У Тунісі відбулася Пальмова (Жасминова) революція...
У Тунісі відбулася Пальмова (її називають також Жасминова) революція. Франція відмовилася надати політичний притулок 74-річному диктаторові, якого звинувачують у корупції і злочинах проти людяности і з яким ще недавно задушевно чоломкався президент Ніколя Саркозі. Європейська преса порушує питання можливої колаборації провідних фірм і, таким чином, міру їхньої причетности до утримання поваленого режиму при владі. Вікі-лікс продовжує публікувати документи із грифом «таємно» та «не для розповсюдження». Швейцарський банкір оприлюднює офшорні рахунки 2 тисяч найзаможніших клієнтів. Після останніх подій Брюссель переосмислює свої стосунки з Москвою і Мінськом, з осторогою спостерігає за Україною. Європейський Союз та Сполучені Штати, здається, як ніколи, близькі до того, аби відмовитися від подвійних стандартів, до чого їх підштовхують обставини – іншого виходу, ніж час до часу оновлюватися, скидаючи шкаралущу, світ не має. Чим вона затверділіша, тим болісніше скидання. Я – оптиміст, тож вірю, що рано чи пізно права людини і самоцінність життя будуть мірилом усіх вартостей, помислів і вчинків.
Тим часом в Україні обнесли парканом Майдан. Попри короткотривалу – з погляду тих, хто до цього вдається, доцільність, – така акція має ще й символічний вимір – страх перед Майданом. Якщо «майданна травма» загострюватиметься, вона стане клопотом для влади не меншою мірою, ніж для суспільства. Я розумію, більшість чинних політиків формувалися в Радянському Союзі, де ворога, якщо він не здавався, знищували. Варто, однак, переступити через себе, переставши мислити «ворожими категоріями»: ворогів немає – навколо люди, які творять спільноту – сучасну Україну; мають, мабуть, різне її бачення; можливо, так навіть добре. Україна є такою, як є – інакшої немає, але її можливо зробити привабливішою (для нас – не для Європи, Америки чи Росії). Ампутаційні фантазії так само неперспективні, як надмірна централізація (країна стане міцною лише тоді, коли буде ефективне і широке самоврядування).
Я не належу до тих, які, привівши сьогоднішнього президента до влади, сором’язливо тихенько сплакнули в хустинку: «Це не мій президент», як і до тих, які, хто би не був президентом, щодня його скидають.
Якщо багато невдоволених і саме невдоволення велике, це означає, що велика й проблема. А я не знаю сучаснішого шляху, ніж діалог. Зрештою, влада покликана служити усій спільноті, більша або менша частина якої її обрала. Якщо є необхідність радикальних реформ, їх слід пояснювати, однак якщо вони відпочатку спрямовані на утвердження добробуту вузького прошарку коштом зубожіння мільйонів, тоді у такі зміни ніхто не повірить.