Вітаю Вас з сьогоднішнім великим святом! Ви є для нас іконою неможливого, що в Господі стає можливим, бо своїм іменням Ви несете потужній знак.
Петро – простий (навіть часом простакуватий і духовно необтесаний) рибалка. Після трьохлітнього спілкування з Господом, після страшної, Страсної катастрофи, підчас якої ганебно зрадив, від якої втік, після радісного і преображаючого Воскресіння Петро «попер» до Риму – без знання мов, без документів, без грошей, без дипломів, без світської влади – от собі етнічний маргінал, помандрував з самого края імперії до столиці. Щоб її преображувати. З коцюбою на місяць... (Я знаю таких в Парижі!)
Які у нього були шанси в двохмільйонному Римі, де твердо панував імператор, де рядили сенатори і порядок сталево зберігали легіони зі стратегами на колісницях? Шанси його вплинути на Рим, на історію, на цивілізацію були нульовими, по-нашому кажучи. Подумайте про свої «шанси», згадуючи сьогодні в молитві Первоверховних апостолів, Ваших покровителів і всіх наших Іменників. Чи Ваша/наша стартова позиція гірша від Петрової? Повірте і помагайте нам повірити в Бога, його силу, яка проявилася в Петрові і яка може проявитися у нас! Колись, коли матимете нагоду побувати в Соборі св. Петра в Римі, під його куполом уявіть усе це собі й помагайте бачити нам!
Щодо Павла: попри титанічні зусилля, його успіхи були мізерні (знов по-людськи кажучи) а страждання неймовірні. Про останні прочитаймо його власні слова (2 Кор. 11 23-28):.
Я був більш у працях, у ранах над міру, частіш у в'язницях, часто при смерті. Від євреїв п'ять разів я прийняв був по сорок ударів без одного,тричі киями бито мене, один раз мене каменували, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробув у глибочині морській; у мандрівках я часто бував, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого народу, у небезпеках поган, у небезпеках по містах, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими, у виснажуванні та в праці, часто в недосипанні, у голоді й спразі, часто в пості, у холоді та в наготі. Окрім зовнішнього, налягають на мене денні повинності й журба про всі Церкви.
А які ці Церкви? Маленькі. За глобальними мірками мікроскопічні. Кілька сот осіб чи в Коринті, чи в Ефесі, чи в Солуні... Взагалі, крапелька в римо-геленістичному морі. Число прихильників, послідовників менше від тих, що у пані Вітренко. (Ну може я перегнув...) Але як з часом зерно Христове, яке вони посіяли, змінило світ!
Так само можна сказати про «шанси» і «успіхи» українських новомучеників в ХХ ст. Ще в 1980-их виглядало майже усім, що віра Христова в Україні придушена і зі смертю наших бабусь загине назавжди. Хто у відповідному віці нехай згадає, як це бачив тоді... В 1989 р. виходячи з катокомб, після переслідувань страшніших від римських – бо вони прагнули тотального контролю над думкою і душею. В УГКЦ було 300 літніх священиків, недобитків, середній вік 65. Сьогодні в Україні і з України, в тому числі в Парижі, їх 3000! В семінаріях 800 семінаристів на 5 мільйонів вірних. (У цілій Франції сьогодні 671 римо-католицький семінарист на 65 мільйонів французів.)
Дивні діла Господні... Сьогодні Твій і мій, наш спільний шанс! (Іншого нам не дано.) Що може бути, якщо сьогоднішні Петри і Павли, і Павлини нас відважно поведуть своїм праведним свідченням. Якщо вони здивують оточення особистою щирістю, сімейною вірністю, громадським служінням, петро-павлівським самовідреченням, апостолською жертовністю, і євангелською радістю таїнства... Скільки знаків потребуємо ми щоб повірити, що у нас шанси 100%-ві, якщо ми з Христом, якщо діє у нас Святий Дух, якщо ми відкриваємося на любов і волю Отця? Празник Апостолів Петра і Павла прекрасна нагода зрозуміти свої правдиві перспективи.
Дорогі іменинники! Ваше завдання нести до нас цей знак і тому ми так Вами радіємо і Вас любимо і Вас вітаємо! МНОГАЯ І БЛАГАЯ ЛІТА!
+Борис маргінал в Парижі