Львівські дитячі садочки таки відкрилися після чотирьох місяців карантину. Бути чи ні новій хвилі спалаху пандемії COVID-19 на осінь – та чи підуть старші діти з вересня до школи? Мої вітання, це шоу «Стінка на стінку», і сьогодні ми обговоримо всі «за» та «проти» нашої нової реальності. Отож, життя в умовах адаптивного карантину. Гостями студії є директорка Навчально-методичного центру освіти Львова Леся Приставська.
Леся Приставська: Вітаю.
І позицію батьків, які стали не по своїй волі і педагогами, і вихователями, буде представляти львівська блогерка та мама двох дітей Маріанна Рудик. Та перед тим, як розпочати нашу дискусію, я пропоную переглянути сюжет про те, як відкрилися дитсадки в умовах адаптивного карантину у Львові.
***
В умовах адаптивного карантину дитячі садочки живуть за новими правилами. При вході діткам міряють температуру, потім ще раз – у приміщенні. Далі скринінг проводять що три години. Якщо у малечі підніметься температура, батьки зобов’язані оперативно забрати своє чадо додому. Особливий акцент – на чистоті. Всередині приміщення – теж новий розпорядок.
Марта Клюса (в.о. директорки дитячого садочка №9): «Діяли ми відповідно до протоколу, який нам був наданий відповідно до всіх пунктів. Продезінфікували весь садочок, прибрали килимки з групи, також м’які іграшки. Розставили по групі столики і стільці, щоби було все, відповідно, на певних дистанціях».
Батькам заходити у приміщення не можна – мають встигнути привести дітей у садок не пізніше десятої.
Ліля Ваньчишина (мама дошкільняти): «Без садочку було дуже складно. Катя дуже сумувала за дітками, за вихователями. Так як в мене троє дітей, мені було втричі складніше, розумієте?»
Олена Бадзь (мама дошкільняти): «Два місяці взагалі сиділи вдома, не виходили нікуди. Це було дуже важко. І як сказали, що садочок відкрився – дитина з задоволенням в нього пішла».
Роботу закладу побудували так, щоб малеча якомога більше часу проводила на свіжому повітрі. Персонал розробив спеціальну програму забавок й активностей просто неба.
Ірина Круковська (вихователька дитячого садочка №9): «Такі, як сенсорика, малювання, ліплення – звичайно, не можна буде робити. Але є інші заняття, навіть ті самі розвиток мовлення, логіко-математичний розвиток, будь-які безконтактні ігри. Можна все проводити з дітьми, звичайно, і в приміщенні, і дотримуватися з ними дистанції».
Працівники зазначають: дітей не дивують маски та рукавички персоналу. Під час карантину малеча вже встигла звикнути до цих засобів безпеки.
***
Закликаю долучатися глядачів до цієї розмови. Просто зараз на нашому порталі ZAXID.NET стартує інтерактивне голосування. Питання до вас наступне: варто чи ні продовжувати дистанційне навчання у львівських навчальних закладах? Нам важлива ваша думка, долучайтесь.
Отож, батьки у соцмережах зараз жваво обговорюють оце відновлення роботи садочків, апелюють до європейської практики. Зокрема, називається ряд європейських країн, де садочки працювали в умовах карантину. От я до вас апелюю, пані Лесю. Йдеться про те, що лише менше 1% коефіцієнт можливого зараження дітей в дитячих садочках. Тобто це вже доведено, зокрема у Австрії. Чому у нас не пішли тим шляхом? Чому аж чотири місяці довелося сидіти батькам з дітками? Не всі сиділи, якось виходили – це бабусі, дідусі… Прошу.
Леся Приставська: Звичайно, апелювати нас до Австрії – це є речі різні, це по-перше. По-друге, поняття карантину відповідало тому, що подавали від МОЗУ і подавали від МОНУ. І тому ми зобов’язані були дотримуватися безпосередньо тих умов карантину, які були на даний момент в Україні. Так, звичайно, це було складно. Так, це було тяжко. Але є певні умови, певні вимоги. І на початках, я думаю, що це був і страх, і переляк того, що насправді відбувається. Це зараз ми можемо певні якісь такі апелятивні речі говорити.
Але чи це було виправдано? Зважаючи на оцю статистику.
Леся Приставська: Я не можу вам відповісти на це запитання відкрито, чи це виправдано. Але така статистика – це вже зараз є дослідження. І Австрія теж перші місяці йшла іншим шляхом. І якщо брати інші країни – вони теж мали карантин, і теж перебували діти на карантині.
