Все приховано, бо, тіпа, інтімно. Реальність називається негативом, а ілюзії – позитивом. Пластмасовість людських «почуттів» доводить ВОЛЛ-І до закоханості в блискучу Єву нової модифікації. В 3-му Шреці з'являється транссексуал.
Чи чує ще хтось голоси з прекрасної далечини, які запрошують у розчудесні гаї та діброви? Чи чують ще ці ворожі голоси, які суворо запитують, що ж сьогодні для завтра ти вже встиг зробити? Де ці гості з майбутнього, які візьмуть з піплів клятву бути чистішими-світлішими-добрішими та не кидати друзів у біді? Де ж ці орієнтальні орієнтири, за якими варто поспішати на шляху, де не має жодного сліду знак запитання імені Юрія Антіна?
Окинувши оком привидів минулого та вампірів прийдешнього... Озирнувшись на суєту теперішнього часу недоконаного виду у всій її цифровій недосконалості... Пацифістським оком промайнувши над дискусіями про прю між пам'ятниками святих тореадорів з Васюківки та безбожного Гаррі Поттера з Гогвартсу...
Задекларувавши, для політкоректності, усю свою всеоб'ємну любов до кіндер-пінгві і щиросердно визнавши факт особистої не присутності біля голубого екрану під час всесвітньовідомих слів діда Панаса «Ось така фігня (в оригіналі автора, як і діда Панаса, було інше, ненормативне слово - ZAXID.NET), малята, любі хлопчики й дівчатка» та вибачившись перед дєвочкою Мері за непрофесійне вживання слова «дупа» (хоча в оригіналі була «жопа»), хочеться написати наступне.
Шановна devotchka Мері, дозвольте, на хвильку відволікаючись від головної лінії цих паралельних прямих, присвятити Вам наступний ліричний відступ. Отож, до справи, шановні і невтомні дослідники рідного слова у всій його солов'їній красі.
Як бачимо, слова «дупа» і «жопа» відрізняються один від одного лише першим складом. Але яка ж величезна ця різниця у 2-ві буквочки! Склад «ду» - у всій своїй витягнутості та лагідності (завдяки протяжній і співочій голосній -у) - додає танцювальному складу «па» чарівної сором'язливості і зменшено-пестливої форми демінутиву. І тому в повному своєму форматі слово «дупа» звучить як легкий, свіжий вітерець на плаї.
Склад «жо» у всій своїй широті душі (завдяки звучочку -о) та пружинистій ревербації (завдяки -ж) створює ефект повноти життя (на що вказував сам великий Вєлімір Хлєбніков) та безмежності (оскільки під час організації голосних -о і -а не виникає жодних перешкод). Цирковий вигук «опа» лише додає слову «жопа» жагучої та живильної радості від споглядання зоряного неба над собою і морального закону в собі.
На цій життєрадісній ноті і фінішуємо ці жарені жнива та повернемось до наших жирафів. Повернемось до жалісливих жалів та жалоб, які жваво жевріють над куцохвостими казочками своїх діточок, яко лєбєді на пруду. Які денно-ночно трясуться і охороняють своїх кіндерів від зазіхань та спокус усього поганого, злого, шрекливого, поттерного, кошерного, подерев'янського енд матюкливого («справжні українці» не матюкаються - вони лаються, і як би була воля їх - вони на ватрі б спалили усі твори Івана Семеновича Баркова).
Намагаючись вберегти діточок від 2-х до 102-х від плазуючої диявольської спокуси у вигляді бандурки українських сороміцьких пісень та втікаючи від свободи Еріха Фромма, ці жалі перетворюють мистецтво любові на інфантильні і сєнтіментальні соплі. А згодом згустки батьківських і своїх соплів любі дітки приречено сунуть на сізіфову гору.
Куди не покоти горохом і куди не зашарся колобком, всюди линуть над славною територією Галичини рожеві сопельки та вопельки.
Там юні поетеси величають славне місто Лева та його збочені вулички. Тут юні майстрині співочого ряду голосять про алітерацію рідних пейзажів. Там пишуть, що увесь зал плакав на прем'єрі сусально-кон'юнктурного фільму «Владика Андрей». Тут рекламно-порнографічними заголовками лепечуть про всесвітньовідомі хіти (???) Руслани та її феєричне шоу на Петра. Там величають нафталіновий гламур фільму «Секс і місто» та клянуться бути схожими на сєнтімєнтальних старушенцій. Це так близько галицькій ментальності з її ерзацпочуттями.
Найглибшою ж вершиною (слово «апогей» якась важко застосувати до «жіночки») цього руху за інфантильну «поетичність» є розхвалений у віках твір Марії Матіос «Солодка Даруся». Перед Вашими очима відкривається гіпертрофоване джерело рядочків про «есть в графском парке пруд, где лилии цветут». Дожив би до цих перехідних днів Девід Герберт Лоуренс, автор есею «Порнографія і непристойність» (рік написання 1929-й), він би нехіло так би пройшовся по усім цим ліліям з сопливими тичинками, не гірше, ніж коханець леді Чаттерлей. Можна промовчати про дядька на ім'я Хосе Ортега-і-Гассет, який так бакланив усі твори, що прагнуть вибити з читачів амазонки сліз і слюнь. А які б у них алюзії виникли під час опису-порівняння дримби у вмілих «жіночих» вустах! Це виходить поза межі пристойності цього тексту.
Все приховано, бо, тіпа, інтімно. Реальність називається негативом, а ілюзії - позитивом. Рекламні соплі замінюють трулав. Штучність і пластмасовість людських «почуттів» доводить ВОЛЛ-І до закоханості в блискучу Єву нової модифікації. В 3-му Шреці з'являється транссексуал, як символ політкоректності і сєнтімєнтальності. Панда Кун Фу вбиває Тай Лунга. І тільки Хортон щось там нюхає.
Як так сталось, що виховані та правильні батьки ще не заборонили ці паскудні мультики, які калічать несформовану дитячу свідомість? Як так сталось, що ця розхвалена анімація не вчить кіндерів бути чемними і демонструє агресію та інші ізлішества нєхарошиє? Ой людоньки, що ж то робиться!? Ой боженько, куди ж то все котиться?! Свят, свят, свят.
Шановні батьки! Захистіть дітей від соплів і слюнавчиків! Дорослі, будьте людьми у найвищому сенсі цього слова! І нехай допоможе Вам у цій нелегкій борні ідентифікація, перевага та ультиматум Джейсона Борна і пісня Minnie Riperton «Loving you» (www.youtube.com/watch?v=_uU6aYNXnUk).
Фото зі сайту zhurnal.lib.ru