Читання візуального наративу міської реклами у Варшаві надихає на деякі гіпотетичні зауваження щодо рівня соціальної мобільності поляків.
Курсуючи польськими містами перед очима не рідко постає рекламний постер, об’ява чи оголошення, які сприймаються цілком природно, як невід’ємна частина візуальної культури сучасного міста. Більше того, за змістом, та, мабуть і кількістю, варшавська «зовнішня реклама» нічим кардинально не відрізняється. Рекламують, здебільшого, теж саме, що я звик бачити у Харкові чи Києві. Звісно, варто відзначити трохи вищий рівень графічного дизайну реклами – відносно частіше зустрічаєш речі, які, з точку зору композиції й графіки, виконано дійсно якісно. Напевно, це презентує загальний рівень візуальної культури, гадаю, багатьом відомі здобутки польських ілюстраторів та шановане у світі польське плакатне мистецтво.
Але я хотів би сконцентрувати увагу не на дизайні реклами, це привід для окремого культурологічного дослідження, натомість, пропоную невеличкий нарис оглядин вуличної реклами, яка сповіщала про певні культурні та соціальні заходи. У цих рекламах представлена, головним чином, інформація з приводу мистецьких виставок, музикальних або книговидавничих фестивалів, медіа-проектів й тому подібне. Та цікаво те, що географія цих заходів полишала рамки власне Варшави. Наприклад, пропонується завітати до Лодзі на фестиваль відео-арту або, скажімо, до Центру сучасного мистецтва, що у Бялому Стоці. Присутня й просто реклама польських міст. Особливо вражає розмах «міського брендінгу».
Які ми можемо зробити висновки? Насамперед той факт, що подібний зміст рекламного повідомлення доволі системно розміщено по різних містах, скориговано з візуальною та текстовою нарацією у цифрових медіа, як мінімум, у національному просторі, говорить, по-перше, про високий рівень соціальної мобільності польського населення. Вірніше, ознайомленість про та орієнтованість на відповідний її рівень у організаторів цих заходів. По-друге, про вимір соціальної та культурної зацікавленості потенційного глядача чи споживача, який не обмежується адміністративними та «смаковими» кордонами рідного міста.
Безумовно неабияку роль у цій кореляції, яка ще потребує статистичної верифікації, відграють відстані. Міжміські відстані у Польщі, об’єктивно, менші ніж в Україні. Але декларувати тільки цю об’єктивність як головний фактор є найпростішими шляхом. Напрошується додаток соціально-економічного стану. Так, безперечно, стан суспільного добробуту дещо вищий, це й наповнює споживчий кошик «культурними експедиціями». Та я вважаю, що ця мобільність пов’язана передусім особливою констеляцією соціокультурних факторів та має складне історичне та культурне коріння. Перше, що спадає на думку, це досвід миттєвої мобілізації довкола соціальних, релігійних та культурних дійств у соціалістичну добу. Це діяльність славнозвісної «Солідарності», тридцяту річницю якою справляють у цьому році. Це відносно гомогенне культурне ядро, мовні та демографічні складові так званої «титульної нації». Це, нарешті, розвинутий національний та локальний патріотизми, як наслідок релевантної національної та міської ідентичностей.
Можливо саме цей бекграунд, певний його соціокультурний пласт, міг би пояснити, чому політичні перегони на пост мера Варшави відзеркалені у тій же вуличній рекламі великою кількістю постатей жінок-кандидатів. Ні, я не констатую вирішення польським суспільством всіх питань гендерної політики виходячи з перегляду реклами, але скільки ви бачили політичних білбордів з жіночкою, яка балотується до міськради у Сімферополі? Чи скільки, наприклад, було в Києві за списками кандидатів жінок на останніх виборах?