З огляду на кардинальну розбіжність поглядів у оцінюванні виставки С. Сілантьєва «Agricultura» мистецьким середовищем Львова і користаючись нагодою, що минулого тижня у Львові на запрошення лекторію «Арт-ключ» перебував один з провідних мистецтвознавців України Дмитро Горбачов, я попросила його відвідати виставку.
Дмитро Горбачов – найвідоміший в Україні мистецтвознавець з 45 - річним стажем, професор, автор монографій «Анатолий Петрицкий» (Москва, 1971), «Український Авангард» (1996), укладач антології «Малевич та Україна» (2006), упорядник альбому «Шедеври українського живопису. Від Алімпія Печерського до Казимира Малевича. Українське малярство останнього тисячоліття» (2009) і т. ін., консультант аукціонів «Крісті» й «Сотбіс». Впродовж більш ніж 40 років однією з провідних тем наукових зацікавлень Д. Горбачова є творчість Т. Г. Шевченка.
Навожу нижче короткий виклад моєї розмови з Дмитром Горбачовим на виставці Стаса Сілантьєва у Львівському Палаці Мистецтв.
Д. Г. - Це ж першокласний художник! Тут дуже багато дотепного. А дотепність виникає, бо автор «свіжим оком» бачить парадокси нашого сучасного життя і дуже щиро та відверто на них реагує. Він до того ж – великий ерудит, і історію дуже добре знає, і історію мистецтва. Тим більше цікаво, що він втягує не тільки наш матеріал, але й міжнародний. У нього тут і Франція, й Італія, і Радянський Союз.... Ось тут він посилається на Хуана Міро, а ось цей сюжет з банкою кільки - це ж чистої води пересмішництво Енді Ворхола з його супом.... Для автора все, що його оточує в сучасності та в історії - просто потік життя. І він дуже майстерно переводить все це в орнамент. Для цього він дуже влучно обрав жанр такого собі «народного килимка». Просто молодець. Я думав, що це вже художник зі стажем, член Спілки..., і був щиро здивований, що він такий молодий.
Н.К. – Представники нашої львівської спілки якраз вже встигли охрестити Стаса «львівським бузиною»...
Д.Г. - Він пересмішник, балагур, але не блюзнір. Злоби він не знає, проте у нього дуже сильна українська гумористична інтонація, як от у Котляревського, Гоголя, Чехова.... Автор же ж нікого не засуджує. Хоча порівняння свині й ЧК – досить категоричне. Ці всі явища, які тут зображені, існують і в нашій історії, і в нашому теперішньому житті. Стас Сілантьєв, як поп-артовий художник, на це відгукується. А інсталяції в нього які дотепні! Ця сентиментальна сценка з консервами – це ж просто чудовий реді-мейд. Він талановитий надзвичайно.
- Але ж йому інкримінують неповагу до Т. Шевченка...
- Жодної неповаги я тут не бачу. Навпаки, усі ці сюжети з Шевченком демонструють, що для молодого автора Шевченко – не частина офіціозу, а своя людина. А зі своєю людиною можна й пожартувати часом....
- От нам тут якраз кажуть, що не можна жартувати з Шевченком.
- Можна жартувати з Шевченком! Тарас Шевченко сам був великий пересмішник. І жарти у нього часом були дуже гострі. Його завжди охоче запрошували до Петербургу на різні раути, бо він славився своєю дотепністю. І епатаж Шевченко любив. Взагалі Шевченко як «кобзар» мав і засмутити, і насмішити, у нього в творчості мінорного і мажорного, комічного, порівну. І це не тільки вірші. Якщо брати його прозу, листування, там він весь час виступає в трагікомічному жанрі. Сам Шевченко не раз казав, що прагне знову «святеє поганить». Але Стас Сілантьєв «не поганить святеє», а підсміхується з тих надпатріотів, які перетворили Шевченка на ідола. А що не так зображений, як частина наших патріотів звикла, так тут треба зважати на те, що мислення у Сілантьєва орнаментальне, він все перетворює на орнамент. І Шевченко теж у нього орнаменталізований. Автор не кепкує з Шевченка, він віддає йому належне – Шевченко у нього в центрі композиції, в рамці, а навколо усміхнені кенгуру, носороги, серця – це ж суцільна любов.
- А от кенгуру поряд з Шевченком, хіба можна?
- А чому ні? Подивіться, які вони доброзичливі... А зверху написано про бажання поцілувати, то що ж тут поганого? І я хочу поцілувати Шевченка, бо я його дуже люблю.
- А от російською мовою написано?
- Так Шевченко ж сам був двомовний. Три чверті ним написаного - російською. І, до речі, він сам визнавав, що для філософських міркувань російська йому краще придавалась. А гайдамацько-козацький темперамент свій розкручувати – це вже краще українською. Автор цієї виставки підсміюється не над Шевченком, а над людьми примітивними, які вміють тільки плакати та виголошувати патетичні промови. Велемир Хлєбников, україно-російський поет, казав, що «сміх - це громовідвід від світового зла». Багато українців про це сьогодні забувають. Щодо цієї виставки - я давно вже такої радості не мав. Дякую вам. А своїм опонентам нагадайте про конфлікт молодого Леопольда Левицького та групи «Живі» із академічним середовищем Кракова 1930-х...
Довідка
«...Підсумкова студентська виставка 1931-32 навчального року стане в певній мірі першою мистецькою маніфестацією членів комітету Товариства «Живі».... В червні 1932 р. під час переглядів студентських праць на академії представники влади та професори навчального закладу постановлять забрати з виставки праці деяких студентів. Роботи вилучать з погляду на невідповідну художню інтерпретацію та протидержавні і антирелігійні назви праць. (Курсив мій – Н.К.) Безпосередньо це рішення стосувалось творів Л. Левицького. В результаті, дійшло до втручання поліції в будинку академії, оцензурування виставки, ревізій в помешканнях студентів та арештів. Студентсько-викладацький конфлікт завершився для Л.Левицького позбавлення права навчатись.
....22 грудня 1934 р. польський часопис «Тижневик митців» публікує статтю «Краківської Групи», де зазначено: «...Розглядаючи існуючу ситуацію мистецтва в Польщі, бачимо з однієї сторони стале мистецтво, пропаговане через офіційні чинники, як найбільш наближене до державних потреб, згуртоване в колі професорів мистецьких шкіл. Це мистецтво вичерпує всілякі квоти, призначені на мистецтво.... Мистецтво, репрезентоване через офіційні чинники, є від мистецької сторони недорозвинутим академізмом, котрий користає із спеціальних привілейованих становищ.... Звідси виникають всілякі небезпеки, атаки на незалежну творчість, котра в стосунку до офіційного мистецтва висуває поруч із високим рівнем пластичні загадки, котрі можуть вирости єдино в атмосфері співіснування із доробком дотихчасового мистецтва, незалежного від офіційних вимагань, конюктурних і націоналістичних...».
Краківська група та Леопольд Левицький. - Бесага М.Я., Львівська національна академія мистецтв, 2007.