Не люблю поняття «євроремонт». Це підміна і шахрайство: коли те, що й так має бути, подають як вишуканий шедевр і подарунок. На жаль, після десятиліть житті в рабстві радянського окупанта, наш люд «ведеться» на таке: Європа манить блиском спокою та ситого життя, особливо на фоні сучасного і страшної війни росії проти України.
Але нам своє робити. І ми не гірші, в тилу не тільки варто усіма силами підтримувати ЗСУ і волонтерів, а й робити що можеш – максимально якісно. Саме тому треба позбуватися «євроремонтів». Вимагайте не більшого, а того, що має бути зроблене! Хай ніякі відмовки не стають на заваді гарному, щирому, добре виконаному – а значить українському (ну і, звісно, львівському як частині цілого). Ми заслуговуємо на краще: хто зна, коли перерветься нитка нашого життя? Російські організми не заспокоюються, вони й далі женуть дорогою безумства до логічного фіналу. Та все ж їхній іржавий «камаз» може зачепити і будь-кого із нас. Це прикро – але факт. Саме тому кожен день треба жити гарно і добре: можливо, він останній?
Саме тому ми яко будівельники і девелопери намагалися якісно підійти до вересня, місяця знань і шкільних радостей. Пробачте зайвий піар та вихваляння, але радість переповнює, і ми має дозвіл на роботу щодо нової школи на Новому Львові. Зробимо усе за свій кошт від першого бетону і до останньої жарівки (звісно, енергоощадної). Чи ж не заслуговує Львів, його архітектурна школа, мешканці – усі ми із Вами, ці древні й вічно молоді вулиці на щось якісне? Чи нам лишати по собі лише сліди із лайна?
Підвал – то добре, як є тривога, особливо коли він обладнаний для захисту. Але дивімося угору: там наше сонце. Тяжко можливо на серці, та й часами похоронів зараз не бракує… Але мусимо нести світло і робити спільноту там, де тільки можна. Представили нове ком’юніті у житловому комплексі на Раковського – ми зробили усе що можна, аби люди, мешканці відпочивали там. Дехто скаже: це послуга за гроші, ваш «євроремонт». Звичайно, сподіваємося, що не вийдемо лише на «нуль»: то є справа наша і наш заробіток. Але все ж намагаємося зняти тягар буднів, війни із плечей мешканців. Бо ми усі – не просто собі невідомі. Вважаю, після того, що пережив майже кожен, стали… може не родиною, але ближче ніж просто сусідами і мешканцями сіл, селищ чи міст.
Тому вилазьмо із підвалу, темного і страшного минулого. Угорі, попереду яскравий шлях. І хто сказав, що буде просто? Давайте зробимо просто школярам, забезпечмо їхній захист і надійну опіку: діти чи не найважче переживають цю жахливу війну. Дорослі мають узяти їх під свою парасольку. І не тільки першого вересня. Адже у цей день знань цього року із «двійками» ми справді маємо багаж навчання – правда, не завжди доброго. Наші ж нащадки мають знати: навіть у російську війну «вони» бачили перспективу…