Талановитий підприємець, новатор, візіонер Ілон Маск в одну мить з «доброго друга України» перетворився на «запеклого ворога». Вистачило одного поста у твіттері. Одного, але на вкрай чутливу для українців тему.
Отже, Ілон виступив зі своїм баченням війни Росії проти України та можливості врегулювання конфлікту. Він виділив чотири основні умови, на яких Київ міг би укласти мир з Москвою, причому запропонував своїм фоловерам проголосувати «за» чи «проти» такого плану:
1. Нове голосування в окупованих регіонах України під наглядом ООН: Росія залишає їх, якщо таким буде вибір місцевих мешканців.
2. Крим «формально» залишається частиною Росії, як це було з 1783 року (як зазначив сам Маск, «до помилки Хрущова»).
3. Гарантуються постачання води до Криму.
4. Україна залишається нейтральною державою.
Зрозуміло, що реакція з українського боку не забарилася. Соцмережі запалали праведним гнівом. Під самим постом з’явилися сотні обурливих коментарів: від відносно спокійних, наприклад Сергія Притули чи Петра Порошенка, до образливих, наприклад Оксани Забужко.
Відповіли й представники української влади. Так, радник керівника Офісу президента України Михайло Подоляк на своїй сторінці у твіттері висунув у відповідь свої три тези:
1. Україна звільняє свої території, включно з Кримом.
2. Росія має бути демілітаризована та позбавлена ядерної зброї.
3. Військові злочинці вирушать на лаву підсудних.
Відреагував і президент України Володимир Зеленський у своєму телеграм-каналі. Він запустив альтернативне голосування, запропонувавши фоловерам обрати, який Ілон Маск їм більше до вподоби: такий, що підтримує Україну, чи такий, що за Росію.
То чи дійсно Ілон Маск зненацька став симпатиком Росії? З огляду на його твіт явно напрошується позитивна відповідь. Адже такий план примирення росіяни сприйняли на ура. Хоча я порадив би не поспішати з тавруванням (як і раніше на варто було поспішати з ідеалізацією). Бо, як я вже казав, ще зовсім недавно всі українці вважали Маска добрим другом. Ще б пак, він нівроку допоміг підвищити обороноздатність Збройних сил України, надавши в розпорядження наших захисників тисячі терміналів Starlink для забезпечення військових частин швидкісним інтернетом у будь-якій точці. Причому зробив він це фактично зразу ж після широкомасштабного вторгнення Росії.
У своїх коментарях під цим «зрадницьким» твітом Маск, по-перше, запевняє, що аж ніяк не перестав бути нашим другом, що, як і раніше, підтримує саме Україну у протистоянні з агресивною Росією. А, по-друге, пояснив причину такої своєї миротворчої ініціативи. Він вважає, що результат війни, найімовірніше, призведе до таких самих рішень. Різниця, на його думку, полягатиме лише в тому, яку ціну сторонам, що воюють, доведеться за це заплатити. Окрім того, він вказав на реальну загрозу ядерної війни, якщо перемир’я не буде досягнуто найближчим часом. А він дуже переживає за Україну й українців.
Переконаний, що Маск щирий у всіх цих своїх заявах, просто не усвідомлює їхньої фатальної помилковості. Передовсім усі його виставлені для голосування «миротворчі» тези ніяк не корелюються ні з міжнародним правом (не кажучи вже про українське законодавство), ні з реальністю. Відколи це одні адміністративні території, які нічим не відрізняються від інших в межах держави, здобули право проводити референдуми про ймовірне здобуття незалежності? Але навіть якщо припустити, що це робиться з певною миротворчою доцільністю, то абсолютно абсурдним виглядає проведення хоч мінімально справедливого плебісциту на окупованих територіях. А про «здатність» представників ООН забезпечувати верховенство права на окупованих територіях всім відомо. Причому окупованих Росією, яка продемонструвала своє цілковите нехтування духом і буквою міжнародних договорів і конвенцій.
Не зовсім зрозуміло, що має на увазі Маск під «формальністю» перебування Криму в складі Росії. Невже він думає, що «неформально» це змінить актуальний статус-кво? Що Росія розпочне демілітаризацію півострова, перестане чинити репресії проти представників неросійських націй? Чи, тим більше, дозволить Україні повернути собі нахабно вкрадені під час окупації активи? Цілковито політична наївність. І забезпечення водою Криму аж ніяк не змінить ситуації.
