24 серпня в рамках кінофестивалю Кінолев пройде дискусія на тему: «Кіно і медіа: конкуренція і партнерство». Ця тема охоплює значно ширшу проблематику, ніж тільки кіномистецтво чи медіа-бізнес. Це і вплив на формування суспільної думки, і зміна культурних навичок, і творення візії майбутнього.
Мас-медіа створили серйозні проблеми для кіномистецтва. Кіно нам вже майже не асоціюється з кінотеатром, а це означає, що змінилася культура оглядання кіно і людських взаємин у цьому сегменті культури. Чим був кінотеатр колись і чим є нині? Колись перегляд фільмів був актом групового співпереживання: в темряві кінозалу то лунав дружній регіт, то звучали окремі схлипування. Але передусім – панувала тиша серед глядачів. До кінотеатру люди вибиралися родинами чи дружніми компаніями, одягалися пристойно і вели себе культурно. Люди знали – я тут не один. Сьогодні ж у залі якогось мультиплексу панує самотність. У напівпорожньому приміщенні кожен поводиться, як на безлюдному острові: розмовляють по телефону і хрумтять попкорном, сьорбають напої і обмінюються коментарями, не притишуючи голосу. Через це, може, й покинув кінотеатри справжній шанувальник кіномистецтва, вихований глядач. Але передусім, звичайно, через відсутність якісного авторського кіно, яке програло битву із ширпотребом, котрий заполонив не тільки широкоформатні екрани, але й екрани телевізорів.
Кіно, яке ми оглядаємо в телебаченні, це здебільшого тупі бойовики, сповнені агресії, насильства і сексу, або примітивні «сіткоми», з їхньою наскрізь штучною грою акторів і дійсністю, яку вони зображають.
Але це не телебачення вбиває амбітне кіно, а Голівуд, котрий знайшов із ним порозуміння в справі заробляння грошей і популярності. Кінотворці з усього світу тягнуться до Голівуду в пошуках заробітків і слави, а Голівуд тягнеться до глядачів в усьому світі з цією ж метою. Нині кілька потужних об’єднань у світі кіновиробництва вирішує, що продукувати, хто це буде розповсюджувати, де і на яких умовах це буде демонструється тощо. За таких обставин годі говорити про чесну конкуренцію на кіноринку та й не тільки. Навіть якщо виникає певна альтернатива в постаті Болівуду, чи там умовних «Франковуду» чи «Чайнавуду», то ця альтернатива зовсім не дає шансів послідовникам Трюффо чи Бергмана, Бунюеля чи Куросави. Авторське кіно не приносить грошей - воно творить смисли, передає послання, творить кіно-мову.
До речі, про мову. У кабельних мережах чи у відео-салонах можна вибрати фільм у кількох мовних версіях – у цих фільмах мова не має значення, мова втратила в них свою функцію. Кінокласику колись глядачі розбирали на цитати, в голлівудських же фільмах просто немає цитат, є слогани, здебільшого вульгарні чи агресивні. Як пише американський дослідник Бенджамін Барбер: «абстрактність мови поступилася місцем дослівності образу, а все це відбувається коштом уяви, яка відмирає, бо вся робота виконується за неї».
Проблема полягає ще й в тому, що технічні засоби у цій сфері розвиваються швидше, ніж людство взагалі, а кіно зокрема, встигають відповідати на виклики, справлятися з проблемами.
Наприклад, зараз виникає запитання, що означає для кіномистецтва і кіновиробництва той факт, що ми все більше оглядаємо фільми на персональному комп’ютері чи інших портативних носіях? Фільми, які ми скачуємо з Інтернету, переглядаємо в абсолютній самотності, у зручний для нас час і у зручному місці. Тобто не даючи при бажанні можливості підглядати за нами з одного боку родичам чи знайомим, а з іншого – «великому братові» з кіберпростору.
При цьому ми залишаємося зовсім самотніми і у своїх переживаннях і зі своїми рефлексіями, а з іншого - маємо можливість здійснити повний вибір: під свою індивідуальність, під власний смак і згідно з зацікавленнями. Чи це може дати шанс амбітному кіно? Здавалось би, з одного боку все просто – якщо хтось хоче знімати авторські фільми, то хай їх продукує і виставляє в Інтернет, а я це куплю і подивлюся. Але тиск Голівуду і телебачення призвів не лише до фінансових проблем у виробництві високомистецьких фільмів, але й до загальної інфантилізації суспільства, до зниження культури та до інтелектуального лінивства пересічного глядача. Або, як пише вищезгаданий Барбер: «звуки і образи утворюють сьогодні «знання», яке передається більшості людей у всьому світі». Тобто нинішній глядач – це людина, яка розівчилася читати, розуміти прочитане і обмінюватися думками з іншими. А основою кіномистецтва якраз і є обмін думками між мислячими людьми.
Тож питання звучить так: чи нові медіа доб’ють кіномистецтво чи дадуть йому шанс на друге дихання? Про це й поговоримо на засіданні Галицького дискусійного клубу «Митуса», яке пройде в рамках кінофестивалю Кінолев, 24 серпня на території Музею ідей у Львові.
Володимир Павлів, модератор