У четвер, 16 липня, до Львова приїхав архітектор сумнозвісного "бункера" - готелю, який загрожує перехрестю Вірменська-Краківська. Основою причиною візиту Губерта Германа була широка громадська дія, яка розгорнулася довкола перспективи будівництва "бункера" в історичному центрі Львова. І от стало відомо, що Губерт Герман о шостій годині вечора в четвер спілкуватиметься з громадою в ратуші.
Ця зустріч мала бути великою подією. Війна з готелем на Вірменській точиться ще з минулого року. Боротьбу листами, скаргами та клопотаннями вже довгий час ведуть такі організації, як ЦППД "Сім" та Українське товариство охорони пам'яток історії та культури. У червні до протестів приєдналася новостворена Інтернет-ініціатива "Збережи старий Львів", організувавши дві вуличні акції. Інформація про протести вихлюпнулася за межі Львова і докотилася до столиці України. За перебігом подій довкола "бункера", як майже одразу назвали зовсім невідповідну будову готелю львівські активісти та журналісти, стежили навіть за кордоном.
На жаль, з-поміж опонентів готелю єдиним учасником зустрічі був я, активіст ініціативи "Збережи старий Львів". Мене про всяк випадок повідомив голова УТОПІК Андрій Салюк, а того - інвестор, який поінформував про зустріч з Германом, сказавши, що її формат і призначення невідомі: вона могла бути й закритою. (Дзвінок інвестора пролунав за три години до зустрічі.) Як з'ясувалося, зустріч формально була відкрита, однак ніхто з представників громади не був проінформований про подію. Наприклад, у центрі "Сім" і в Товаристві шанувальників Львова ніхто нічого не знав. Не попередили навіть охорони ратуші, яка спочатку не бажала нас пускати всередину. І якби не дзвінок інвестора та рішення активіста "ЗСЛ" все-таки спробувати на зустріч потрапити, пан архітектор спілкувався б виключно з прихильниками будівництва. Це не завадило пану Криворучку здивуватися, чому з опонентів "бункера" врешті з'явився тільки я...
Зустріч почалася із зачитування резолюції громадських слухань, які відбулися 1 липня. Нагадаю, тоді громада визначила, що єдиним можливим варіантом будівництва може бути відновлення будинку, який існував на розі Вірменської-Краківської ще у минулому сторіччі. У слуханнях брали участь представники низки громадських організацій, експерти й архітектори, а також небайдужі громадяни. Пан Герман перед цим вже мав змогу ознайомитися із перекладом документу.
Після цього говорити почав професор Герман, захищаючи свою позицію. Він сказав, що розуміє, що навколо цього проекту тривають дискусії, і це, на його думку, нормально, особливо у місті з таким гарним історичним центром. Однак був конкурс, на якому чітко сформульовано вимоги і цілі, і його команда їх виконала. Пан Герман висловив аргумент, що питання "гармонії", яким послуговуються протестуючі, є дуже суб'єктивним; цей аргумент він ще кілька разів висловить пізніше. "На цьому місці немає ніякого будинку, з автентичного залишилися тільки підземні конструкції, - казав він. - І це було першою ідеєю: зберегти цю автентику, не опираючи нову будівлю на стару основу і не заводячи в підвали функціональність готелю. Ми довго думали, як звести нову будівлю в старому ансамблі і вирішили, що відновлення старого будинку було б підробкою, тим більше, що в нас немає матеріалів щодо тих будинків, і їх використовували по-іншому. Однак ми хотіли знайти шлях, який би дозволив відчути стару структуру. І одним з рішень було зробити траєкторію фасаду ідентичною старим фасадам, так, щоб за новим виглядом можна було побачити, яким був старий. Також ми планували зробити висоту та вигляд даху дуже схожим на вигляд дахів навколишніх будинків. Навіть осі вікон ми планували зробити схожими на ті, які знайшли в історичних планах міста Львова."
Губерт Герман сказав, що знає про історичні матеріали, які стосуються історичних будинків на Вірменській-Краківській, але вони не фігурували в умовах конкурсу.
Герман наголосив, що ескіз ("рендер"), який був представлений громаді і який викликав збурення, є дуже попереднім, виглядає брутально і що готель на ньому справді виглядає бетонним. "Це так не має бути, матеріал буде місцевим, це буде пісковик. Але оскільки весь будинок буде виконувати єдину функцію, то матеріал теж має бути один на весь будинок."
Врешті архітектор попросив: "Ми спробуємо завоювати прихильність громадськості. Ми будемо дослухатися до вас, але й ви дослухайтеся до нас. Дайте нам шанс усе-таки побудувати цей будинок".
Позицію захисників готелю на зустрічі найяскравіше висловлював пан Володимир Швець. Слова директора інституту "Укрзахідпроектреставрація" варто золотими літерами записати в історію громадянського суспільства міста Львова як блискучий зразок тоталітарного мислення. Він заявив, що "так звана громадськість", нічого не петраючи в архітектурі, має перестати пхати свого носа в архітектурні справи.
"Завтра вони прийдуть в клінічну лікарню на операцію і скажуть, що треба не туди встромляти скальпель", - переконував пан Швець. - "Нам як професіоналам треба просто перетиснути, взяти замовника за руку і сказати - не хвилюйся, все буде добре, не дивися, що тут є такі-то і такі-то, доведи проект до того, щоб прийняли професіонали. Як тільки приймуть фахівці, ми одразу перестанемо питати так звану громадськість. Я проти того, щоби враховувати побажання громадськості".
