Російська тема практично не звучала під час президентської кампанії у США. Барак Обама навіть осмикнув свого суперника Мітта Ромні, який необачно назвав Росію «головним геополітичним супротивником». «Наш ворог тепер не Росія, а Аль-Каїда, – нагадав президент, – не треба роздмухувати нам нову Холодну війну».
Більше того, Вашингтон доволі мляво відреагував на нещодавнє вигнання з Росії організації USAID (разом з дюжиною штатних дипломатів, якщо не помиляюся), закриття стратегічно важливої програми Нанна-Лугара і розгром мережі НУО, яких підтримували американці. Взагалі, янкі такого ставлення не люблять і зазвичай на нього відповідають, іноді навіть з надміром («collateral damage»). Спостерігачі вже напружилися в очікуванні скандалу – і помилилися.
Публічний скандал виник хіба що через демонтаж радіо «Свобода», яке фінансує конгрес США. Згідно з поширеною думкою, також на догоду Путіну.
Кажуть, що американці поводяться так в обмін на сприяння Москви у питанні про приборкання Ірану, а ще – що Обама слабкий. Слабкі також його генерали, дипломати, шпигуни – всі.
Щоправда, Конгрес США все ж схвалив законопроект про «список Магнітськогого». Але чи поставить під ним свій підпис президент і як поведеться на практиці Держдепартамент? Може, знову спасують перед Москвою?
І ось на всьому цьому тлі на авіабазу Ласк (Łask) під Лодзем на постійну службу прибули десять американських військовиків. Кому не розповім – відмахуються: «У нас в Таманської дивізії в одному відділенні стільки ж! Краще подивися, що в Грузії твориться! А в Україні!.. ». Ось і я, власне, про це.
Якщо НАТО справді збиралася прийняти Грузію і Україну до свого складу (а не тільки провести глибоку рекогносцировку їхніх територій), то зрив цих планів у Кремлі точно записали собі в актив і навіть роздали нагороди героям цієї операції. Це ж не жарт – вперше змусити натовців відступити на такому широкому геополітичному фронті.
Ну а після парламентських виборів в обох цих країнах вони виглядають на шляху не те що не в НАТО, а до повного хаосу, врятувати від якого, схоже, готова все та ж тверда братська рука. Якщо, звісно, її завданням не є розкручування самого хаосу – такі стратегії також існують.
Останнім часом пішли розмови про те, що і вся Центральна Європа перетворюється на сіру зону, на яку США махнули рукою, не бажаючи дратувати Москву, а також через фінансові труднощі у себе вдома.
І тут – ці десятеро. Поступово, втім, їх стане двісті п'ятдесят. Як оголошено, для забезпечення спільної підготовки американських і польських пілотів. Але також, мабуть, для обслуговування широкофюзеляжних літаків – ця польська авіабаза здатна їх приймати.
Між Москвою і Вашингтоном років двадцять зберігалося розуміння: постійного базування американських військ не буде навіть у Східній Німеччині, не то що ще далі на схід. Навіщо? Хіба мало коаліційних гарантій? Тим більше, що у НАТО тільки в американців є наступальний потенціал. То чи це не «дестабілізація»? А чим ще займаються американці в Європі?
Нагадаємо, спочатку, окупувавши свою частину Німеччини і очистивши її від нацизму, вони встановили там конституційний лад – приблизний зліпок з власного, який чудово діє і понині. З приматом прав і гідності особи, жорстким поділом влади тощо. Без американської окупації і без НАТО не було б демократії і стабільності ні в Німеччині, ні в решті Західної Європи. А повторився б якийсь «веймарський» сценарій – з реваншизмом і так далі. Або радянські танки таки дійшли б до Ламанша і Піренеїв.
У це ж квазіамериканське конституційне поле 1990 року була інкорпорована НДР за повного відкидання комуністичної легітимності, нав'язаної Радами. Саме така правова концепція (а не принцип «круглих столів» за участі комуністів і чекістів) крок за кроком утверджується у всій Центральній Європі.
Навесні поточного року новий президент ФРН Йоахім Гаук (до цього – федеральний уповноважений з управління архівами Штазі, а ще раніше – східнонімецький правозахисник) проголосив, що декомунізація насправді продовжує денацифікацію, і що все це разом – єдиний процес подолання наслідків тоталітаризму: і нацистського, і комуністичного.
Для німців ця філософія стала дуже помічною у справі розкріпачення. Підхопивши її, німецьке керівництво, а за ним і Євросоюз, різко посилили натиск на Росію, Україну та Білорусь у питаннях прав людини і конституційного порядку. Охочі можуть ознайомитися з недавніми позиційними заявами фракцій Бундестагу щодо Росії. Більш жорсткої та системної критики на адресу путінського режиму на такому політичному рівні я не пригадаю.
Тож естафета, отримана колись від американських окупантів-визволителів, рушила далі на схід. І понесуть її переважно самі європейці.
Сьогодні на порядку денному, перш за все, – український криза, що загрожує розгойдати весь Старий світ. Ось що означає залишати «нові демократії» без постійної, а іноді і рішучої підтримки «старих».
А слідом за Німеччиною, Польщею та рештою Євросоюзу, лише заради прикриття, підтягуються янкі. Наразі тільки десять людей наземної авіаційної служби.