Провела на своїх сторінках у соцмережах невеличке опитування про організацію дистанційного навчання у школах. Результати очікувані і подекуди невтішні.
Частина вчителів впоралась із викликом дистанційної освіти, але більшість – взяли лише «висоту» Viber - просто скидають номери параграфів та завдань, а опрацювання лягає на плечі самих учнів чи учнів + батьків. Будьмо відверті, ефективно впоратися з таким навчанням не можуть ані батьки, яким доводиться знову вчитися разом з дітьми, ні самі діти, яким бракує навичок самостійного здобування знань.
Як виглядає процес перевірки сфотографованих виконаних завдань і фідбек від вчителів – поки що взагалі важко проаналізувати.
На порядок краще з дистанційним навчанням впоралися приватні школи, у своїх підходах орієнтовані на глибоке залучення технологій та інформатизацію. До честі, маємо чудові приклади і державних шкіл, які відразу з введенням карантину застосували свої вміння. З коментарів бачу, що і вчителі, і батьки готові спільно організовувати ефективне навчання в умовах, які тепер маємо.
Головні проблеми для цього – компетентності вчителя в організації дистанційного навчання, наявність технічних потужностей в учня і вчителя, відсутність нормативно-правової та роз’яснювальної бази від МОН (в умовах карантину це зараз буде активно заповнюватися) та досвід будь-якого дистанційного навчання у переважної більшості українських освітян.
Інструментарій маємо
У Львові вже повідомили, що школи міста централізовано переходять на е-платформу Google Classroom. Відеоуроки та онлайн-консультації вчителі проводять за допомогою платформи Zoom. Активно використовують також Loom та Skype. Зараз основне завдання – швидко навчити УСІХ вчителів користуватися цими платформами. І зробити це в умовах карантину, коли очне навчання у групах – заборонено. Вихід один – навчатися дистанційного навчання дистанційно (така от тавтологія). І це в Україні – можливо.
До прикладу, так працюють з освітянами у Центрі інноваційних освітніх технологій (ЦІОТ), який функціонує в Інституті права, психології та інноваційної освіти Львівської політехніки. Тут уже понад три роки розробляють і використовують цілі курси для вчителів, аби навчити їх працювати з учнями дистанційно. У разі хвороби, поїздки на змагання, особливостей характеру дитини, тощо – часом саме дистанційна форма дозволяє зробити навчання ефективним. Сьогодні у Центрі приймають десятки дзвінків і заявок щоденно, однак одномоментно навчити усіх – нереально.
А от одномоментно вчитися – реально! Було би бажання. На перший план у вирішенні проблеми виходить проактивність вчителя. Ми з командою вирішили на собі перевірити, чи легко через наявні і доступні ресурси вчитися і обмінюватися інформацією. Ось перелік тих платформ, які можуть допомогти.
Про ту яєчню, яка в заголовку
Це не мої слова. Так каже Маргарита Носкова, директор ЦІПТ. З її слів, важливо зрозуміти, що дистанційне навчання – це не про «почати читати уроки на камеру і відправляти це відео учням». Просто перенести школу в інтернет – не вихід. Аби навчання на відстані було справді ефективним, учителі мають оволодіти низкою компетентностей, і технічні навички – лише частина з них. Зараз критично важливо мудро скерувати процес оволодіння цими компетентностями, аби вчителі правильно зрозуміли свою роль у дистанційцій освіті, усвідомили потреби, вивчили інструменти і творчо поєднали знання предмета з усіма цими вміннями. Бо з однакових «продуктів» можна приготувати різні «страви», якщо віртуозно додати свої «приправи» у кожну з них.
Троє у човні, не рахуючи усіх інших
Важливо враховувати інтереси трьох основних учасників процесу навчання – учнів, вчителів та батьків. Учням зараз важливо пояснити, що карантин – не канікули! І максимально організувати для кожного доступ до усіх потрібних ресурсів: комп’ютер, інтернет, програмне забезпечення. Якщо є проблеми з цим – контактувати зі школою, вчителем, зголошувати ці проблеми. Учителю потрібна підтримка – організаційна, технічна і психологічна. Так, саме психологічна! Будьмо відверті, просто розповідати про те, що хтось впорався із завданням, а ви пасете задніх, чи робіть що-небудь, бо треба відзвітувати, – не дуже мотивує і спонукає до дії.
Будемо спільно з освітянами активно поширювати практику обміну досвідом і фахової підтримки для усіх вчителів України. Батьки ж мають змиритися з тим, що увесь звичний мікрокосм родини змінився. Мають вимагати від школи і вчителів активно опановувати технології дистанційного навчання і бути готовими допомагати у налагодженні цього процесу.
Налаштована оптимістично
У народі кажуть: «Не було б щастя, та принесло нещастя!» Аж ніяк не радію тому, з якої причини Україна сьогодні мусить аврально опанувати дистанційне навчання. Але це мало статися, бо саме дистанційка є тим видом роботи, який формує вміння самому шукати і сортувати, аналізувати і робити висновки, продукувати нові знання і самовдосконалюватися.
Та важливо інше – найкращий результат для учня дасть поєднання очного і дистанційного навчання. Тому сьогодні опанувати дистанційний інструментарій – шанс для кожного вчителя бути кращим тоді, коли прийде час повернутися у звичні класи і до звичного режиму роботи.
Подивимося, як нам усім це вдасться.