Днями громадськість збурило повідомлення, що телеканал «Інтер» показав заборонений в Україні фільм. Справді, про заборону серіалу «Одного разу в Ростові» (2012) режисера Костянтина Худякова. Державне агенство України з питань кіно відзвітувало 24 жовтня 2016 року. Повідомлення легко можна знайти і на сайті Держкіно, і на офіційній сторінці відомства у Facebook.
Проте представники «Інтера» заявили, що Держкіно таки видало прокатне посвідчення на показ серіалу. Виявилось, що 21 грудня 2016 року на прохання телеканалу Держкіно переглянуло своє рішення. Для цього спеціально ще раз збиралась Експертна комісія.
«Після прийняття рішення щодо анулювання реєстрації «Одного разу в Ростові» ряд експертів, які були з таким рішенням не згодні, кілька разів нагадували, що хочуть спробувати поговорити з колегами особисто і показати їм, що в серіалі немає ознак пропаганди і порушення українського законодавства», - розповів голова Держкіно Пилип Іллєнко.
Також аргументів проти заборони серіалу стало і те, що там одну із останніх своїх ролей зіграв Богдан Ступка. Утім, участь видатного українського актора не перешкодила, наприклад, заборонити фільми Дмитра Месхієва «Свої» та Володимира Бортка «Тарас Бульба».
У законі «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України» йдеться: «Фільм вважається таким, що містить популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та їхніх окремих дій, що створює позитивний образ працівників держави-агресора, працівників радянських органів державної безпеки, виправдовує чи визнає правомірною окупацію території України, якщо в ньому наявна принаймні одна з таких ознак:
серед позитивних героїв фільму є співробітники (у тому числі колишні або позаштатні) органів держави-агресора, радянських органів безпеки;
сюжет фільму безпосередньо або опосередковано пов'язаний з діяльністю органів держави-агресора, радянських органів безпеки, і ця діяльність представлена у фільмі як позитивна».
Якщо підійти до «Одного разу в Ростові» неформально, то справді його не було за що забороняти. Адже у картині йдеться про події 2 червня 1962 року, про розстріл мирної демонстрації жителів Новочеркаська, що навряд чи можна вважати створенням позитивного образу силових структур. Та й у самій Росії фільм три роки не випускали на екран.
Проте це лише тло серіалу, бо головним гером є фальшивомонетник і грабіжник, якому успішно протистоять цілком позитивні міліціонери та представники КДБ.
До того ж, сценаристкою картини є відома публіцистка Єлєна Райська, яка активно підтримує російську агресію в Україні та публічно пишається сином, що воював на боці терористів. Виконавицею однієї із головних ролей є актриса Олена Бабенко, яка підписала сумнозвісний лист на підтримку політики Путіна в Україні та анексії Криму. Проте офіційно у «чорних списках» Мінкульту їх обох немає. Так що формально буква закону дотримана.
Але проблема – не у фільмі. Вона радше у тому, що Держкіно гучно повідомляє про заборони, а от інформацію про повернення прокатного посвідчення знайти набагато важче: її немає ані на офіційному сайті Держкіно, ані на сторінці агенства у Facebook.
Також не секрет, що часом Експертна комісія голосує за цілий список, а згодом виникають непорозуміння.
Що і як забороняло Джеркіно?
«Тбілісі. Сніданок в готелі. По телевізору крутять серіал про поліцію держави-агресора. Вся українська делегація радіє, що на українських телеканалах такого давно не побачити, не в останню чергу завдяки нашій роботі!», - написав на своїй сторінці у Facebook голова Держкіно Пилип Іллєнко саме в той день, коли розгортався скандал довкола «Інтеру».
Справді, російських фільмів у кінотеатрах та на телебаченні суттєво поменшало. Під заборону потрапили навіть два фільми Ельдара Рязанова, який до самої своєї смерті виступав проти російської агресії. Його картини «Привіт, дурники!» (1996) та «Тихі вири» (2000) були заборонені через те, що там зіграв Ян Цапник, внесений Міністерством культури України до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці України.
Існує навіть лист, у якому голова Служби безпеки України Василь Грицак просить тодішнього віце-прем’єр-міністра – міністра культури В’ячеслава Кириленка уважніше ставитись до заборон.
