25 січня один із лідерів «Народного фронту» міністр внутрішніх справ Арсен Аваков на своїй сторінці у Facebook написав, що «Єдиною умовою голосування фракції "Народного фронту" з найважливіших питань Конституції України може бути вердикт референдуму українців. Ніяк інакше!»
Цей показовий виступ політика багато в чому збігається з моєю особистою думкою з приводу конституційного процесу, тож не можу утриматися, щоб не процитувати повністю:
«Владу народу!
Комусь не сподобалося обговорювати з народом конституцію? Розгубилися від пропозиції Арсенія з референдуму про найважливіші питання розвитку країни!? Типу брежнєвщина, всесоюзне обговорення... та інший совок... А з ким обговорювати? З Путіним?
Так, варто запитати поради і в американців, і у німців з французами. Напевно, і у Венеціанської комісії… Та ось тільки у народу України спочатку треба отримати мандат на такі технічні консультації та таку розмову. По-іншому ніяк.
У нашій країні народ ніколи не мав стосунку до Конституції. А коли Янукович її спотворив і юридично, і фактично – люди вийшли її захищати, захищати свої права.
Фундаментальні зміни в Конституції не можуть вирішуватися в кулуарах парламенту або на переговорах в іноземних столицях. Спочатку слово сказати повинен народ України!
Єдиною умовою голосування фракції «Народного фронту» з найважливіших питань Конституції України може бути вердикт референдуму українців. Ніяк інакше!
Арсеній Яценюк має рацію – спільність і єдність з приводу пріоритетів у країні не кується в кулуарах політики. Це відкрита воля всього УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ. Це я називаю вражаючим егрегором розвитку країни, в якому беруть участь всі українці!
Висловлю і свою думку з необхідним акцентом конституційного референдуму:
1) Цілісність України, статуси окремих територій (?);
2) Реальна судова реформа з перезавантаженням всіх судів і суддів;
3) Перехід до повної парламентської республіки, усунення і дуалізму, і конкуренції гілок влади;
4) Децентралізація – як основа розвитку унітарної державності;
5) Геополітичний курс – ЄС, НАТО;
Всім хто зараз у політиці або поруч – всім критикам необхідності єдиної волі щодо змін до Конституції, всім, хто віддає перевагу цьому голосування в парламенті з перевагою в кілька голосів - скажу:
Життя людини коротке, роль політика – ще коротша. Усвідомте це, друзі. Парламент для законів, президент і уряд – для оперативної тактики. Але глобальні рішення ...
Колеги-політики, в такі вирішальні моменти історії, які переживає наша країна, думайте не про себе, вмонтованих в нинішню систему – думайте про майбутнє країни. Майбутнє не можна формувати на хиткому піску кулуарів політики – найважливіші питання повинні вирішуватися тільки спільною волею людей. У цьому сила! Така демократія. Влада народу! Чи скучили за тиранією і авторитаризмом?!»
Дуже хочеться пройтися коментарями по всьому наведеному тексту, проте зараз важливіше інше – ймовірні найближчі наслідки цього виступу.
Передусім зауважимо, що ця заява має зовсім не приватний характер. По-перше, як уже зазначено, зробив її не будь-хто, а один з лідерів «Народного фронту», причому він має досить помітну і впливову посаду в уряді. По-друге, він без натяків проголосив, що це умова, яку ставить друга за величиною фракція парламенту, без голосів якої затвердження конституційних змін навряд чи можливе. По-третє, висунута умова дуже гармонійно поєднується зі свіжим меседжем прем'єр-міністра, висловленим під час виступу 24 січня:
«Настав час, щоб український народ сказав своє слово, якою повинна бути нова українська Конституція у новій європейській Україні. Ніхто, крім народу України, не має права визначати, яким буде Основний закон» (Урядовий портал).
