Бізнес-група Олександра Януковича менше ніж за рік освоїла на державних тендерах у вугільній галузі майже 7 млрд грн, посунувши інших конкурентів. Сьогодні налічується вже десяток фірм, об’єднаних брендом «Сім’ї». Старший син президента націлився на приватизацію шахт за 1 грн, яка повинна стартувати після виборів, щоб не відбити в ПР електорат.
Вугільна карта України видозмінюється прямо на очах. Якщо раніше на ній були зображені десятки вугільних генералів (ті, хто освоював державні кошти) і маршал Рінат Ахметов (власник чи не найбільш продуктивних шахт), то тепер місце перших зайняв новий потужний гравець — старший син президента Олександр Янукович. І яке в нього буде звання, стане зрозумілим вже в наступному році. Про це пише в своїй статті для ZN.UA експерт з питань державних тендерів та закупівель Олексій Шалайський.
Після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах почався масштабний процес злиття і поглинання, який подарував Україні нового олігарха — Олександра Януковича. Проникнення у вугільну галузь президентський син почав через Асоціацію «Донбаський розрахунково-фінансовий центр» («ДРФЦ»), юридичним власником якого став віргінський офшор «Сароні холдингс лімітед».
Ще кілька років тому бюджетні кошти розливалися по шахтарських містечках різними потоками. Сьогодні це одна повноводна ріка, відзначає експерт. Зокрема, на тендерному ринку гірничого устаткування для державних шахтарів можна виділити вже десять активних фірм, об'єднаних брендом «Сім'ї».
«Перспективи в галузі вимальовуються досить прості. Згадані переможці тендерів державних шахт менше ніж за рік отримали підряди на 6,9 млрд грн. Останніми тижнями ці фірми виграють 80-90% всіх тендерів вуглепрому. А попереду - приватизація, під яку вже заготовлено ряд компаній з „інвесторськими“ назвами», — пише Шалайський.
Як це відбувалося в реальному житті, можна побачити на прикладі «Макіїввугілля». Так, директор «Макіїввугілля» Станіслав Толчин протягом довгого часу ніяк не залишав свого крісла «за власним бажанням», навіть після вибухів біля будівлі підприємства та у себе у дворі. Однак у жовтні-2011, після того, як бійці «Беркута» блокували офіс держпідприємства в межах кримінальної справи про незаконне списання вугілля, Толчин був змушений звільнитися «у зв'язку з хворобою», після чого незабаром остаточно зник з «економічно-корупційного ландшафту України».
Після відходу Толчина, по-перше, повністю змінили склад тендерних «прокладок», а по-друге, грошей на тендерах почали витрачати в кілька разів більше. Якщо за весь 2011 рік «Макіїввугілля» провів тендерів на 2,3 млрд грн, то лише за перше півріччя 2012 року ДП роздало підряди на 2,8 млрд грн. При цьому реципієнт цих коштів був один — Олександр Янукович, уточнює Олексій Шалайський.
Для постачання ж всілякого гірничого обладнання шахтарям торік і нинішнього року було створену цілу низку компаній. Першим у квітні 2011-го вигулькнуло ТОВ «Лідер промснаб» зі статутним капіталом 1 тис. грн. Однак ця фірма з «жалюгідним» здобутком 197 млн грн нічим особливим не запам’яталася.
Восени минулого року відзначилося ТОВ «Торговий дім „Східвуглемаш“ з „статутником“ 907 грн: з вересня по березень фірма отримала підрядів на суму 2,7 млрд грн на постачання, наприклад „золотого“ кабеля по 470 грн за метр. „Східвуглемаш“ виконав своє завдання ще в березні, відтоді компанія лише надає „алібі“ іншим переможцям „відкритих торгів“ як їхній єдиний конкурент. У ролі переможців тепер частенько виступають компанії „Донвуд“, „Продакс“, „Центр-групп Донецьк“ і „Шангри-Ла“. Однак, хоч вони й заробляють сотні мільйонів, усі ці гроші розкидані в часі (менше ста мільйонів на місяць) і просторі (контракти розпорошені по низці держпідприємств). Основний тягар естафетної палички від „Східвуглемашу“ взяли на себе спочатку ТОВ „Вугільенергоресурс“ (0,4 млрд. грн. з травня по червень, після чого й ця компанія перейшла в розряд „переможених“) та ТОВ „Вугільукрпродукт“. Цей неофіт стартував наприкінці липня, однак уже встиг „нарубати“ 1,7 млрд. грн.
Зв’язок названих компаній із Януковичем досить промовистий. Засновниками «Вугільенергоресурсу» та «Вугільукрпродукту» є Максим Пеньков і Олександр Мельников. Пеньков відомий як директор кількох компаній, до створення яких, з одного боку, причетні фірми сина та дружини нинішнього мера Макіївки Олександра Мальцева, а з другого — фірми такого собі Євгена Матвійчука. Саме на нього була зареєстрована фірма «Ярд-шиппінг», якій у 2007 році вдалося придбати за заниженою ціною у НАК «Надра України» Едуарда Ставицького її головний офіс на вул. Володимирській, 34/9-Б, у Києві. Та й прописана «Ярд-шиппінг» за тією ж адресою, що й кущ фірм, котрі брали участь у схемі з відчуження в держави комплексу «Межигір’я» для Віктора Януковича.
«Прикметно й те, що «Вугільукрпродукт» і «Вугільенергоресурс» зосередились на тендерах саме «Макіїввугілля», фактично монополізувавши всі поставки будь-чого на зазначене держпідприємство. Це дуже важливий момент у контексті планів Януковича&Ко на майбутнє українського вуглепрому взагалі", — підкреслює Шалайський.
Із тендерами у сателітів ДРФЦ усе склалося напрочуд вдало. За 9 місяців цього року вони продали державним шахтам товарів на 6 млрд грн. Для порівняння: група Іванющенка — на 2 млрд, Єфремова — на 1,4, Ахметова — на 1,2. І доля останніх зменшується на очах. Із вугіллям ситуація теж не з найгірших: за півтора року тільки «Асоціація» продала державі «чорного золота» на 1,5 млрд грн, сателіти заробили ще кількасот мільйонів на збагаченні вугілля.