Стимулом для написання цього невеликого тексту послужив есей Ярослава Грицака, опублікований в рамках проекту українського ПЕН-клубу «Звідки нам брати сили» 27 січня 2020 р. 6 квітня 2020 року есей в міру посилення його актуальності знову був опублікований на сайті Нового Времені. Одна з ключових його тез: «Зло – велике, але добро заразне». Початково я, як безнадійний оптиміст, хотів опонувати цій думці. Тому перекрутив цю тезу для назви свого тексту. В фінальній версії мій текст все ж повторив побоювання Ярослава Грицака, що зло справді дуже сильно присутнє в людській історії і його сила сьогодні зростає.
Теза «Зло – велике, але добро заразне» відсилає багатьох віруючих до початків поширення християнства, коли Зло в особі багатобожного Риму виглядало дуже потужно. Перші християнські проповідники були змушені користуватися тактикою запускання вірусу християнського віровчення в маси невіруючих громадян Римської імперії. Однак вже в ІV ст. християнство стало державною релігією в імперії. З того часу вже значно важче говорити про Добро, принаймні в його християнському трактуванні, як про щось виключно маргінальне і слабке.
Однак найпотужніша держава тогочасного світу, прийнявши християнські постулати на озброєння – не заставила капітулювати сили Зла. Воно доволі міцно вкоренилося у тепер вже християнські владні структури, а через кілька століть вилилося у хрестові походи та інквізицію.
З початком Нового часу Захід зумів підкорити решту світу. Правди віри західних правителів не заважали їм торгувати рабами (ради справедливості варто сказати, що це не винахід європейців, африканці освоїли цю практику задовго до колонізації), не перейматися правами жінок, селян і простих робітників, аж до кінця XVIII ст. Саме час Французької революції можна вважати наступним переломом на користь добра в світі. Поступово права звичайних громадян почали розширюватися, а їх добробут зростати. Вся ця боротьба затягнулася, як мінімум, до середини ХХ ст. (коли розпочався розвал європейських імперій). Безперечно, сили Зла і в цей період зберігали потужний вплив. Боротьба з рабством в США не зупинила більшість європейських країн перед створенням колоніальних імперій. В них білі християни-колоністи часто поводилися цілком в дусі святої інквізиції.
Розпад колоніальних імперій можна було б трактувати як ще один крок на шляху до збільшення кількості Добра в світі. Разом з тим, європейці в Африці та Азії залишили сировинні економіки, спірні і не підкріплені етнічними, релігійними чи культурними особливостями кордони. Все це одразу ж перетворило ці континенти в постійне джерело війн, насильства і бідності. Метрополії зберегли економічне домінування і при тому зуміли позбутися зобов’язань стосовно соціального забезпечення колишніх володінь. Ці функції частково перейшли до глобальних інституцій, можливості і вплив яких неухильно деградує з кінця ХХ ст.
Проте європейці ведуть відлік доброї другої половини ХХ ст. не від падіння своїх імперій, а від значно зручнішої дати – перемоги в ІІ Світовій війні. Саме після цієї війни в Європі сформувався міф про перемогу демократичних національних держав Заходу над тоталітаризмом. Однак, як наголошує Тімоті Снайдер, провідні європейські нації ніколи не були національними державами в нашому сучасному уявленні. До 1960-х років майже всі вони залишалися колоніальними імперіями. І вже коли стало зрозуміло, що імперії не втримаються, колишні метрополії вирішили об’єднатись в Європейський Союз. Саме від створенням ЄС може вести відлік ще один стрибок Добра в світі. Жителі Заходу вперше за всю історію довели, що можна добитися багатства і процвітання не вівши війн. Однак стрімке зростання добробуту Європи і її дітей в другій половині ХХ ст., все ще сильно спиралося на економічну експлуатацію в Африці, Азії і Латинській Америці.
