У мене є друзі, які занадто інтелігентні, щоб слідкувати за українською політикою, і занадто відповідальні, щоб ігнорувати своїм виборчим правом. Кожен раз, коли надходять нові українські вибори, вони питають мене, за кого голосувати.
До останніх виборів я відповідав приблизно так: голосувати треба за найменше зло - закриваючи при цьому, зрозуміло, очі і затискаючи ніс.
Після вчорашньої заяви Ющенка я не знаю більше, що сказати. В українській політиці уже немає меншого чи більшого зла. Українська політика є просто зла сама по собі.
Вона стала закритим клубом декількох сот безпринципних політиків, що допровадили Україну до паралічу. І на яких ані я, ані інший виборець не маємо жодного впливу.
Мене болить ця країна і я хочу в ній жити. Я не хочу, однак, ділити з політиками відповідальність за допровадження її до такого жалюгідного стану.
За таких обставин єдиним чесним вибором є на вибори не йти. Я свідомий того, що у мене знову старатимуться забрати голос. Для того вони будуть знову мене страшити «регіонами» - подібно як на Сході страшитимуть «помаранчевими». Останні місяці переконали мене, що загроза моєму благополуччю виходить однаково як від «регіонів», так і від «помаранчевих». Тому треба обом їм сказати «досить».
Я не думаю, що якщо вибори проваляться, то буде ще гірше - гірше бути вже не може. Зате появиться шанс, що вони там, наверху, більше звертатимуть уваги на мене, виборця. І нарешті почнуть для мене щось робити.
Скажімо, навчаться себе вести по-іншому - щоб мені не було соромно перед своїми колегами - поляками, росіянами, німцями чи канадійцями. Або ж відправлять у відставку своїх безнадійних лідерів. Чи сформують нову, варту довіри, партію. Принаймні, постараються що-небудь сенсовного зробити.
А поки цього не станеться, я на ці вибори не піду. І закликаю до цього всіх, хто читає ці рядки.