Пан Швець висловив гіркоту, що "ми послухали цих некомпетентних людей і призупинили процес". Коментуючи резолюцію громадського обговорення 1 липня, про яку згадав Юрій Криворучко, він промовив: "Кожна людина, в якої є комп'ютер і 50 гривень для Інтернету, може написати таке, що вам і не снилося". Володимир Швець заявив (мабуть, жартома), що для успішного будівництва цього вкрай бажаного для Львова готелю потрібно було не тільки проект і професіоналізм, але й інтервенцію австрійської армії, адже "проблема не в матеріалах, а в людях".
Я, взявши слово, звернув увагу закордонного гостя на антигромадянську риторику прихильників готелю і наголосив, що поняття "гармонія", яке дійсно є суб'єктивним, є насправді визначальним для тої "так званої громадськості", яка змушена буде щодня ходити біля незграбного будинку і відчувати негативні емоції. Я також поінформував Губерта Германа про те, що більшість мешканців Львова, з якими я спілкувався, висловлюються не просто проти, а категорично проти "бункера".
Оскільки я представився як програміст (ким я і є), Губерт Герман запитав мене про те, чи я зважаю на вимоги сторонніх людей, коли програмую власні веб-сайти в Інтернеті. Я на це відповів, що Інтернет не є заповідником і не має подвійного охоронного статусу. Пан Герман продовжив доводити, що у Львові кожен будинок є різний і кожен власник має право будувати, як захоче. Він поцікавився, чи варто власнику будинку всіх запитувати, де йому поставити ліжко у спальні. З цих запитань, якщо чесно, варто було просто посміятися, але я відповів, що при будівництві в архітектурному заповіднику саме це й вимагається - запитувати - у ЮНЕСКО, у Держкультурспадщини та у всіх інших інстанцій, які визначено у цьому випадку законом. "Є закон, пане Герман, - сказав я, - і якщо закон буде вимагати від мене питатися, де мені поставити ліжко, я буду зобов'язаний це виконати..."
Мій виступ прикрашав Володимир Швець, який, за мовчазної згоди модератора зустрічі пана Криворучка, доповняв його тривалими репліками. Він заявив, що я нічого не знаю про статус території, не розумію, про що говорю, тому що нахапався усього цього з преси. "Нічого ми не повинні запитувати в ЮНЕСКО, прочитайте документи! Держкультурспадщини вся куплена!", - лунав голос пана Швеця, поки я намагався виступати. "Врешті-решт, будемо по дозвіл їздити до Москви!", - у фіналі промовив він. Після чого Юрій Криворучко чомусь вигукнув: "Володимир Ярославович, я вам потім пиво поставлю!".
Трохи згодом пан Криворучко все-таки перейшов від вдаваного нейтралітету до захисту проекту Губерта Германа. "Львів у ЮНЕСКО не взяли за Бандінеллі чи Домінікани. Львів включений не за імітації чи фальшивки, а за нашарування самобутніх речей. Ніхто не ходить у камзолі кінця 19 сторіччя, його просто б засміяли. Мій обов'язок як головного архітектора втілювати пласт сьогоднішнього. А відновлений фасад Укрексімбанку - це архітектурна полюція."
Головний архітектор пригрозив, що, якщо інвестор захоче відбудувати оригінальний будинок так, як вимагає громадськість, то він простежить, аби інвестор відновив усі поперечні стіни і усі чотири сходові клітки, і що замість 104 номерів у готелі в такому разі буде 42. Я заперечив, що громадськість вимагає тільки фасаду, а всередині цей будинок може бути спланованим як завгодно. На це пан Криворучко і пан Швець в один голос заявили: "Так не буває!"
Врешті, слово взяв інвестор. Пан Віктор Коць сказав, що його компанія на ринку будівництва вже не один рік, і ситуація з готелем на Вірменській його насторожує, адже у них був прецедент, коли через протести на Майорівці йому довелося перепроектовувати висотний будинок, який був уже погоджений. Доходило до того, що люди лізли під екскаватор. "Цей документ, який ви зачитували, - це серйозні організації, - сказав пан Коць, - вони представляють інтереси не однієї тисячі людей. Ми як інвестор втратили в часі, оплатили конкурс і хотіли отримати якісний проект, якого заслуговує старий Львів. Ми тут не тільки в ролі інвестора: я сам народився у Львові, я громадянин і патріот цього міста, мені не все одно, що тут будуватимуть, і мені не все одно, що про мене говоритимуть. Не найважливіше для нас тільки заробити гроші. Це конфлікт не тільки львівського масштабу, адже до мене телефонують люди зі всієї України і запитують, що у нас за скандал."
Віктор Коць спитав Губерта Германа, як би він діяв, якби в його місті громада настільки не сприймала його проекту. Архітектор, на жаль, прямо не відповів. Він сказав, що так є всюди, де приходить зміна, хоч і зізнався, що цього разу на його скриньку прийшов лист з оголошенням війни. "Можливо, ми просто будемо робити наші архітектурні рішення більш публічними, щоб їх було краще зрозуміло." Пан архітектор похвалився, що він разом з п'ятьма іншими архітекторами збудував цілий сюрреалістичний квартал у Відні і не отримав жодного протесту. На моє запитання, чи був цей квартал в історичному центрі міста, надійшла очікувана відповідь - ні, не був.
На закінчення Юрій Криворучко проанонсував проведення прес-конференції наступного дня (яка, на жаль, так і не відбулася). На цьому публічна частина засідання завершилася, і Юрій Криворучко, Віктор Коць та Губерт Герман залишилися розмовляти за зачиненими дверима.
Ярослав Підстригач,
громадська ініціатива "Збережи старий Львів"