Щорічна ніч мистецтва «Re: wizje» нещодавно відбулася у Варшавському Палаці Культури. В свою дводенну програму разом з естетичніми вишукуваннями сучасного мистецтва включала також проект «Skin» - інтерактивний танцювальний театр. У ньому артисти: професійні танцюристи і музиканти разом зі своєю публікою творили танець дотиків. Хоча їх намацування меж людського тіла і виглядало деколи безглуздо, але в той самий момент щось тонке і дуже майстерне звучало в самому повітрі. Роздумам про інтерактивний театр я і присвячую цей нарис.
Як відомо, форма і зміст взаємопов'язані і обумовлені, тому важливо відзначити, що головна мета полягає не просто у пошуку нової форми, а в тому, як виразити досі невимовне.
Вектори цих пошуків, на мій погляд, скеровують сучасного художника (в широкому сенсі цього слова) до роботи в модусі взаємодії з аудиторією, тобто новий предмет сценічного твору сьогодні - це аудиторія. Новий, оскільки змінено формат презентації на публіці: монолог автора тут змінюється на діалог між глядачами. Режисер або актор, в такому випадку, виступає в якості модератора, який задає ритм театральної гри. Головна мета такої практики полягає, з одного боку, у збільшенні соціальних контактів, актуалізації невеликого гурту, культивуванні, так би мовити, творчого апетиту у глядача-співучасника гри і, що, можливо, найважливіше, театр демонструє те, на що здатне колективна дія або, в цілому, що собою являє активне соціальне життя повне творчого всесилля людини. При цьому людину пересічної, не професіонала, але любителя. Чому це так привабливо? Тому що «... інтерактівні вистави більше впли вають на свідомість людей, аніж мовні вистави», зазначила Лілія Гук - керівник львівського інтерактивного театру «Астра».
Соціальний ангажемент в театрі взаємодії також представлений, наприклад, в «Гендерному інтерактивному театрі», який був створений у 2007 році в Євпаторії. Учасники театру – євпаторійська молодь – асоціює свою діяльність зі стріт-артом. Тому новий проект поєднав у собі різні творчі стилі та напрямки: пластику, хореографію, спів, гру, пантоміму. Вуличні постановки мали на меті залучити до «дійства взаємодії» пересічних перехожих. Вони ставали його учасником, висловивши свою точку зору на різні соціальні теми, які підіймались у постановці. Театр прагне звернути увагу на суспільні проблеми, зробити людей небайдужими. Цей формат соціально-орієнтованого театру співзвучний з «форум-театром» бразильця А. Боаля. Він (колишній в'язень) створив перший вуличний «театр принижених».
Інший цікавий, вже, київський проект «Молодіжний інтерактивний театр-студія МІСТ» творить живий театр, який не боїться пошуку і відкритий до іншої мови нової публіки, яка з'являється разом з новим театром. Крім того, при театрі відкрита театральна студія. Завдання студії – виховати «розумного арлекіна» - публіку, яка досконало володіє своїм тілом (як образним інструментом), голосом та уявою.
У 2007 році на базі Житомирського державного університету імені Івана Франка, при Студентській соціальній службі для молоді (СБСМ), був створений «Соціально-інтерактивний театр життя», з метою більш ефективної просвітницько-профілактичної роботи серед молоді, а з 2008 р. для студентів соціально-психологічного факультету був введений спецкурс з однойменною назвою. Театр застосовував потенціал театральної дії у підготовці волонтерів до реалізації ідей політики гендерної рівності.
З іншого боку, така практика часто використовується як арт-терапевтичний засіб. Головна його цілюща властивість полягає все в тій же колективній дії, секрет якої лежить в самій природі людини – вона істота суспільна, тому в соціальності може знайти як душевний спокій, так і енергетичний заряд для найсміливіших звершень. Ну, а якщо зменшити планку пафосу, то така терапія є частиною по-справжньому дієвих реабілітаційних та оздоровчих програм подолання багатьох психологічних проблем особистості, особливо у дітей. Для так званих проблемних підлітків інтерактивний театр є найбільш дієвим у сенсі профілактики або боротьби з різними залежностями. Мета, в цьому випадку, очевидна – змінити актуальну реальність для підлітка через освоєння нових зразків поведінки. Соціальні педагоги звертаються до своїх підопічних в розрізі актуальних проблем молодіжного середовища і обігрують ситуації, при яких найбільш часто скоюються правопорушення, спричинені алкоголем чи наркотиками. Переглянувши спектакль з сумним фіналом, «глядачі» включаються у діалог, аналізують, сперечаються і спільно з артистами колективно шукають вихід з конфліктної ситуації. Внаслідок спільної творчості народжується нова версія інтерактивного спектаклю – з позитивним фіналом. І, швидше за все, твір, до народження якого були причетні діти або підлітки, вони забудуть не так швидко, як набридлі лекції про шкоду куріння.
Таким чином, театр взаємодії концентрується на нівелюванні соціальної самотності та суспільної пасивності. Він надихає на індивідуальну креативність і самокритичність, наче підштовхуючи людину до самостійного вирішення приватних проблем. Або використовуючи «магію соціальності» гармонізує внутрішній світ людини. Театр взаємодії - це та сама «праця, яка об’єднує» (Кіт Матроскін).