У листі зазначено, що «Служба безпеки України дотримується однозначної позиції щодо тих осіб, які виступають на боці держави-агресора, та в межах компетенції адекватно реагує на їх антиукраїнську та протиправну діяльність, або наявність достовірних даних про підготовку до дій, спрямованих на школу інтересам України».
При цьому Служба безпеки зазначає, що «Мінкультури… використовує отримані списки... без їх виваженої оцінки і детального аналізу. У результаті цього до вказаного списку Мінкультури потрапили окремі фільми, заборона на показ яких може трактуватися як зазіхання на конституційні права громадян», – наголошено у листі Василя Грицака.
СБУ з метою вказаних негативних чинників просить ініціювати додаткове ретельне опрацювання забороненого контенту із залученням фахівців Експертної комісії при Держкіно. На думку Служби, це дозволить виділити із загального переліку заборонених для показу в Україні фільмів «дійсно шкідливий контент».
Голова Держкіно Пилип Іллєнко підбив підсумки роботи відомства з того моменту, як він його очолив, а саме з 11 серпня 2014 року: «видано 16 052 державних посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів. Станом на 24.10.2016 р. не рекомендовано для демонстрування і розповсюдження на території України 483 фільми та серіали, у звязку із порушенням ст. 15 та 15-1 Закону України «Про кінематографію». Всього Експертною комісією з питань розповсюдження і демонстрування фільмів при Держкіно України переглянуто 937 назв фільмів/телевізійних серіалів».
Як все починалось?
У липні 2014 року, після анексії Криму та початку російської агресії в Україні Держкіно зобов`язало Експертну комісію з питань розповсюдження і демонстрування фільмів до обов’язкового перегляду всіх фільмів виробництва РФ щодо їхньої відповідності українському законодавству.
Першими ластівками стали російські фільми – «Біла гвардія» та «Піддубний». Це відбулося після того, як виконавець головних ролей в обох картинах Михайло Порєчєнков відвідав Донецьк і стріляв у бік українських військових.
При оформлені державних посвідчень на право розповсюдження і демонстрування для кінотеатрального показу для всіх фільмів виробництва Російської Федерації комісія має обов’язково переглядати кожен фільм та визначати, чи не містить стрічка антиукраїнської пропаганди.
Що дозволяє Держкіно?
Тим не менше у глядачів залишається ще чимало запитань відносно того, який контент і далі використовують українські телеканали.
Виявляється, що випадок із серіалом «Одного разу в Ростові» непоодинокий. Держкіно уже вилучало з переліку заборонених серіалів «Будинок з ліліями» та «Легковажну жінку».
Таке рішення було прийнято після того, як виробником стрічок - компанією Film.ua - було надано документи, що підтверджували виробництво серіалів українським продакшном.
Також не змогло заборонити Держкіно і серіал телеканалу «Україна» «Не зарікайся».
Експертна комісія більшістю голосів проголосувала за збереження прокатного посвідчення серіалу «Не зарікайся», попри активні протести глядачів. Експерти не побачили у серіалі, який викликав скандал в соцмережах та ЗМІ, жодного криміналу.
Голова Держкіно Пилип Іллєнко тоді з рішенням експертів не погодився та навіть розпустив Експертну комісію. До речі, рішення щодо фільму «Одного разу в Ростові» приймав уже її новий склад.
Загалом експерти неодноразово вказували на те, що закон про заборону російських фільмів залишив купу шпарин, якими користуються телеканали.
Одним із яскравих епізодів стала неспроможність заборонити російські серіали «Гадалка» та «Сліпа», вироблені після 2013 року. Канал 1+1 не визнав їх фільмами й транслював їх без прокатного посвідчення як телепрограми, адже на них не треба отримувати прокатного посвідчення.
Показовим є і епізод, коли Держкіно видало прокатне посвідчення російському серіалу«ФЕС», який телеканал «Україна» видав за український серіал «Слід». Згодом, правда, прокатне посвідчення відкликали.
Тим не менше попри усі недосконалості закони та свідомі або випадкові помилки усіх учасників процесу, частка російського контенту на українському телебаченні знизилась в порівняні з 2013 роком в два рази. Також експерти вважають, що вилучення російського контенту сприяє пожвавленню власного телевиробництва.
От тільки би хотілося б повної прозорості у роботі комісії, яка забороняє голосно, а дозволяє тихо. Можливо, Держкіно варто публікувати не лише списки, а й аргументи щодо заборони або дозволу хоча б найрезонансніших картин.