Петро Сипняк – знаний український художник, учасник численник виставок в Україні та за кордоном. Петро Сипняк належить до когорти тих вагомих митців, хто репродукує у своїй творчості українську тематику та демонструє себе у найновіших творах у різних живописних жанрах і серіях. Найзнаніші – його чумаки. Цей цикл автор малює уже понад 20 років і щоразу знаходить свіжі ракурси. Але найчастіше у творчості Петра Сипняка – пейзажі, здебільшого, рідні краї. Ще одна його улюблена стихія – тема вертепу.
На рахунку художника – кілька десятків персональних виставок. Днями виставка «Коловорот» відкрилась у Дрогобичі. Ми зустрілися з художником Петром Сипняком в його майстерні, щоб поговорити не лише про виставку, а про творчість загалом.
Ви називаєте першою людиною, яка надихнула вас на зайняття творчістю свою бабусю Анастасію Сипняк. Після школи ви одразу обрали шлях художника чи ще десь навчалися?
Я народився в селі. Баба Настя постійно вишивала. Я був зачарований кольоровими нитками. Баба вишивала все: килими, рушники, наволочки на подушки, обруси, костюми для дівчат, чоловічі сорочки. Я допомагав бабі малювати квіти, півники, маки, бузок та інше. Квіти росли повсюди. Це було ще одне захоплення баби Насті.
Бути художником хотів завжди, але не дуже уявляв, як це можливо. Після школи працював вантажником в Івано-Франківську, потім водієм вантажівки. Поїхав до Києва, де влаштувався на каток. Будував дороги. Там, у Києві, знайшов студію, почав займатися. Вперше намалював натюрморт з викладачем. Познайомився з художниками. Мені порадили повертатись до Івано-Франківська. Познайомився з місцевими художниками в Івано-Франківську. З одним з друзів-художників поїхав до Львова, де і залишився. В інститут поступив з третьої спроби. На другому курсі вперше взяв участь в обласній виставці, в 1982 році. З того часу кожного року виставляюсь на загальних і на персональних виставках.
Розкажіть, будь ласка, що надихнуло вас на створення міфологічної серії картин, до яких належить, наприклад «Танок Діоніса з Амрітою»?
Міфологією цікавився ще зі студентських років. Все античне мистецтво пов’язане з міфологією. Почав з вертепів, там є персонаж козел, коза. В міфах це – зооморфний образ Діоніса. Його батька Зевса зображали биком. Почав поєднувати різних персонажів. Сюжети переважно саркастичні, еротичні, оскільки Діоніс це також Бахус.
Ви працюєте в різних жанрах, застосовуючи різноманітні манери зображення. В пейзажах вам подобається працювати фактурно, ніби виліплюючи картину місцевості. Чи є у вас улюблена манера письма?
Вибір манери зображення залежить від об’єкту зображення. Зорана земля – це фактура, зелень – теж фактура. Я не дотримуюсь якоїсь однієї манери, постійно експериментую.
Чи взагалі ви вірите в силу інтуїції?
Я вірю в силу інтуїції. Вважаю, що підсвідомість для художника важливіша за свідомість.
Чи існує різниця між сприйняттям художника в Україні та за кордоном?
За кордоном я мав багато виставок, приймали дуже добре. Була преса. Купували роботи. Але для мене найважливіше – бути успішним і зреалізованим в Україні. Вся тематика моїх робіт пов’язана з Україною. Чумаки, вертепи, пейзажі, натюрморти, портрети – все українське.
Що Ви можете сказати про долю українського арт-ринку в умовах війни?
Мені здається, що арт-ринку в Україні немає взагалі.
В яких виставкових проектах найближчим часом берете участь?
Зараз беру участь у «Різдвяній виставці» у Славському і в галереї «Зелена канапа» у Львові. У Дрогобичі відкрилася моя виставка «Коловорот» та триватиме понад два місяці. Ще планую персональну виставку у Національному музеї у Львові в 2024 році.
Довідка: Петро Сипняк народився 29 січня 1959 року в селі Лани Галицького району Івано-Франківської області. 1985 року закінчив Львівський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва (зараз – Львівська національна академія мистецтв), факультет – інтер’єр та обладнання. Заслужений художник України (з 2002 р.), Народний художник України (з 2014 р.), член Національної спілки художників України, член Клубу українських мистців (КУМ). Неодноразовий учасник живописних виставок та пленерів в Україні, Польщі, Бельгії, Німеччині, Франції, Болгарії, Словаччині, Чехії, Італії, Нідерландах, Греції, Китаї та Сполучених Штатах Америки. Лауреат обласної премії в галузі культури імені Івана Труша за живопис у 2018 році. Твори зберігаються у фондах багатьох музеїв Львова та України. Від початку російського військового вторгнення в Україну у 2014 році є активним волонтером, організатором та учасником мистецьких благодійних проєктів та акцій, дає свої картини на благодійні аукціони для підтримки ЗСУ, разом з колегами купує обладнання для вояків.
Фото Анни Лобановської