Цікава перспектива для Росії на міжнародній арені відкривається після інцидентів на газогонах «Північний потік-1» і «Північний потік-2». Як стверджує багато західних експертів, пошкодження газогону, який проходить дном Балтійського моря, є наслідком диверсії. Причому вчинили її, найімовірніше, самі росіяни.
На перший погляд, ця версія виглядає цілковитим абсурдом. Ну, як це Кремль міг дати наказ підірвати газогін, який досі вважається чи не головним індустріальним дітищем Владіміра Путіна? Росія відкидає ці звинувачення і намагається повісити провину на Сполучені Штати. Російські пропагандисти нагадують слова американського президента Джо Байдена, сказані ще до повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
«Якщо Росія вторгнеться, що означатиме перетин кордону України танками й військами, знову ж, "Північного потоку-2" більше не існуватиме», – заявив Байден під час спільної пресконференції з німецьким канцлером Олафом Шольцем у Вашингтоні. Нагадаємо, на початку лютого очільник німецького уряду прибув з візитом до США, щоб таки залагодити питання газпромівського газогону. І сторонам нібито вдалося досягти домовленості, згідно з якими американці не перешкоджатимуть функціонуванню «Північного потоку-2». З певним застереженням, яке й висловив Байден.
Один зі журналістів на згаданій пресконференції спробував уточнити, як саме американський президент має намір перешкодити роботі газогону. Байден відповів: «Обіцяю, ми будемо в змозі зробити це».
От тепер у Росії й ухопилися за ці слова глави Білого дому. «Байден зобов'язаний відповісти на запитання, чи здійснили США свою погрозу», – напосідала одіозна офіційна речниця МЗС РФ Марія Захарова.
У Білому домі, Держдепартаменті й Пентаґоні чітко заявили, що Сполучені Штати до інциденту не причетні. І в мислячих людей ці запевнення не мали б викликати сумніву. Американці мали б геть з’їхати з глузду, щоб у час війни ризикувати добрими відносинами з європейськими партнерами, вчиняючи в зоні особливих економічних інтересів Данії такі агресивні дії, що спрямовані проти енергетичної безпеки Німеччини та інших країн Європейської Унії. Зрештою, навіщо? Адже «Північний потік-2» так і не запрацював, а роботу «Північного потоку-1» саботувала сама Росія.
Ще абсурднішими звучать звинувачення з уст російських очільників, що до диверсій причетна Україна. На жаль, у нашої країни немає ні можливостей, ні засобів, щоб провести таку операцію в Балтійському морі. А окрім того, нині наші військовики і спецслужби зосереджені на зовсім іншій справі і ніяк не мали б можливості відволіктися на цілком другорядні проєкти.
Тож повернімося до «російської версії» і спробуймо відповісти на запитання: навіщо ця диверсія самій Росії? А в неї тут є пряма вигода, пов’язана з невиконанням контракту на постачання газу до Європи. Радниця міністра енергетики України Лана Зеркаль у коментарі для Радіо Свобода так пояснила російський інтерес: «Це терористичний акт, який росіяни вчинили навмисне. Є думка, яку я поділяю, що росіянам менше коштуватиме ремонт цих газопроводів, ніж сплата штрафів за недопостачання газу європейським споживачам. Для того щоб уникнути цих штрафів, росіяни могли спокійно піти на підрив цих труб». Адже якщо ремонт газогонів після їхнього підриву коштуватиме росіянам мільйони доларів, то розміри штрафів за зриви контрактів – мільярди.
Отже, якщо слідству, яке зараз організовує Євроунія (і, ймовірно, їй у цій справі допоможуть США) вдасться довести причетність Кремля, то Росія вже остаточно й назавжди втратить шанс бути енергетичним партнером західних держав. Дивно, що такого шансу Москва не втратила з початком вторгнення в Україну. Але факт залишається фактом, багато європейських країн (і йдеться не тільки про Угорщину) не бажали розривати з Росією контрактів на постачання нафти й газу. Деякі виступали лише за тимчасове призупинення контрактів. Мовляв, завершиться війна, то можна буде знову вести з росіянами business as usual. Але Росія, яка підриває власні газогони, щоб тільки нашкодити Заходу за підтримку України, – це вже цілком інша реальність.
Росія довгі роки формувала собі на міжнародній арені образ стабільного енергетичного партнера, партнера в галузі безпеки, нерозповсюдженні ядерної зброї тощо. Пригадайте, ще зовсім недавно західні топ-політики, обговорюючи тему врегулювання на Близькому Сході, у Перській затоці, Латинській Америці тощо, стверджували, що без Москви тут не впоратися. Якось усі заплющували очі на те, що росіяни самі розпалювали конфлікт, щоби потім запропонувати свої послуги з його залагодження. Вашингтон, наприклад, вбачав у Росії певну противагу Китаю. Європейська Унія – противагу і Китаю, і деякою мірою США (особливо коли президентом був Дональд Трамп). Тепер уже вся ця безпекова конструкція розвалилася на друзки.
Як мінімум з 24 лютого для світу мало б стати зрозумілим: Путін злетів з котушок. Утім ще довгий час з ним чомусь панькалися. Європейські лідери йому телефонували, намагалися вмовити, схилити до перемовин. Декотрі навіть приїздили до Москви. Тобто ще довгий час Путіна вважали договороздатним. А той вправно використовував ці ілюзії західних політиків.
Щойно зараз, після численних фактів масових воєнних злочинів, після псевдореферендумів, мобілізації, ядерних погроз ставлення до Росії та її лідера радикально змінилося. Причому змінилося не лише на Заході, але й на Сході, що продемонстрував останній саміт Шанхайської організації співпраці. І справа не тільки й не стільки в тому, що в Самарканді пролунали вимоги до Путіна якнайшвидше завершити війну. Лідери Китаю, Індії, Туреччини продемонстрували зверхність щодо російського колеги. Вони давали зрозуміти, що більше не бажають мати з ним справи. Причому, якщо західні політики гидяться Путіна через його агресію, то східні – через те, що він став невдахою. Своїми невмілими, непродуманими діями в Україні він продемонстрував свою цілковиту некомпетентність, неспроможність як лідера країни, що претендує на звання наддержави. Тож щойно зараз Путін потрапляє у щільне кільце ізоляції. Як загнаний у кут щур, він може ще бути небезпечним, але його кінець чимраз ближче.