Проблема українського бездоріжжя настільки запущена, що не дивує уже нікого. І якщо говорити про шанси її вирішити в масштабах цілої країни, то звучатимуть астрономічні суми та не менші кілометражі нещасних доріг.
Однак, щоб глибше зрозуміти суть становища, варто глянути на нього крізь призму, скажімо, одного району. Наприклад того, який не «під Львовом» і по якому не ступають ноги представників вищої влади.
Не дорога, а смуга перешкод
Старосамбірський район – один із найбільших на Львівщині. Саме тут пролягає одна з основних доріг-артерій у Європу. Траса Старий Самбір – Смільниця офіційно не має міжнародного значення, однак де-факто вона виконує таку функцію. Щодня сотні автомобілів перекочуються з ями на яму у напрямку кордону та назад. Десятки водіїв гублять диски та ковпаки, пробивають шини або стикаються із набагато серйознішими поломками. У містечку Хирів та селах Буньковичі, Заріччя, Стар'ява, Терло давно немає тротуарів. Діти ходять пішки у школу по дорозі, котра цілком злилася з узбіччям. Розгублені пішоходи та знервовані шофери не дотримуються найелементарніших правил. Хоча ні зустрічна смуга, ні жодні інші маневри не здатні покращити поїздку.
Від постійної вібрації нахилилися електричні стовпи
Власне, інші шляхи Старосамбірського району не перебувають у кращому становищі. Однак поговоримо про цей, бо він є золотою жилою депресивного та безробітного краю.
Протяжність дороги Старий Самбір – Смільниця є відносно невеликою. Всього лише 30 кілометрів. Та облаштувати це вікно у Європу не під силу місцевим чи обласним чиновникам. До 2011-го кошти на капітальний ремонт дороги не виділяли із жодного бюджету.
На людей подивилися, себе показали
Торік футбольного чемпіонату Євро-2012 з нетерпінням чекала уся країна. Мешканці придорожніх сіл Смільницької траси – не виняток. Вони наївно вірили, що з такої нагоди їхню дорогу просто мусять відремонтувати. Ну бодай полатати. Адже міжнародний пункт пропуску Смільниця –Кросценко, очевидно, прийме багато туристів-вболівальників. Як же вони будуть їхати суцільним решетом? Натомість дійсність вразила усіх: і місцевих, до всього пристосованих, людей, і заїжджих, звиклих до комфорту, іноземців. Літо 2012-го ніколи не забудуть мешканці прикордонних сіл і вболівальники із Голландії та Німеччини. І якщо українцям чи не вперше в житті стало реально соромно за свою державу і десь у звивинах головного мозку змістилася з першого плану непорушно усталена норма "моя хата скраю", то іноземці оніміли від здивування відразу після того, як перетнули кордон на пункті пропуску "Смільниця".
Німці розвертали свої джипи, поверталися до митників і питали, як їм бути далі. Бо якщо таке бездоріжжя біля кордону, то стан шляхів в глибинці країни уродженці педантичної Німеччини навіть не пробували уявляти. Натомість голландці голосно лаялися на свої джіпіеси. Вболівальники були переконані, що їхні навігатори просто "заблудилися" і показали стару недіючу дорогу. Коли ж прикордонники ламаною англійською таки пояснили, що техніка справна, «їдьте хлопці далі, до Львова всього-на-всього 120 кілометрів», іноземці повитягали свої гаджети і знімали на них кожну смільницьку яму. Як доказ. Казали, вдома ніхто не повірить, що бувають такі дороги.
А подивитися таки було на що. У кількох метрах від кордону, навпроти синьо-жовтого щита «Україна» Старосамбірщина яскраво презентувала свій стан – яма на ямі.
Давай дорогу!
Однак вже за кілька місяців мешканці містечка Хирів не витримали лихої долі – перекрили дорогу. Майже 12 годин жодна машина не могла об’їхати живий ланцюг. Зважаючи на те, що у будні тут доволі активний рух машин, пікет став неабияким прецедентом. Люди вимагали негайного ремонту, інакше погрожували розкласти посеред дороги намети. Районна влада намагалася відбутися стандартними обіцянками-цяцянками: "Немає грошей, там бракує, тут не виділили, скоро зробимо, потерпіть ще трішечки". Та коли пікетувальники почали робити канапки і принесли термоси з чаєм, чиновники заметушилися. Відразу з'явилися представники з області. Проїхалися кілька кілометрів до кордону і визнали: "У вас справді погана дорога! Її ТРЕБА ремонтувати".
Тоді, у вересні, трасу Хирів-Смільниця поремонтували не повністю. За допомогою турецької техніки дорожники проклали новий асфальт на якомусь десяткові кілометрів. Із спеціального фонду обласного бюджету для цього виділили майже 900 тисяч гривень. На решту у чиновників банально немає грошей. Про пікет у Хирові ще довго говорили усі навколишні села. Однак повторити «подвиг» сусідів ніхто не наважився. Тож і через півроку шматочок хирівської дороги виглядає оазисом серед пустелі.
Чорна яма з білою відзнакою
Тим часом зарадити бодай чимось намагалися громадські активісти району. Вони обмалювали білим кольором сотні старосамбірських ям. Галина Антошик – одна із тих, хто вдягнув рукавиці і зайнявся цією, на перший погляд, незрозумілою справою.
«Ми подумали, що найкраще сприйняти проблему візуально раз, аніж десять почути чи почитати. Побачене обговорюватимуть, а можливо, навіть хтось візьме приклад. А ще – це було весело. І реакція водіїв та місцевих мешканців, і реакція ремонтників, які згодом сяк-так, проте все ж полатали частину дороги».
Контури ям біліли здалеку, тож заїжджі водії легко оминали найбільші пастки. Зрештою, старосамбірські ями настільки великі, що з ними можна проводити і набагато цікавіші експерименти. Скажімо, якщо у вибоїну стати обома ногами, то висота може сягнути вище кісток. Вражає і ширина. Тут можна запросто розкласти поряд сім-вісім газет. Та навіть більше – у яму на дорозі можу лягти я (зріст 165 см) і, якщо скручуся калачиком, мені не буде тісно.
Борги є, грошей немає
А наслідки абсолютного бездоріжжя не забарилися. З початком весни на Старосамбірщині деякі перевізники влаштували неофіційний страйк. Якщо раніше по головних трасах району автобуси їздили кожних півгодини, то тепер іноді доводиться чекати утричі більше. По жахливих дорогах гірського прикордонного району їздити не хоче ніхто.
На мості у селі Старява можна грати не лише футбол, а й гольф
І надіятися на покращення старосамбірчанам цьогоріч не варто. Служба автомобільних доріг лише подала пропозиції стосовно виділення коштів на поточний ремонт шляхів району у 2013 році. Однак вказані суми – мізерні. На районну дорогу Старий Самбір–Кобло просять 200 тисяч гривень, а гірський шлях Тершів–Лаврів–Грозьова хочуть полагодити лише за 300 тисяч. Трохи більше грошей може перепасти обласній дорозі місцевого значення Нагірне–Добромиль – майже два мільйони гривень. Проте чи затвердять ці цифри, наразі невідомо. А поки що Дамоклевим мечем висить заборгованість за 2012 рік. На неоплачені роботи з поточного середнього ремонту територіальної дороги державного значення Смільниця–Старий Самбір Кабмін у березні цього року передбачив майже 13 мільйонів гривень.