Якщо брати таку країну, як, наприклад, Естонія – так, в них не було як такого карантину. Але там були дуже вагомі апелятивні звернення до батьків і до свідомості, до бачення батьків для того, щоби не залишати дітей в садочках, не вести в садки. Лише в найкрайнішому випадку.
Тобто коли вони є вдома – не залишати, так? Але, на жаль, у нас батьків навіть ніхто не питав. Мар’яно, з’явився шанс «не поїхати мізками» – я вас процитую, так ви емоційно висловилися на сторінках соцмереж щодо відкриття садочків. Тобто ви вважаєте, що це було запізно – відкриття садочків в кінці липня?
Маріанна Рудик: Мені здається, що дуже цікавою є пріоритетність відкриття тих чи інших закладів в умовах виходу з карантину. Чому спочатку ми відкриваємо торгові центри, салони краси…
Вони навіть не зачинялися деякі.
Маріанна Рудик: …спортзали, де скупчення людей, і інші якісь заклади. А садочки – аж через чотири місяці? Я розумію, що в певний час ми всі сиділи за замками вдома, нікуди не виходили. Але вже поступово, коли почали послаблюватися ці умови, можна було також уже думати про якісь маленькі групи в садках. Ті ж приватні садки в нас почали працювати з початку липня, а державні – вже через два тижні опісля.
Якщо говорити про інші міста, то з початку червня в дуже багатьох містах – і в Києві, і в Тернополі – почали роботу садочки. Львів чомусь не спішив з цим. От цікаво, як визначалася послідовність. Зрозуміло, стосовно статистики захворюваності і таке інше. Але чи не було думки організовувати якісь невеличкі групи і все ж виходити і державним садочкам також?
Пані Лесю, була така думка? Чому приватні садочки відкрилися скорше?
Леся Приставська: Звичайно, була така думка. Приватні садочки мають свої програми. І вони є, в принципі, тому і приватними, що вони трошечки не належать до загальної освіти. Те, що, наприклад, ви самі сказали, що була певна прерогатива рівня захворюваності власне в Львівській області, і це не дозволяло всіма протоколами, які проводилися.
Порушити протоколи… Ми самі розуміємо, що це були би теж певні такі речі. Є одна річ – так, можна би було десь це зробити. Але якби, не дай Боже, захворіла дитина – то що би тоді говорили батьки з цього боку? Це є раз. По-друге, ми маємо приклад Боярки, ми маємо приклад Київської області – де так, відкрилися садочки, державні садочки. І рівно за тиждень вони були зачинені. Вони були зачинені через те, що були інфіковані діти або інфіковані вихователі. Тобто чи краще було вичекати ще трошечки і це запустити – чи зробити ось такий крок, а потім про це шкодувати?
Я зазначу, що МОЗ і далі впевнено не рекомендує Львову послаблювати карантин в загальному по місту. Оця інша сторона медалі: чи не стануть відкриті садочки такими розсадниками поширення цього ковіду? Тому що мені, наприклад, важко уявити, як дітям пояснити, що їм треба цілий день ходити в масках і дотримуватися соціальної дистанції.
Маріанна Рудик: Діти не повинні ходити в масках – лише вихователі мають маски. Проте моя точка зору тут трошки інша. Як-не-як, діти повинні були до відкриття садків постійно бути зі своїми батьками. Якщо потрібно було комусь вирішити свою справу, вони брали дітей з собою. Чи не більш небезпечно це, ніж відвести дитину в обмежений простір, де їй постійно будуть контролювати миття рук, де будуть дезінфікувати іграшки, приміщення та інше?
Чи на цьому ж дитячому майданчику не більше є дітей (і дорослих також, які з ними), які також можуть бути потенційними переносниками хвороби? Мені здається, що все-таки в садках більш безпечно і контрольовано, ніж так, як ми зараз бачимо: заповнені літні майданчики в кафе і всюди просто маса людей. Мені здається, що в садках безпечніше.
Дякую за вашу позицію. Отож, з 12 березня і до кінця травня всі без винятку львівські школи були зачинені через карантин також. Онлайн-сервіси змушені були опановувати всі без винятку. Маємо реальну історію ще однієї львівської родини.
***
Мар’яна Кузько (мама двох дітей): «Власне, був дуже складний досвід, до якого ми були абсолютно не готові. Ми з чоловіком змогли переформувати нашу роботу в домашній режим з мінімальним залученням бабусь».
