїхали. Вибачте, не можу погодитися з тими, хто говорить, що і слава Богу!
Якби це було відповідне державне рішення – нам Євробачення непотрібне, краще витратимо ці гроші на розвиток суспільного мовлення – тоді це можна зрозуміти.
Не обов’язково можна погодитися, але можна зрозуміти, якщо заздалегідь оголошені правила, що в конкурсі не можуть брати участь ті, хто гастролюють в Росії (а в Сирії, Білорусі і в Китаї можна?). Але якщо на все погодитися, заплатити свої гроші, провести публічний відбір і не поїхати - це ознака дегенератизму.
А дегенератизм – це розвиток навпаки, занепад, виродження. Ось і дорозвивались у протилежному напрямку до повного виродження держави.
Мене відверто дивують та розчаровують інтелектуали і українські інтелігенти, які політичну підтримку Порошенка маскують під ідеї захисту української державності.
Якої української держави? В чому її українськість?
Дозволити бізнес в Росії, в Криму, не розірвати з ворогом відносини, але не випустити на міжнародний конкурс артиста, який робить те саме, що президент чи більша половина представників влади? Це дегенерація.
І якої держави назагал? Та. яка має монополію на силу, але генеральний прокурор і інші посадовці якої легко, не задумуючись можуть виправдати злочин? Я про контрабанду і відмивання коштів.
Якого рівня виродження необхідно досягнути, щоб генеральний прокурор, який має стежити за дотриманням законності, шукав політичні виправдання корупції і контрабанді?!
Звичайно, ця деградація почалась з моменту, коли в діюче законодавство внесли зміни, щоб призначити генеральним прокурором не фахівця, не правника, а політика. Зрозуміло чому – політик буде не за дотриманням закону слідкувати (він же цих законів просто не знає), а шукати політичні виправдання і пояснення – контрабанда танкових двигунів добре, а шкарпеток чи айфонів – погано.
Я давно втратив політичну цноту. Я теж можу виправдати контрабанду запчастин з Росії для нашої оборонки. Але, по-перше, в мої посадові обов’язки не входить стежити за дотриманням законності, а тому такі мої одкровення є кому «виправити», якщо я помиляюсь. А, по-друге, я втратив політичну цноту, а не совість. Тому розумію, що виправдати завезення запчастин з Росії для підтримки вітчизняних Збройних сил можна лише тоді, коли цим займаються не шмаркаті барижки, а спецслужби. І тоді, коли ці спецслужби контролюють увесь процес «від і до», щоб жодна бюджетна копійка не була витрачена даремно. І коли ці спецслужби контролює уряд і парламент. Тоді це і називається інакше.
Але коли пацанва рахує надприбутки вкрадені у громадян – це не зміцнює оборону. Це виродження держави. І якщо спецслужби беруть участь в цьому – це кінець. Кінець державі. Будь-якій, навіть якщо вона була українською.
Держави не буває без правил, яких вона дотримується. Ті, хто розмивають чи порушують ці правила - вони проти держави. Підтримувати їх – це антидержавна дія.
І що, змінити Порошенка – і все буде добре? Не факт. Але шанс. Дайте Україні шанс.