Одразу у вічі впадає стилістика листа Ющенка до Медведєва. У варіанті Медведєва – це, перш за все, політичні аргументи та апеляція до права сильного. Тоді як у листі Ющенка інший принцип – сила права: його заява підкреслено чемна, коректна, побудована на апеляціях до принципів міжнародного права.
Ющенко вибрав правильний тон, найбільш доречний у цій ситуації, хоча відзначив, що таку заяву Президенту України потрібно було оприлюднити раніше, російською мовою і звернутися приблизно так: «Дорогой Дмитрий Анатольевич!»
Ющенку трохи підіграв і Патріарх Кирил, коли надіслав йому подяку за теплий прийом в Україні. Фактично це було повідомлення не так до Ющенка, як до самого Медведєва.
В три дні, що минули від заяви російського президента, мені доводилося обговорювати цю тему з трьома різними групами колег та знайомих: по-перше, з тими, хто живе в Росії; по-друге, з тими, які живуть в Україні і налаштовані антиющенківськи; по-третє, з тими, які живуть в Україні і налаштовані лояльно до Ющенка. І всі говорили приблизно одне - хтось із відчаєм, а хтось зі злорадством - мовляв, раз Президент України нічого не відповідає Медведєву, значить України як держави не існує; значить, це примара, тимчасове утворення і помилка історії. Декому лист Ющенка до Медведєва та його звернення до народу здалися не надто радикальними. Мені ж за своєю стилістикою вони нагадала відоме листування Бєлінського та Гоголя з приводу книги «Выбранные места из переписки с друзьями» - хіба що апеляцій до Бога та божественної справедливості там не було. В цілому Ющенко, як на мене, використав можливості моменту досить непогано для себе та свого рейтингу - десь, гадаю, на 80-85% від максимально можливого.