Перші тижні карантину мама двох дітей Мар’яна Кузько згадує як страшний сон. Режим дня був розписаний по годинах. У сина-школярика Андрійка – кілька Zoom-конференцій поспіль зі своїм четвертим класом. У донечки – онлайн-уроки з балетною школою. І у той самий час – ще й наради по роботі у батьків. Ледь вистачало на всіх вільних ґаджетів у квартирі – зізнається жінка.
Мар’яна Кузько: «Ми якось змогли організувати робочі ноутбуки і телефони, планшет. Все, що вдома було, – все фактично пішло в рух. У кожній кімнаті відбувається нарада. Відповідно, йдуть в хід навушники, прохання, з дітьми домовляння. Навіть частково десь шантаж і торг про те, що якщо ви зараз посидите тихо, то потім ми про щось домовимося. Але просто іншого виходу, фактично, не було».
І так тривало більше трьох місяців. На літніх канікулах від навчання відпочивають не лише діти, а і їхні батьки.
Мар’яна Кузько: «Якість пояснення матеріалу, очевидно, страждає через оце дистанційне навчання. І, відповідно, батьки хочуть чи не хочуть – ми повинні були включатися і заново освоювати якісь теми, які би все-таки не хотілося нагадувати ще раз для себе. Ну, в першу чергу це була математика. Напевно, це найскладніше. Хоча це ніби і початкова школа, але це вже 4 клас, починаються складніші задачки».
Цьогоріч до 1 класу йде і молодша Даринка. В онлайн- чи офлайн-режимі буде працювати школа з 1 вересня – наразі питання відкрите. А от п’ятикласник Андрійко вже дуже заскучав за шкільним життям.
Журналіст: «У вересні хочеш піти до школи?»
Андрійко: «Так».
***
Бачите, устами дитини говорить істина. Але головний санітарний лікар країни Віктор Ляшко нас запевняє, що школи таки відкриють 1 вересня. Вочевидь, оця модель, яка зараз тестується в дитячих садочках, вона перейде і у школи. Але в регіонах, які будуть визначені як червона зона, можливі якісь несподіванки. Тобто у Львові ситуація геть невтішна. Пані Лесю, ваш прогноз – чи підуть діти до школи з 1 вересня?
Леся Приставська: Дуже хочеться цього. Але якщо насправді буде співвідношення зон і росту чи, дай Боже, щоб це було послаблення… То ми, в принципі, що стосується шкіл, теж робимо велику підготовку для вчителів, для адаптації.
Про що саме йдеться?
Леся Приставська: Це є про навчання вчителів для адаптації інших платформ, різних платформ, які можна використовувати під час дистанційного навчання чи змішаного навчання.
Окрім Zoom?
Леся Приставська: Звичайно.
Про які платформи ви говорите?
Леся Приставська: Отже, відповідно, найпоширеніша – це буде платформа Classroom, далі це є платформа Padlet і інші платформи, які є для молодшої школи визначені і для старшої. Тому зараз уже з 28 липня ми розпочинаємо навчання для вчителів початкових класів – це буде п’ять груп по десять людей. Але я вважаю, що це має бути саме очне навчання для того, щоби кожен вчитель спробував це робити, щоби він не боявся.
Крім цього, звичайно ж, з дотриманням усіх санітарних норм зараз, у четвер, з 16 числа ми розпочали реєстрацію для ще одного навчання, програму якого нам затвердив Львівський інститут післядипломної освіти. Це програма дистанційного навчання і новітніх форм і платформ для вчителів старших класів.
Так-от, уже з четверга станом на сьогодні 130 осіб зареєстрованих. Мало бути лише 100, тому ми продовжили до п’ятниці для того, щоби набрати не два підходи, а три підходи навчання. І теж будемо проводити таке навчання для вчителів старшої школи.
Тобто ви готуєтеся до гіршого сценарію? До сценарію, що з 1 вересня діти не підуть і далі продовжать дистанційне навчання?
Леся Приставська: Ми не готуємося до гіршого сценарію. Ми готуємося до того, щоби не було так, як у березні. Для того, щоби це було спокійніше, для того, щоби це було виваженіше. І ніхто, на жаль, не відміняє будь-якого карантину, коли навіть є ГРВІ чи навіть будь-який грип.
Ну це – тиждень-два. А тут ми про місяці говоримо.
