Старовинний будинок біля Латинської катедри, збудований у XVII столітті. У ньому, на другому поверсі, є квартира, яка була місцем для ворожби. На підлозі лишились сліди вирізьблених магічних фігур. А по сусідству живуть прихильники невідомого культу. Крізь замкнені вікна не просочиться ані ковтка повітря. Тільки й мови про те, що тут оселились біси.
ZAXID.NET розповідає історію про людей і їхні страхи, замкнених у одній львівській квартирі. Імена героїв змінені.
* * *
Типове львівське подвір’я: другий поверх, сходи ведуть на балкон, який оточує внутрішній двір. У цьому подвір’ї є нехороша квартира. Не тому, що вона без ремонту і не тому, що погані сусіди. Тут – місце нечистої сили. Принаймні, так стверджує власник – енергійний, запальний, знервований пенсіонер пан Володимир.
Вхід до квартири веде через балкон у внутрішньому дворі
Є плітки, що він шість років не випускає дружину і доньку з квартири. І є факт - четвертий рік поспіль він ходить до міської ради і вимагає замінити йому цю саму квартиру. Бо таку йому «підсунули», що жити він в ній не може. Каже, все тут колись було обладнано для ворожіння, і тепер там живуть біси. А ділити з бісами свої сорок квадратних метрів пан Володимир не хоче. Щоби розібратись, як дати лад з таким сусідством, до пана Володимира зібрались представники соціальних служб, депутати та чиновники мерії, до яких він звернувся і запросив.
Гадаєш – чого можна очікувати від «нехорошої» квартири? Наприклад, хрестів, ікон, запаху ладану і немитого людського тіла, дивних звуків, бруду під ногами, тарганів по закутках. Хоч чогось.
Сперте повітря. На підлозі відсутній паркет, на стіні – вимикачі, а на стелі – лампочки. Абсолютний мінімум меблів: диван, стілець, полиці під вікном. І все. Ані хрестів, ані дивних тіней. На розкладному дивані із запраною (і не дуже чистою постіллю) сидить худорлява літня жінка, вкрита ковдрою. На її обличчі – кілька незрозумілих червоних плям, що виглядають як сліди хвороби. Вона розгублено усміхається і майже не говорить. Відповідає, коли до неї звертаються, але не виявляє жодної цікавості до майже десятка гостей. Це – дружина господаря дому. Саме завдяки їй ця родина колись отримала цю злополучну квартиру.
Кількадесят років тому пані Марія працювала у виконкомі Ленінського (нинішнього Галицького) району. З початку 80-х років родина стояла в черзі на житло, яке й отримала через кілька років. У 1988 році молода сім’я з малою донькою переїхала до двокімнатної квартири в самісінькому центрі Львова. Квартиру, яку отримали від міста, приватизували. Невдовзі їхня донька Юля пішла до сусідньої, центральної, школи.
За роки багато що змінилось. Пан Володимир, який працював на «Поляроні», став пенсіонером. Доньці Юлі вже тридцять з чимось років - вона теж не працює. Пані Марія вийшла на пенсію і перестала виходити з квартири. Працівники соцслужби кажуть, що це чоловік її не випускає. Зараз вона й сама не могла б вийти – через хворобу не встає з ліжка. Показати дружину медикам пан Володимир відмовляється (хоча його неодноразово про це питають). На всі питання чоловік говорить лише про одне – змінити квартиру.
- Нам треба з того пекла вийти чимскоріше. То я називаю «пекло», квартира-пекло, - повторює пенсіонер.
Кімната, де зараз ніхто не живе: порожні шафи, знятий паркет, заклеєні папером вікна
Голі стіни і оббита штукатурка не так впадає у вічі, як гола підлога. Пан Володимир починає плутано пояснювати, чому вони зняли паркет. Мовляв, з-під нього почала «виходити земля». Зняли дошки – знайшли сміття. Вирішили: це їм пороблено.
- Що то вони якісь такі підлоги понаставляли, подоточували. Я не знаю, хто. Від початку, хто був.
- Але то така технологія, пане! Під паркет кладуть дошки.
- Я знаю! Але під паркетом, під каждою дощечкою, була трійка, земля і сміття. Жінка пухла від того!
- Що таке «трійка», бо ми вас не розуміємо?
- Я не знаю, яка то трійка. Хто дав нам ту квартиру, то вони нам то підсунули. Ми виявили тому, що біля дверей земля виходила з-під паркету. Все викинули. Мусили розбирати паркет і за день то все винести.
Загадкова «трійка» - лише одна з ознак присутності нечистої сили. Пошарпані дошки, які лежали під паркетом, «подзьобані» - пан Володимир каже, що на них вирізані фігури для ворожіння. Бо просто так такого не буває. Перед вхідними дверима ніби-то колись лежала чавунна плита. Її теж викинули, від гріха подалі.
Єдине нове, що є в квартирі – це вікна. Їх міська рада встановлювала кілька років тому у всіх будинках в центрі міста. Між стіною і вікнами пузириться засохла жовта монтажна піна. Коли ставила вікна, то щоб потрапити до квартири, довелось викликати міліцію та «швидку допомогу». Міліція допомогла відкрити двері, «швидка» забирати мешканців примусово відмовилась. Замість фіранок на вікнах - папір. Пан Володимир каже: йому спеціально дали такі вікна, які неможливо відкрити. Після короткої суперечки переконуємо його, що можливо. До «нехорошої квартири» вривається кисень і шум вулиці.
«Сюди би не священика – психолога чи навіть психіатра», - перешіптується більшість присутніх. Гості розгублені – як допомогти людині, яка замкнулась у своєму домі і своїх страхах?