Так само, як і переконаність, що нейтральний статус України може врятувати її від російської агресії. Пригадуєте, ще зовсім недавно деякі аналітики позаблоковість для України називали терміном «фінляндизація». Тепер це звучить абсурдно, бо Фінляндія нарешті зрозуміла, що безпеку їй гарантуватиме лише членство в Північноатлантичному Альянсі.
А оця Маскова фраза про «помилку Хрущова» досить однозначно вказує на те, що він потрапив під вплив якогось латентного кремлівського пропагандиста. Це ж уже давно засмальцьований аргумент для осіб, котрі не надто заглиблюються в історію питання. Тобто уявлення не мають про історію завоювання Криму, наслідки Кримської війни, «червоного терору» на півострові, депортації кримських татар, які, власне, і є корінним народом. А головне – не знають причин, чому не Микита Хрущов, а Верховна Рада СРСР своїм указом перепідпорядкувала Крим Українській РСР, і які це мало наслідки для розвитку півострова.
Але пріоритетними в цьому контексті є не історичні, а стратегічні аргументи. Припустімо, що українська влада з якогось дива погодилася на такий однозначно капітулянський план. Чи забезпечив би він мир? Можна впевнено стверджувати, що аж ніяк. Конфлікт було б радше заморожено на деякий час. На який? Саме на той, який дозволить Росії перегрупувати свої сили, сконцентрувати нові військові підрозділи на лінії розмежування, забезпечити їх зброєю та боєприпасами. Тобто Росія матиме всі шанси незабаром розпочати війну, значно посиливши свої позиції та виправивши помилки минулої кампанії.
Україна ж, навпаки, може зустріти нову війну значно ослабленою. Передовсім через чвари, які спровокувала б абсолютно невигідна мирна угода. Ми б отримали на українських вулицях приблизно такі ж масові заворушення, які спостерігали у Вірменії після її поразки у війні з Азербайджаном.
Але й це ще не все. Захід перестав би надавати нам військову допомогу, ну бо мир. Також були б скасовані якщо не всі, то більшість найдошкульніших для Росії санкцій.
Тобто Росія отримала б значно кращі шанси здійснити бліцкриг й захопити ледь не всю Україну, аніж пів року тому. Можливо, окупанти зупинилися б десь на Збручі. Українці б мужньо й самозречено оборонялися. І загинуло значно більше захисників, аніж за збереження актуальної диспозиції. Хоч би як не переймався Маск.
І тоді б загроза Третьої світової стала значно реальнішою. Бо вже не було б у Кремля стримувальних чинників, щоб напасти, наприклад, на балтійські держави, Фінляндію чи Польщу.
Прикро, що такий авторитетний чоловік як Ілон Маск наважується давати свої пропозиції щодо умиротворення, не надто слідкуючи за перебігом війни. Очевидно, він не обізнаний з останніми перемогами української армії, які доводять, що для перемоги не конче володіти кількісно більшим військом. Хоч мав би знати приклади з В’єтнаму чи Афганістану, де перевага у військовій потузі аж ніяк не забезпечила перемоги американцям, китайцям чи радянцям.
А найприкріше, що Маск нехтує у своїх міркуваннях жахливими звістками про воєнні злочини російських військовиків в Україні. Невже нічого не чув про Бучу, Ізюм, Маріуполь? Якщо ж чув, то як йому язик повертається навіть припускати можливість залишення за росіянами українських земель, віддаючи їм на заклання наших людей?
У будь-якому разі до постів Маска треба ставитися з певним скепсисом. Він що міжнародний експерт чи військовий аналітик? Не варто теж забувати, що вже дуже багато його твітів виявлялися напівжартівливими чи провокативними. Але до моменту спростування вони встигали натворити багато пертурбацій на світових біржах. Інколи це призводило навіть до судових позовів. Треба зважати, що найбагатша людина у світі може собі час від час дозволити екстравагантну поведінку. І водночас не створювати собі кумирів, надуманих моральних авторитетів, щоби вкотре в них не розчаровуватися.