Леся Приставська: Ні, про місяці – я думаю, що цього не буде. І ми, звичайно, теж налаштовані. Тому що я можу сказати відкрито: якщо, наприклад, вчителі перші класи набирають, тобто вчитель не знає дітей і діти не знають вчителя – то як вчити дистанційно? Це не просто складно – це буде шалено складно.
Маріанна, певно, має що сказати. Батьки стурбовані тим, що дистанційне навчання можуть продовжити?
Маріанна Рудик: Так, батьки… У більшості моїх читачів думка така, що досить дистанційного навчання, тому що є кілька нюансів. По-перше, що говорилося в сюжеті про ґаджети – не у всіх є та кількість потрібної техніки вдома. Не у всіх є та кількість потрібних кімнат удома, коли потрібно розділити зони робочі, навчальні для дітей, для батьків. І також скаржилося багато людей на те, що падає в дітей зір від дуже великої кількості переглядів екранів.
Тому що це вже не година-дві за ґаджетом, якщо є уроків три-чотири.
Маріанна Рудик: Звичайно, це вже пів дня фактично. Якщо в школі вони відпочивали від того, а вже вдома прийшли і могли щось подивитися бонусно, то тут навпаки – основне в тебе в телефоні. А як далі?
Леся Приставська: Крім цього, я мушу сказати, що, звичайно, ми розглядаємо всі варіанти, які Міністерство освіти зараз буде впроваджувати і надає нам. І поняття змішаного навчання – якби продовжили.
У дві зміни.
Леся Приставська: Ну, дві зміни – це не завжди правильна річ, є й інші форми, які можна використовувати. Але, знову ж таки, ми мусимо витримати ті речі, підготуватися. І якщо перейде Львів у звичайну зелену зону (дай Боже, це в найкращому випадку), то, звичайно, не буде ніякого дистанційного навчання.
У нас є ще оцей місяць, щоби зрозуміти, ми готові, чи ні. Коли остаточно батьки зрозуміють: ідуть діти до школи, чи ні? Про які крайні терміни ми говоримо?
Леся Приставська: Крайні терміни... Можемо говорити про те, що ми готуємося до всіх варіантів у місті Львові. І підготовка безпосередньо самих шкіл і вчителів, а також те, що ми отримаємо поради і рекомендації від Міністерства освіти і науки України. Тобто це – в першу чергу.
Шановні гості, я хотів би поговорити ще про один цікавий нюанс. Ми звернулися за коментарем до практикуючого психолога і психотерапевта Олексія Корнієнка. От короткий спойлер: нічого хорошого в дистанційному навчанні психологи не вбачають. Особливо це стосується школярів молодших класів. Почуємо пряму мову.
***
Олексій Корнієнко (психолог, психотерапевт): Я не можу нічого сказати позитивного про дистанційне навчання. Воно добре – але для людей дорослих, які вже є мотивовані. Для дітей, як на мене, з точки зору психологічної, дистанційне навчання є шкідливе. Оця тріада, яка є в освіті, яка є у звичайній очній школі – тобто це є вчитель, це є учень і це є ровесники – ця тріада розривається.
Якщо брати, скажімо, дітей молодшої школи, початкової школи і, частково, середньої школи, то власне дистанційне навчання не формує засад абстрактного мислення в дитини. Оскільки оця одностороння передача знань не пов’язана з предметним світом, який є навколо дитини.
***
Тобто, підсумовуючи психолога – ми можемо чітко зрозуміти, що це дистанційне навчання фактично закладає підвалини емоційно деградованого покоління. Добре, якщо це три місяці, чотири місяці. А якщо ми будемо говорити про продовження оцього дистанційного навчання? Як бути в цій ситуації? Хто перший відреагує? Пані Лесю.
Леся Приставська: Дивіться, хочу сказати таку річ. З дечим я можу погодитися з паном Олексієм, а з дечим не дуже погоджуюся. Тому що поняття різноманітних завдань для того, щоби дитина могла мислити і вивчати вдома, на дистанційній формі навчання теж є дуже гарні і позитивні. Тому що якщо, наприклад, вчитель творчий, активний, хоче працювати з дітьми – дитина, яка справді працює (це я зараз назву певні категорії дітей, щоби ви зрозуміли), то для неї творчі завдання або завдання реальні, які можна зробити в умовах домашніх, – вони набагато цікавіші. Це підтвердження власне європейської освіти, де ми йдемо від практики до знань.
В іншому випадку дуже позитивним є для дітей з особливими потребами. Якщо це діти гіперактивні, то вони можуть заспокоїтися. Діти, які, наприклад, не можуть сказати щось у школі, мають певний страх – їм легше висловлюватися під час того, як вони є один на один із вчителем.
