Кожній дитині потрібна родина – це не просто слова, а критична умова для того, щоб малюк чи підліток зростали щасливими, відчували безпеку та вчилися любити. Жоден інтернат, ніколи не замінить дитині батьків. Саме тому сьогодні все більше українців відкривають свої серця та двері домівок, обираючи сімейні форми виховання. Адже право зростати в сім'ї є фундаментальним для кожної дитини.
Які форми сімейного виховання існують в Україні, чим вони відрізняються та з чого почати, якщо ви задумуєтеся про те, щоб прийняти дитину у свою сім’ю – розповідаємо на прикладах родин, які вже пройшли цей шлях.
Лише важливі новини – підписуйся на наш WhatsApp-канал
Стали батьками для чотирьох прийомних дітей
Однією із сімейних форм виховання є прийомна сім’я. Подружжя Вікторії та Ігоря Дрималовських ухвалило рішення стати прийомними батьками у 2014 році, хоча вперше задумалося про це значно раніше. На той момент вони вже виховували біологічного сина, однак відчували, що готові прийняти у свою родину ще одну дитину.
Оперативні, достовірні і найважливіші новини тут Додайте ZAXID.NET у вибрані в Google«До того ми йшли досить довго. Перші думки про це з’явилися ще у 2004 році. А вже у 2014 році ми остаточно вирішили і приблизно через дев’ять місяців у нашій родині з’явилася перша прийомна дитина», – пригадує Вікторія Дрималовська.
Першою до родини прийшла майже семирічна Марія, яка виховувалася у дитячому будинку. Через рік, у 2015-му, сім’я прийняла ще одну дівчинку – Настю, якій було сім із половиною років. А у вересні 2025 року до родини приєдналися ще двоє братів – Ілля та Костя. На той момент хлопцям було дев’ять і дванадцять років.
Зараз Марія вже закінчила школу і вступає до закладу вищої освіти. Настя торік стала студенткою та навчається у Львові, де проживає в гуртожитку. Хлопці залишаються у сім’ї та ходять до школи.
Коли Дрималовські планували прийняти першу дитину, вони свідомо обрали саме прийомну сім’ю.
«Ми розуміли, що у нас є сили і бажання виховувати ще одну дитину. Але переживали, чи вистачить фінансового ресурсу на двох дітей в разі якихось змін в житті. А у цій формі сімейного виховання дитина зберігає свій статус і відповідні державні гарантії. Після завершення навчання чи виходу із сім’ї вона має право на пільги, а також може отримати житло від держави. Для нас це було важливо», – наголошує прийомна мама.
Вікторія Дрималовська не шкодує про свій вибір.
«Якби ми тоді усиновили одну дитину, то, мабуть, на цьому й зупинилися б. А завдяки тому, що стали прийомною сім’єю, через рік нам запропонували прийняти ще одну дитину, а згодом і двох хлопців», – розповідає прийомна мама.
Що таке прийомна сім’я
Створити прийомну сім’ю може подружжя або людина, яка не перебуває у шлюбі. Ця форма передбачає виховання та спільне проживання максимум чотирьох дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. У прийомних сім’ях також можуть виховуватися діти, яких закон не дозволяє усиновити.
«Наприклад, наша Марія має статус дитини, позбавленої батьківського піклування. Але її мама була позбавлена батьківських прав через хворобу, а не через свідоме невиконання своїх обов’язків. У такому випадку дитина не підлягає усиновленню, але може виховуватися у сімейних формах – у прийомній сім’ї чи дитячому будинку сімейного типу», – пояснює прийомна мама.
Після створення прийомної сім’ї держава щомісячно виділяє гроші на утримання кожної дитини, а прийомні батьки отримують грошове забезпечення. Важливими умовами також є належний стан житла та наявність усього необхідного для виховання і розвитку дітей. Важливо: мати власне житло необов’язково. Достатньо і договору оренди.
«Діти перебувають у сім’ї до 18 років або до завершення навчання. Але практика показує, що вони зазвичай залишаються нашими дітьми навіть після того, як юридичний зв’язок припиняється», – каже Вікторія Дрималовська.
Для дітей з інвалідністю цей термін може тривати до 23 років, навіть якщо вони не навчаються. Головна відмінність прийомної сім’ї від усиновлення полягає у юридичному статусі дитини.
«При усиновленні дитина стає рідною юридично. Їй можуть змінити ім’я, прізвище і навіть дату народження – у межах шести місяців. А дитина, яка приходить у прийомну сім’ю, зберігає своє ім’я, прізвище, дату народження та свій статус», – підсумовує Вікторія Дрималовська.