Враховуючи роль, яку Арсеній Петрович разом з Арсеном Борисовичем відіграють у фракції «Народного фронту», а також синхронність їхніх заяв, можна сміливо стверджувати, що така тепер позиція всієї фракції або, щонайменше, майже всіх її депутатів. А тому є всі підстави думати, що результативного голосування щодо змін Конституції в частині децентралізації найближчим часом чекати не доводиться.
Що розуміти під «найближчим часом»? Швидше за все, це час, потрібний для чергової зміни позиції прем'єрської партії, бо важко собі уявити, щоб сформульована керівником МВС умова була виконана. Чому? Викладу деякі міркування, не претендуючи на їх вичерпну повноту.
Особисто у мене склалося враження, що наш президент має яскраво виражену лідерську амбіцію, яка утримує його від підтримки ініціатив, що виходять від інших центрів впливу або з не цілком дружнього політичного табору. Тим більше, коли мова йде про такий глобальний захід, як всенародний референдум. От якби ініціатива виходила від нього – тоді інша справа. А без підтримки Петра Олексійовича, як відомо, ані нинішній голова Верховної Ради, ані більшість депутатів від найбільшої фракції парламенту, що названа іменем глави держави, чужу ідею не підтримають. Тобто очікувати оголошення запропонованого референдуму парламентом або президентом навряд чи варто.
Крім того, можна бути на сто відсотків упевненими, що Порошенко зробить усе, щоб не було навіть найменшого приводу виносити на обговорення питання про парламентську республіку, як це пропонує пан Аваков. Це абсолютно очевидно. Є також сумніви щодо підтримки Банковою самої ідеї плебісциту. Як і більшість нинішніх лідерів основних політсил, президентське крило влади показало себе прихильником кулуарних методів роботи. Чого вартий один приклад надання на експертизу шановним міжнародним інституціям таємних текстів проектів конституційних реформ, з якими доти не були знайомі ані громадяни, ані навіть народні обранці.
Словом, вкрай слабо віриться у те, що вимогу «Народного фронту» буде задоволено. Але навіть якщо дати волю фантазії і припустити, що таке все ж сталося, то варто розуміти, що практична реалізація може або перетворити саму ідею до невпізнання (чи взагалі до протилежності), або витребувати стільки часу, що буде втрачено її актуальність.
Тут варто згадати, що від проголошення референдуму до його проведення – дистанція величезного розміру. Це по-перше. А по-друге, дуже важливо, хто і яким чином формулює питання плебісциту. Арсен Аваков утримався від чітких формулювань. А тому їх обговорення зараз не має сенсу. Але всі ми розуміємо, наскільки важливо правильно сформулювати питання, бо в іншому випадку результати опитування можуть виявитися швидше шкідливими, ніж корисними. Я маю на увазі питання, поставлені так, що є можливість вільного трактування відповідей. А історія знає такі приклади.
Таким чином, можна сміливо стверджувати, що нова позиція «Народного фронту» відсуває перспективу затвердження змін до Конституції у частині децентралізації. При цьому варто зауважити, що таке гальмування процесу відповідає і нинішній позиції гаранта, який вже висловився на користь відтермінування вирішального голосування у Верховній Раді: «Порошенко зазначив, що вітає ініціативу 53 депутатів про те, що голосуванню змін до Конституції в частині децентралізації має передувати кілька важливих передумов, насамперед – припинення вогню і довгий період повної тиші» (Офіційна сторінка президента).
Не можу обійти стороною питання тісної ув'язки (принаймні президентським табором) питань децентралізації та ситуації в Донбасі. З дивовижною наполегливістю ці два питання ставляться в один ряд. Ну ніяк принципові положення державного устрою не хочуть відірвати від вирішення поточних політичних проблем. Причому нам так багато, барвисто й аргументовано говорять про потребу децентралізації, про стратегічну архіважливість і корисність цих реформ, і при цьому категорично не хочуть втілювати без «особливостей окремих регіонів». З погляду звичайного здорового глузду, поділ і вирішення цих завдань окремо – тривіальний підхід, який сприяв би руху вперед. Чому ж президентська команда цього не хоче? Може, реальна децентралізація їм не така вже й потрібна?