Власник квартири відкриває другу кімнату, зазвичай зачинену. Колись у ній жили, зараз вона швидше нагадує порожню комору. Стара радянська стінка, шафа, п’єц. Шафа забита старими килимами – їх теж мали викинути, але не встигли. П’єц холодний – його не топлять. Юля каже: їм заборонили. Хто – не уточнює.
- Нам сказали: тут нічого не включати, ні світло, ні опалення. Пічку не включати, бо може згоріти.
- А взимку?
- Так одягнені ходимо.
На Юлі – спортивні штани, запраний светрик. Вона дуже худа, з коротким волоссям. На обличчі має червоні плями, подібні до тих, що є в її матері. Виглядає хворобливою, але бадьорою. Вдома ходить босоніж.
В квартирі, де живе троє людей, - одне ліжко. Напрошується очевидне питання. Родина підтверджує – сплять разом: донька біля матері, батько – в ногах, впоперек ліжка.
Пан Володимир розповідає, що колись тут були і меблі, і речі, і книжки. Квартира була звичайним домом – з речами і світлом. Все зникло, коли почались розмови про нечисту силу. З невідомих причин родина вирішила винести майже весь крам, який збирається у помешканнях протягом життя, на смітник.
Аскетичне меблювання і та сама «подзьобана» таємничими фігурами підлога
У закутку, який виконує роль кухні, світла нема. Єдина лампочка, що працює – у ванній кімнаті поруч. Пан Володимир стверджує, що через цю лампочку за ними стежать. На «кухні» темно, але цього досить, щоб помітити відсутність слідів будь-якого приготування їжі. Лежить «мівіна», стоять кілька банок з консервацією. На підвіконні – пакет з фруктами. Стає зрозумілішою хвороблива худорлявість жінок.
Пан Володимир говорить швидко, емоційно і нерозбірливо. Показує таємничі «тунелі», які виглядають звичайними дірами у старій підлозі (а чого чекати від будинку XVIII століття?). Пані Марія мовчки сидить на ліжку, не втручаючись у розмову. Юля спирається на стіну і спостерігає за метушливими рухами батька. Вони вірять – їхні проблеми є справою рук (чи чогось іншого) демонів.
* * *
- Ви хочете, щоб вас звідси виселили. Куди?
- Як куди? Щоб квартиру дали.
- Яку?
- Як яку? Як має бути.
- Це є ваша власність, і вона дорога. Ви її можете продати і за гроші купити нову квартиру…
- Та мені ніякі гроші не треба! Я вимагаю, щоб мені віддали. А ні, то я буду писати Порошенку. Всі партії підніму! Ви думаєте, то так просто скінчиться?! Через суд навіть, якщо треба! Мені то підсунули! Ви винні!
- Та я вам нічого не підсовувала.
Діалог явно не задався.
- Ви зараз звертаєтесь до міської ради, щоб вам допомогли змінити житло. А якщо вам міська рада допоможе позбутися цієї квартири і перейти на нову? Але не в новобудові, без нічого, а нормальну повноцінну квартиру – ви згодні будете переїхати?
- Якщо нормальна квартира, то чого ні?
- То має бути ваша згода. Ви маєте написати заяву про обмін квартири. Ваша пані Надя встане і піде до нотаріуса?
- Нотаріус має сюда прийти. В міській раді є нотаріус.
- У нас немає нотаріуса.
- Ну то піду в обласну, до Синютки!
* * *
- Коли міняли вікна, то вони [мешканці] не давали доступу до квартири. Ми викликали наряд міліції, швидку допомогу. Так і поміняли вікна. Ми думали, щоб їх забрали до лікарні. Але «швидка» не взяла, бо вони не можуть насильно забирати.
Заступниця голови управління комунальної власності Галина Мазур розповідає, що міська рада пропонувала цій родині варіанти нового житла, але воно їх не задовольнило. Визнає – заміна була нерівноцінною, бо пропонували квартиру у напівпідвальному приміщенні (іншого не мали). Місто не має резерву житла і може розпоряджатись лише тими приміщеннями, які звільняються. А це, переважно, підвальна чи напівпідвальна житлова площа.
- «Мені таку квартиру підсунули» – і до побачення. Підсунули, але приватизувати її встиг. І не найгіршу ж «підсунули»! Вони не просять ані матеріальної допомоги, ані нічого. Їм нічого не треба. Лише квартиру, - підсумовує Галина Мазур.
- Якщо людина постійно живе в страху, то починає хворіти. Вони всі троє думають, що їм пороблено в хаті, що там нечиста сила. Їм допомогти можна лише з їхньої згоди. Мусить хіба бути рішення суду, щоб зробити це примусово. Соціальна служба може надавати психолога. Але психолог – то не психіатр. Він не полікує, - кажуть у міській соціальній службі.
* * *
- Ви маєте, може, який молитовник, щоб молитись?
- Там маємо маленький, але ми й так молимось. Що головне – тут в сусідніх квартирах живуть сектанти. От, 4-ту квартиру продає. Йому дали трикімнатну квартиру, давно, а вже продають, бо хочуть долярів. Зробили нам такий подарок і поселили до сатанистів...
Пан Володимир каже, що як їм дадуть нову квартиру – вони нічого не забиратимуть із собою. Готові їхати без речей, аби лиш позбутись важкого духу старого дому.
Старовинна кам'яниця, де й оселився страх, розташована у самому серці Львова
Делегація з чиновників і депутатів прощається з родиною і обіцяє розібратись із їхньою непростою ситуацією. Попереду – не один тиждень, коли всім їм доведеться ламати голову, як місто зможе обміняти одну приватизовану квартиру на іншу. А також – яким чином надати медичну і психологічну допомогу людям, які її не бажають. Запрошувати священика теж не варіант – він вже приходив, не допомогло.
Наостанок кидаю погляд на другий поверх. Одне з вікон знов зачинили.