Як сімейне середовище змінює життя дітей
Найбільші зміни Дрималовські помітили у старших дівчатах, які прожили в сім’ї багато років. Марія до потрапляння в родину майже все життя провела в дитячому будинку й не мала досвіду виховання у сімейному середовищі.
«Діти, які довго перебувають у закладі, не розуміють, що потрібно ходити на роботу і заробляти гроші. Вони не знають, звідки беруться продукти, як готувати їжу, як користуватися громадським транспортом. Часто вони не бували у театрі, кіно чи цирку», – наголошує жінка.
Настя, яка прийшла у прийомну сім’ю з біологічної родини, адаптувалася значно легше. Хлопці живуть у родині лише близько десяти місяців, тому про великі зміни говорити ще рано. Втім, деякі вже помітні.
«Зараз вони, можна сказати, одомашнилися. Вони багато чого навчилися. Дуже люблять щось майструвати, ліпити, різати, свердлити, складати. Чоловік навчив їх користуватися інструментами, пояснив, що можна брати, а що ні, як поводитися з різними речами», – розповідає Вікторія Дрималовська.
З роками змінилося і ставлення самої прийомної мами до своєї ролі.
«Колись, коли ми приймали перших дітей, мені хотілося виправити всі помилки, які зробила держава щодо них. Я вважаю, що інституційні заклади, де діти живуть великими групами, дуже сильно їх травмують», – каже Вікторія Дрималовська.
Однак тепер вона ставить перед собою іншу мету.
«Зараз вважаю, що найважливіше – показати їм, що таке сім’я. Навчити будувати сімейні стосунки, жити серед людей і бути активними членами суспільства», – наголошує прийомна мама.
Дитячий будинок сімейного типу: рішення, до якого родина йшла роками
Дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) – ще одна форма сімейного виховання, що дає можливість дітям зростати у родинному середовищі. Фактично це велика прийомна сім’я. У ДБСТ можуть виховуватися від п’яти до десяти дітей.
Іван та Яна Король офіційно створили дитячий будинок сімейного типу 17 грудня 2021 року. Водночас рішення прийняти дітей у свою родину визрівало в них протягом багатьох років.
«Від моменту, коли ми захотіли, до моменту створення ДБСТ минуло приблизно 17 років. Перед цим ми три з половиною роки були патронатною родиною. Хотіли зрозуміти, чи готові приймати дітей надовго, адже патронат – це тимчасовий догляд дітей, про яких не можуть дбати батьки, а ДБСТ – вже постійна форма виховання», – розповідає Яна Король.
Подружжя має трьох біологічних дітей. Старшим донькам Марії та Дарії — 28 і 26 років, вони живуть за кордоном. Молодший син Марк навчається на третьому курсі університету в Івано-Франківську, йому 20 років. Також він працює з дітьми із синдромом Дауна.
Першими дітьми, які потрапили до родини, стали Яромир і Настя. За словами Яни Король, саме ця зустріч повністю змінила її погляд на виховання дітей з інвалідністю.
«Я вагалась, чи вистачить у нас ресурсу і знань піклуватись про дитину з порушеннями. Проте коли нам запропонували першою прийняти саме дитину з інвалідністю, ми вирішили поїхати познайомитися. Коли ми побачили цих дітей, то зрозуміли, що це наші діти. Навіть зовні вони були схожі на нас. Тож інвалідність для мене тоді вже відійшла на другий план», – пригадує мама-вихователька.
За майже п’ять років їхня велика прийомна сім’я стала домом для 19 дітей, зараз у родині проживають десятеро. Найменшому вихованцю Рафаелю – два роки. Далі – брати Матвій та Ярослав, яким три і чотири роки. Також у сім’ї виховуються двоє семирічних хлопців на ім’я Маркіян, десятирічна Калерія, 15-річний Яромир, 16-річна Настя, 17-річний Роман та 20-річний Леонард.
Найменші діти поки перебувають у родині тимчасово, вони ще не мають відповідного статусу. Сім’я працює над тим, щоб вони потрапили на усиновлення.
Чим велика прийомна родина відрізняється від прийомної сім’ї
Дитячим будинкам сімейного типу надається обладнаний індивідуальний житловий будинок або багатокімнатна квартира. Якщо ДБСТ тільки створюється і не має житла відповідної площі, сім’я має право одразу подати заяву на забезпечення житлом.
Діти перебувають у ДБСТ до досягнення 18-річного віку, а в разі продовження навчання за денною формою навчання – до 23 років або до закінчення відповідного закладу освіти.
Яна Король пояснює, що одна з головних відмінностей між прийомною сім’єю та дитячим будинком сімейного типу – кількість дітей.