З кінця ХХ ст. в світі визріли деякі нові важливі тенденції. Потужний підйом Китаю перетворив його в ще один економічний центр світу. Розпад Радянського Союзу послабив вплив Росії, яка зуміла оговтатися лише після тривалого правління Путіна. І саме завдяки політиці останнього знову перетворилася на важливий геополітичний центр. Падіння СРСР спричинилося, серед іншого, і до поступового занепаду соціальної політики в більшості розвинутих держав. Соціал-демократи зуміли втримати свої позиції тільки в найбагатших – скандинавських країнах.
В той же час все більше урядів стало брати на озброєння лібертаріанську економічну модель, урізаючи оподаткування і обмежуючи вплив держави. Головними бенефіціарами такої політики стали транснаціональні корпорації і великий бізнес. Середній клас почав деградувати. Нижні верстви зіткнулися з зростанням вартості життя і урізанням соціального забезпечення. Така політика, хоч і сприяла до певної міри росту економік, призводила до збільшення економічної нерівності як між країнами, так і в їх середині. І саме ця тенденція є сьогодні найвиразнішим доказом поступового наростання сили Зла в світі. Поділи людей економічно і управляй конфліктами, які неодмінно з’являться між ними.
Тим не менше, вплив Зла не варто переоцінювати. Сьогодні ви не знайдете в світі країни, де насильство щодо невинної людини вважається нормою чи може бути огульно підтримане більшістю населення. І це є найкращим доказом сили Добра, яке поступово вразило абсолютну більшість людства. Інша справа, що будь-яку невинну особу легко можна зробити винною. Цей прийом цілком успішно застосовували і стародавні римляни, і свята інквізиція, і сучасні спецслужби. Важлива різниця лиш в тому, що як наголошує Ювал Харарі – сьогодні можливості спецслужб незрівнянно більші, оскільки збільшилася кількість даних, які вони можуть отримати і обробляти. І саме робота з нашими особистими даними буде головним інструментом Зла в найближчому майбутньому.
Заразність Зла, як і Добра, годі заперечити. Та на відміну від Добра, яке приваблює самопосвятою заради інших і внутрішньою глибиною, принади Зла лежать на поверхні. Зло пропонує значно легші і на перший погляд приємніші рішення. Це дає йому ключову перевагу в швидкості поширення. Інформаційний хаос і домінування культури швидкоплинних емоцій є чудовим грунтом для зростання сили Зла.
Добро сьогодні виглядає неповоротким, як і демократія, яку важко здобути і ще важче втримати. Зло натомість, вміло маніпулюючи нашими слабкостями, пропонує повірити у те, що ми кращі, аніж є насправді, а наші бажання можуть бути вдоволені вже завтра. Це є найпершою передумовою експансії популізму, від якого лише крок до фашизму чи будь-якого іншого тоталітаризму. Як тільки нам кажуть, що ми кращі, аніж той хто напроти – у нас з’являється спокуса повірити у це. Саме такий метод використовувало Зло споконвічно. Інквізитору пропонували повірити в те, що він кращий за єретика, білошкірому, що він кращий за темношкірих. Чоловіки вірили, що вони здібніші за жінок. Бізнесмени повірили, що вони кращі за своїх працівників, а заможні повірили, що їхнє багатство – це тільки їх заслуга.
За таких умов потенціал Зла завжди залишався на дуже високому рівні, а концентрація Зла часто провокувала кризи загальносвітового маштабу. Але завжди в дотеперішній історії світу великі кризи супроводжувалися великим відродженням Добра і гуманізму. Хрестові походи та інквізиція породили Реформацію. Расизм – боротьбу за зрівняння людей у правах. Спалахи тоталітаризму в ХХ ст. завершилися їх поразкою.
У розпоряджені Зла сьогодні надламана віра в технічний прогрес демократичного світу, наші незахищені особисті дані, тонни фейків та дезінформації. По сторону Добра – інстинктивна здатність людства солідаризуватися в часі екзистенційних криз і воїни світла, які завжди з’являються, коли на світ заходить темрява. Хто візьме верх в цій черговій сутичці – невідомо. Однак з певністю можна сказати одне – сили добра чинитимуть опір.