Говорити про те, що в українському футболі все погано, - уже не тренд, а поганий тон. Говорити про те, що у львівському футболі все погано, - ознака ще гіршого тону. І коли здається, падати нижче нема куди – стадіон порожній, команда програє 4:1 новачку вищої ліги України, президент клубу, хоча й не вперше, але погрожує припинити фінансування, – і тут раптом, як у популярному мемі, - знизу постукали
Вчорашній матч на стадіоні «Україна» між львівськими «Карпатами» і полтавською «Ворсклою» завершився рахунком 1:3. Усі чотири голи зустрічі забили гості поля. Матч із прямим суперником «зелено-білих» за єврокубкові місця у поточній турнірній таблиці УПЛ прогнозовано не викликав ажіотажу у львівської публіки. Голими ребрами світив і бетонний каскад фанатських секторів.
Куди зникли усі ці люди, які раніше тисячами приходили на львівський стадіон? Чому під час матчу хотілося ввімкнути машину часу і перенестися в умовний 2012-ий, а ще краще 2011-ий рік? Захотілося бачити тисячі львів’ян навколо – молодих і старих, дівчат, жінок, дітей, стареньких дідусів, ще зовсім юних студентів і згуртованих міцних чоловіків.
Однак навколо назбиралася заледве тисяча людей – тисяча відчайдушних, які, поклавши руку на серце, уже не вірять у свою команду, але ще ходять. Ходять, галасують, або ж мовчки плюють насіння, платять 50 грн за вхід, випивають 100 г перед матчем у сусідньому парку і тихенько бурмочуть під ніс «Ще прийде час, ще прийде час».
І все це не нове для нас. Ми це вже бачили, ми про це вже говорили, і від цього не легшає. Футбол, як явище, як емоція, як драйв, немов дух із мертвого тіла, помалу зникає зі стадіону «Україна». І хоча команда Ігоря Йовічевіча живіша живої, і хоча сам тренер власною харизмою здатен причарувати і надихнути кожного, львівські «Карпати» втрачають своїх останніх вболівальників, а вчорашній матч став тому гірким і неприємним підтвердженням.
«Порошенко, кіборги ще досі в полоні». Фото: ZAXID.NET.
Вечір неділі. 18 жовтня. Не холодно і не тепло. Стадіон «Україна» вкотре лякає порожніми трибунами – людей до смішного мало, а попереду – матч із полтавською «Ворсклою».
Розчинна кава (навіть не кава, а якесь «Курземе»), залита ледь теплою водою, - 15 грн. Пиво, світле, темне - 20 грн. «Хай самі за стільки п'ють», - чортихається якийсь чоловік.
Початок зустрічі, а на табло вже 1:0. Щоправда, забили гості поля у свої ж ворота. Ну що ж, це хороший шанс, проноситься в голові, хоча б так здобути важливі три очки. «Порошенко, кіборги ще досі в полоні», - розтягують банер нечисленні ультрас «Карпат».
Прокол на початку зустрічі не розгубив полтавчан – гості знаходять сили протистояти «зелено-білим», які пробують грати першим номером. Однак на це підопічних Ігоря Йовічевіча вистачає недовго – під завісу першого тайму «Карпати» пропускають і рахунок стає 1:1. А вже зі стартом другої половини зустрічі гості виходять вперед – 1:2.
«Підготувалися, - чути на секторі ультрас. - Десять, дев'ять, вісім, сім..», - пішов зворотній відлік і трибуни фанатів запалали, як центральна площа на Новий рік. Спочатку кольоровими фаєрами, а потім чорними димовими шашками. Усе під гучну канонаду петард.
А далі, як у відео, які стають популярними на Youtube, один із тих кольорових вогнів летить прямо на голову дівчини-фотографа. За ним – димова шашка, яка опиняється за воротами голкіпера «Карпат». Якийсь навіжений намагається прорватися на поле: «Нема чого грати такий матч, його треба зупинити!». У результаті його зупиняють свої ж. Стюарди, яких на «Україні» надзвичайно мало, лиш безвольно спостерігають.
Чаша стадіону опиняється у суцільній димовій завісі. Арбітр зупиняє гру. «Чуєш, - говорить в слухавку добродушний чоловік середнього віку, - пішов на футбол. Думаю, погода гарна, куплю сємок. Приходжу, а тут стріляють і палять. Та бігме кажу, стріляють!».
Дим потроху розсіюється, футболісти стоять на полі, арбітр мовчить. А фани «Карпат» куражаться далі, співаючи «Горіла сосна палала» і, несподівано, «Ой хто, хто Миколая любить».
«Чуєш, вони Миколу кличуть», - регоче поруч якийсь чоловік. «Ну в принципі, скоро він до них прийде». - відповідає його товариш.
Дим розсіюється і на сусідньому до фанатів секторі помітно меншає стільців. «Як вони їх ламають?», - стукає в сидіння перед собою старший чоловік. Через кілька крісел самотньо сидить зовсім старенький дідусь, затиснувши якусь агітку в руці, і крізь товсті скельця окулярів намагається зрозуміти – що тут відбувається?
«What is fuc... going on there?», - запитує якийсь американець, на вигляд ще зовсім тинейджер. Певне знову приїхали із Яворівського полігону, думаю. Хлопець відходить від гурту своїх товаришів і двох таких самих юних українських дівчат, які сором'язливо усміхаються і намагаються на рівні теревенити англійською.
Арбітр додає 11 хв зустрічі, але це не рятує «Карпати», які зуміли пропустити ще один гол від свого колишнього гравця Андрія Ткачука. Тим часом ультрас, не чекаючи закінчення матчу, швидко покидають сектор. Просто втікають. Залишаються голі трибуни і велике вогнище внизу, яке хтось потім погасить із вогнегасника.
Матч завершується. Команда підходить до фан-сектора, а там порожньо. І не встигне тренер «Ворскли» привітатися із журналістами для післяматчевого інтерв'ю, як «Україна» вже зовсім спорожніє і згасне, немов тут ніхто і не грав сьогодні.
«Хлопці старалися. Гра до другого голу мені дуже подобалася. Шкода, що не втримали рахунок. Фанати? То був їхній перфоменс. Не можу сказати, що він нам допоміг, швидше навпаки. Але це був їхній перфоменс», - зазначив після гри Ігор Йовічевіч.
І коли вже думаєш, ну все, пора додому, досить на сьогодні. Виходиш із темного нутра стадіону, перетравлюючи гіркоту не так поразки, як загальної атмосфери, і якусь тупу, застарілу ніяковість, мовляв, «такой футбол нам не нужен», і раптом наштовхуєшся на живий міліцейський кордон, який розділяє обурених фанів і когось із клубу.
І з того боку хтось агресивно кричить, відправляючи «Карпати» у нижчу лігу, згадуючи недавні 4 голи від «Олександрії», а до решти – і Петра Димінського. А з цього боку хтось несміло виправдовується (навіть не вдається розгледіти хто) і потім швидко ховається у клубному автобусі. Після цього натовп кличе на розмову тренера: «Йовічевіч! Йовічевіч!». Він їх чує, бачить, але не йде.
Кордон із хлопців у камуфляжі розмикається і навколо ніби стає більше повітря. Усе. Додому.