«У прийомній сім’ї може виховуватися до чотирьох дітей. Якщо дітей п’ятеро і більше – це вже дитячий будинок сімейного типу. Одночасно у ДБСТ можуть проживати 10 дітей разом з біологічними або раніше усиновленими», – розповідає мама-вихователька ДБСТ.
Держава не лише забезпечує виплати на дітей і грошове забезпечення батькам-вихователям, а й допомагає сім’ї впоратися з викликами виховання. Як і прийомна сім’я, так і ДБСТ можуть отримувати супровід фахівців соціальних служб, психологів та інших спеціалістів, а також додаткову підтримку від благодійних організацій.
«Від фондів отримуємо продуктову допомогу, іноді побутову техніку. Соціальні служби теж допомагають. Наприклад, коли зламалася пральна машина, а це для нас була велика проблема, її оперативно допомогли вирішити. Фонд "Рідні" надавав психологічну підтримку. Загалом ця комплексна допомога дуже важлива», – каже Яна Король.
Допомогти дітям впоратися з пережитим досвідом
Головне завдання Івана та Яни Король – допомогти дітям впоратися з пережитим досвідом і поступово адаптуватися до життя у родині.
«До нас уже приходять діти зі своїм багажем і травмами. Ми намагаємося їм допомогти, щоб потім вони могли жити повноцінно. Для цього працюємо з психологами, психотерапевтами. Водночас показуємо дітям модель сім’ї: хто такі тато, мама, за що вони відповідають. Вчимо користуватися грошима, ходити в магазин, вирішувати побутові питання – усьому тому, чого часто не було в їхньому житті», – пояснює мама-вихователька.
Яна Король зізнається – не завжди помічає зміни у дітях, адже бачить їх щодня.
«Мені здається, що вони не змінюються. Але коли приїжджають служби чи родичі, то кажуть: "вау, як вони змінилися". Ми спілкуємося і з біологічними батьками, якщо це можливо, і вони також відзначають, що діти стали спокійнішими, усміхненими, менш нервовими», – зазначає жінка.
За дітьми, які виховуються у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу, зберігається право бути усиновленими. Для дитини важливо зберігати таку можливість, щоб з урахуванням її найкращих інтересів, вона могла отримати постійну сім’ю через усиновлення.
Навіть після того, як діти залишають родинний дім Королів, зв’язок із ними не переривається. Вони підтримують спілкування, діляться своїми успіхами та знають, що тут на них завжди чекають.
«Деякі сім’ї, які усиновили наших дітей, приїжджають до нас у гості, ми їздимо до них», – каже мама-вихователька.
Яна Король на власному досвіді знає, наскільки важливо, щоб дитина зростала саме у сім’ї, адже в дитинстві сама виховувалася в інтернаті.
«Я можу сказати на 100% – дітям не місце в інтернатах. Там формується спотворене уявлення про сім’ю. Діти виходять непідготовленими до самостійного життя і стосунків, тому що в інтернаті їх обслуговує персонал. Сім’я – це маленький соціальний світ. Якщо дитина навчилася будувати стосунки в сім’ї, вона зможе будувати їх і в суспільстві. Тут вона вчиться любити, співчувати, ділитися, допомагати іншим. В інтернаті цього немає – там працює зовсім інший принцип: хто сильніший, той і виживає. Саме тому сім’я є першою і найважливішою ланкою, з якої починається самостійне життя дитини», – підсумовує Яна Король.
Опіка та піклування: найпоширеніша форма сімейного виховання в Україні
Опіка та піклування – ще одна з форм сімейного виховання. Це влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у родини. Вона є найбільш поширеною в Україні. Опіка встановлюється над дітьми до 14 років, а піклування – над підлітками віком від 14 до 18 років.
«Йдеться про одну форму сімейного влаштування. Після досягнення дитиною 14-річного віку опіка автоматично переходить у піклування, без потреби повторного оформлення», – пояснює юристка благодійного фонду «Рідні» Оксана Гиря.
Ця форма виховання не передбачає остаточного розірвання зв’язку з біологічною родиною. Можливе навіть повернення дитини у сім’ю. Це ж стосується і прийомної сім’ї, і ДБСТ.
«Батьки повинні довести свою фізичну, психологічну, моральну та фінансову спроможність. Проте, на практиці це трапляється нечасто», – зазначає Оксана Гиря.
Опікуном/кою може бути повнолітня дієздатна людина, яка має стабільний дохід, належний стан здоров’я та відповідні житлові умови для проживання дитини. Опікун/ка виконує фактично ті самі функції, що й біологічні батьки.