Але, звичайно, є свої нюанси. Так, це здоров’я дитини. Міністерство освіти – і, в тому числі, ми в нас у Львові – вже продумали, що такі уроки не можуть бути довшими, ніж 20 хвилин. Так, вони мають бути дозованими.
Онлайн, маєте на увазі?
Леся Приставська: Онлайн, так.
Зафіксували: один урок – не більше двадцяти хвилин.
Леся Приставська: Відповідно, ці речі мають бути пропрацьовані чітко.
А скільки цих уроків в день має бути? По 20 хвилин.
Леся Приставська: Якщо розраховувати – це виходить чотири-п’ять уроків.
Чотири-п’ять уроків з проміжками, з паузами?
Леся Приставська: З проміжками, з перервами. Звичайно, що так.
Це для молодших класів – а для старших?
Леся Приставська: Для старших класів це є шість уроків теж з такими самими проміжками, з перервами для того, щоби дитина могла відпочити.
Тобто ми можемо говорити, що якщо дистанційне навчання продовжиться з вересня, то ці уроки будуть по 20 хвилин?
Леся Приставська: Так, вони повинні бути таким чином. Ми маємо скоротити – відповідно, дитині вчитель повинен обмежити ту кількість завдань. Тобто поняття для теоретичного матеріалу має бути зменшене.
І ще раз кажу: це є європейський досвід, коли дитина йде від практики до того, що вона буде читати теорію.
Але знову ж таки, ви говорите про те, що вчитель дає завдання, які дитина має виконувати вдома. Не завжди дитина сама може це виконувати – і не завжди батьки хочуть і можуть допомогти дитині. От багато батьків стають в позицію того, що вони не є викладачами, не є педагогами. Як бути в цій ситуації?
Леся Приставська: Звичайно. Є така ситуація, що ми зараз маємо ще один блок, який напрацьовуємо: так звані короткі відеоролики для того, щоби дитині пояснити, як це можна зробити, як виконати ту чи іншу практичну роботу. І такі відеоролики готуються вже на вересень місяць – буде дистанційне навчання чи його не буде, це будуть корисні речі.
Бо коли в книжці чітко прописано інструкцію, як виконати, але не прописано, наприклад, з чого це робити, яким способом це зробити… Тому тут буде пояснення те, котре є наочне в європейських освітніх програмах. І таким чином ми зараз напрацьовуємо з предметів природничого циклу такі власне речі.
Тому ще раз кажу: це є хороший досвід, це є річ для певних категорій дітей. Зауважте, що я не говорю на загал за всіх дітей – тому що є діти, які сприймають виключно зорово, є діти, які сприймають виключно на слух. І тому, звичайно, ці нюанси треба буде враховувати (можливо, як мінуси) під час дистанційного навчання.
Мар’яно, як ви прокоментуєте нашого психотерапевта?
Маріанна Рудик: Мені здається, що взагалі з психологічної точки зору це дуже цікавий момент. Тому що є мова не тільки про те, як дитина сприймає це все, але і про те, як подають це вихователі. Тобто якщо в садку (я маю досвід лише про садок, тобто про школу я говорити не дуже компетентна) в нас виглядало дистанційне навчання як? З квітня по червень нам надсилали в групі Viber ідеї картинок, відео і всяких іншого такого можливого контенту для поробок.
Батькам відсилали?
Маріанна Рудик: Так, батькам. І просили надсилати звітність у вигляді фото чи відео. Я так розумію, можливо, для того, щоб їм платили зарплату чи щось інше. Тобто якщо спочатку це було цікаво, то потім хотілося якогось більше зворотнього зв’язку з вихователем. У нас ні разу не було ніякого відеозв’язку-зідзвону по тому ж Zoom. І тричі наші вихователі знімали відео зі собою в кадрі – це було дуже прогресивно. І моя дитина була дуже рада бачити свого вихователя на відео, а не якусь іншу жінку – яку, зрештою, я можу сама загуглити в інтернеті і показати її: «Ось, зроби таке каченятко».
Тобто хотілося б, щоби за цей час вихователі в садках і вчителі все-таки переступили цю межу і почали вчитися. Власне те, про що ви зараз говорите. На жаль, у нашому садку я не побачила такого якогось ривка і кроку назустріч, оцієї комунікації між вихованцями та вихователем. Дуже би хотілося. Бо це все-таки дитина – вона вразлива. А якщо говорити про дітей, які у вересні вперше взагалі підуть в садок – для них це колосальний стрес. Вони йдуть до іншої людини в масці, їх віддають на вулицю незнайомій людині. Я знаю як мама, як це бувало в роздягалці, що діти, буває, плачуть, адаптуються поступово.