«Він чи вона має дбати про здоров’я дитини, її фізичний, емоційний розвиток, забезпечити належні умови для життя, навчання та виховання. Дитина має рости у безпечному середовищі й отримати все для повноцінного розвитку», – наголошує юристка БФ «Рідні».
Основна з відмінностей опіки від усиновлення полягає у її визначеному терміні.
«Якщо усиновлення – це прийняття дитини до сім’ї на правах рідної, то опіка юридично припиняється після досягнення дитиною повноліття», – пояснює Оксана Гиря.
Водночас, якщо дитина перебуває під опікою та має статус такої, що може бути усиновлена, її може усиновити інша родина. Першочергово таку можливість пропонують самим опікунам і опікункам. Ще одна відмінність – фінансове забезпечення. Опікуни не отримують окремої виплати від держави за виховання дитини.
«Грошові виплати отримує сама дитина, яка має відповідний статус», – зазначає юристка.
Оксана Гиря також спростовує поширений міф, що опікунами можуть бути лише рідні дитини. Наявність родинних зв’язків між дитиною та опікуном чи опікункою не є обов’язковою умовою.
З чого почати, якщо ви хочете прийняти дитину у сім’ю
Якщо ви лише замислюєтеся про те, щоб прийняти дитину у свою родину, не обов’язково одразу знати, яку саме форму сімейного виховання обрати. Перший крок – отримати консультацію та дізнатися більше про можливості.
«Насамперед кандидати можуть звернутися до служби у справах дітей за місцем проживання, де отримають необхідну інформацію та консультацію. Додаткову підтримку надають і благодійні фонди, зокрема наш БФ “Рідні”: ми безкоштовно консультуємо, працюємо з гарячою лінією та супроводжуємо кандидатів. Це допомагає краще розібратися в процесі та отримати відповіді запитання», – розповідає Оксана Гиря.
Офіційна процедура починається зі звернення до служби у справах дітей за місцем проживання. Там кандидату надають перелік необхідних документів, після чого проводять співбесіду та направляють на обов’язкове навчання, яке є важливою частиною підготовки майбутніх батьків.
Навчання кандидатів дає можливість отримати практичні знання, поставити запитання фахівцям ще до появи дитини в сім’ї, зрозуміти, як підтримати її та себе на цьому шляху та підготуватися до різних ситуацій, які можуть виникати у сімейному житті.
«Якщо дитину планує прийняти подружжя, навчання обов’язково проходять обоє», – наголошує юристка.
Після завершення навчання кандидатів ставлять на облік, а служба у справах дітей ознайомлює їх з інформацією про дітей.
Якщо кандидати зацікавились якоюсь анкетою дитини, вони отримують направлення на знайомство. У разі встановлення контакту оформлюється відповідний акт, після чого адміністрація ухвалює рішення про передачу дитини на усиновлення, у прийомну родину, під опіку або піклування.
Контроль за тим, як батьки-вихователі чи опікуни виконують свої обов’язки, здійснює служба у справах дітей. Також родини можуть отримувати підтримку громадських організацій, фахівців та батьківських спільнот, які діють в Україні. У таких спільнотах можна обмінюватися досвідом, отримувати практичні поради та спілкуватися з людьми, які мають схожий досвід. У благодійному фонді «Рідні» також працюють групи психологічної підтримки для батьків.
«Перші місяці адаптації часто є найважчими як для дітей, так і для батьків. Психологи допомагають пройти цей етап, а самі батьки можуть обмінюватися досвідом між собою. За відгуками наших клієнтів, саме така підтримка допомагає значно легше пережити труднощі адаптації», – зазначає юристка.
Якщо ви замислюєтеся про те, щоб прийняти дитину у свою сім’ю, не обов’язково одразу знати, який шлях буде правильним саме для вас. Почніть із розмови з фахівцями, дізнайтеся більше про різні форми сімейного виховання та можливості підтримки.
Безкоштовна гаряча лінія БФ «Рідні»: 0 800 300 484. Фахівці допоможуть отримати первинну консультацію та зорієнтуватися, з чого почати свій шлях до того, щоб дитина могла зростати у сімейному середовищі. Також з необхідною інформацією щодо усиновлення та сімейних форм виховання можна ознайомитися на сайті.
*Цей матеріал створений БО «БФ «РІДНІ»» та ЮНІСЕФ за фінансової підтримки уряду Сполучених Штатів Америки (США). Думки, висловлені в матеріалах, є позицією авторів і не обов’язково відображають політики та погляди уряду США та/або ЮНІСЕФ. Права інтелектуальної власності на матеріал належать БО «БФ «РІДНІ»». Будь-яке використання можливе виключно після отримання письмової згоди БО «БФ «РІДНІ»». Всі права захищено.