А особливо, якщо вони вперше йдуть до садочка або до першого класу…
Маріанна Рудик: Вони вперше йдуть – і в таких умовах це дуже складно. Хотілося б почути, яким чином йде підготовка оцих першачків чи в школі, чи в садках психологічно до нових правил, які є в нас зараз.
Ну і, вочевидь, викладачів так само як триває підготовка.
Леся Приставська: Це, власне, про викладачів я і можу говорити – про те, що вони вже наперед будуть знати, наприклад, в ті самі перші класи, які будуть братися – це буде той самий передзвін із батьками, це будуть, можливо, такі цікаві Zoom-зустрічі зі своїми першачками. Звичайно, це є найскладніший момент. Звичайно, це діти, які звикли, що є мама, тато – можливо, бабуся. Вони звикли до певної категорії людей, до певних облич. І їм складно, і це ті самі плачі. І якщо зараз, дай Боже, в школах ми справді вийдемо на уроки не онлайн, а на живо – відповідно, є дуже гарно оформлені ігрові кімнати. Це дуже гарні простори, де дітей можна тепер забавити, де їм буде цікаво – і де вони можуть потрошечки адаптовуватися. Так само й у садочках. Окрім цього, проводилися навчання для вихователів-методистів.
Так, я погоджуся – багато людей важко сприймали. Тому що думали (як і ми всі, напевно), що це буде тиждень-два, і не більше.
Маріанна Рудик: Так, недовго.
Леся Приставська: Тобто ніхто до того не був готовий. Але коли зрозумілося, що це треба…
Тому перша справа управління освіти була така, що ми знайшли десять людей, які дуже компетентні в таких електронних інформаційних носіях, і вони почали допомагати колегам. Спочатку – адміністраціям шкіл, пізніше – самим вчителям. І за оцей час навчально-методичним центром, управлінням освіти, нашими кураторами десятьма було проведено понад 80 таких занять. Вони є всі записані.
Це так звані вебінари?
Леся Приставська: Такі вебінари, так. Тобто де чітко пояснено від А до Я, як це можна робити.
Ви бачили якийсь рух вперед від цього?
Леся Приставська: Так, звичайно. Але, знову ж таки, не можемо говорити за всіх, тому що є поняття людського фактору. Ми на цьому не зупинилися. Ми як для дошкільнят, так і для шкіл, щоби зацікавити, почали проводити так звані «не уроки» з відомими людьми – музикантами, митцями, архітекторами. Тобто тими, котрі могли розказати тему уроку з тих предметів, як ви кажете, мистецьких, музичних, де не конче ти зможеш там проспівати власне через Zoom і тому подібне.
І щоб ви розуміли, сто людей в Zoom – це було щоразу. Й інколи навіть були такі образи, «а чому я не потрапив?». Тому що це насправді було цікаво. І з нами була пані Оксана Муха, з нами були інші прекрасні співаки, які проводили це все, митці, директори приватних шкіл, які так само допомагали, їм було цікаво. Тому таке навчання дає певне, можливо, заспокоєння, що може бути й так. І тому ми бачимо результат.
Але, знову ж таки, ми повинні пильнувати певні речі, що стосуються епідеміологічної ситуації. Ми повинні взяти до уваги те, що відбулося, зробити свою аналітику, висновки щодо навчання вчителів, наскільки це повинно бути серйозніше. Ми повинні зрозуміти, попри всі нюанси, що у Львові педагоги мають вільний простір у своєму творчому підході. Все-таки має бути певний контроль для того, щоби адаптація дітей, вчителів була спільна – і щоби це було справді якісно.
Ну, вочевидь наше життя більше не буде таким, як було до пандемії 2020. Чи варто продовжувати дистанційне навчання у Львові – інтерактивне голосування триває на порталі ZAXID.NET. Обов’язково зайдіть та висловіть свою позицію. Я ж дякую за участь у програмі директорці Навчально-методичного центру освіти Львова Лесі Приставській та мамі-блогерці Мар’яні Рудик.
Маріанна Рудик: Дякую вам.
Це було шоу «Стінка на стінку». Я, Віталій Кубліков, зичу вам міцного здоров’я.