Колишній сапер 73-го морського центру Сил спеціальних операцій із позивним «Слов'ян» народився у Городку на Поділлі. Він працював у найгарячіших точках на Запорізькому напрямку, виконував надскладні завдання на Херсонщині. Військовий має величезний досвід інженерної роботи на «нулі» та за лінією зіткнення. Наразі Слов'ян займається підбором і залученням кадрів до елітного роду військ ЗСУ.
Розповідаємо історію Слов'яна, який сам вирішив працювати на фронті з вибухівкою.
***
Як ви потрапили до Сил спеціальних операцій?
Вранці у перший день повномасштабної війни я прийшов добровольцем до ТЦК у Хмельницькому. Вже о 16:00 я був у розташуванні 8-го полку. Утім вільних посад у частині не було, кількість людей зашкалювала, тож попросили кілька днів зачекати.
Згодом мене направили в 73-й морський центр ССО, який тоді потребував доукомплектації. Я потрапив у резервну роту, що допомагала основним підрозділам під час виконання завдань. Паралельно проходив навчання зі зв'язку та інженерії. Уже до літа опанував саперну справу і мене залучили до складу бойової групи. Умію працювати з будь-якими мінами – як старими, совкового ґатунку, так і новими, що надходять від наших західних партнерів. Навчили й ставити, і підривати. І протипіхотні, і протитанкові.
А який фах ви мали в цивільному житті?
Будівельника. Тож про спорідненість професій не йдеться. Та й на строковій службі був далеким від подібних спеціальностей – служив гранатометником у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді. Тож тоді, 2022 року, моє рішення було обумовлене станом душі. Хотілось бути корисним, бажав нових викликів.
Рішення працювати з мінами – серйозний вчинок, що заслуговує поваги.
Як кажуть, інженер або сапер помиляється двічі: спочатку – у виборі професії, а потім – удруге. Звісно, розумію і про відповідальність, і про рівень небезпеки, але такою є робота. Самому підірватися, звичайно, страшно, але страшніше – зробити помилку, через яку постраждають друзі.
Складних випадків було чимало. Пригадаю один із таких на Запорізькому напрямку. Наша розвідгрупа із 12 бійців вийшла на завдання у межах якого потрібно було замінувати ворожий спостережний пункт.
Безпосередньо до точки, а це метрів 150, повзли утрьох. З нами командир групи на псевдо «Прапор», а також інженер, тямущий, із досвідом. У нього багато чому можна було повчитися. Основна ж частина групи залишилася чекати й прикривати. Крім того, нас супроводжував мавік.
Підібралися до СП упритул – метрів за десять, навіть уже чули ворожі голоси. І в цей момент орки збивають наш квадрокоптер, фактично ми залишилися без очей. Розклад – на межі фолу. Була вже восьма ранку, світало.
На щастя, побратим, один із тих, які залишилися на позиції, взяв вогонь на себе, відвернув увагу ворога, а ми поставили розтяжки, замінували ділянку, після чого повернулися до місця збору. І, найголовніше, того дня група відпрацювала без втрат.
Військовий має досвід роботи на Запоріжжі та Херсонщині
Чи були ще екстремальні ситуації?
Так, була одна історія. Вдвох із командиром відправилися у розвідку, хотіли взяти «язика». Пішли як стемніло. Подолали наше мінне загородження, зайшли на окуповану територію. І тут раптом друг відчув: зачепився автоматом за розтяжку. Взагалі як інженер я мав йти першим у дуеті, однак ми мали один тепловізор на двох, тож насправді вийшло трохи по-іншому.
Добре, що було не дуже натягнуто, зміг відчепити, але командир наказав далі не ризикувати й не розміновувати, оскільки поряд противник міг підготувати інші протипіхотні пастки. А вночі видимість обмежена. Тож пішли іншим шляхом. Щоправда, тоді нам захопити полоненого все ж таки не пощастило. Ну, а своїх ми про небезпечну ділянку із «сюрпризами» одразу попередили.
Яв вночі працювати саперу?
Включаєш відчуття і досвід. Дійсно, для нашого брата основна робота починається під ранок, тому лазерний вказівник на стволі річ незамінна. У ньому є два режими: якщо в одному лазер видно неозброєним оком, то у другому – тільки за допомогою приладу нічного бачення.
Командири завжди ставилися до інженерів у бойових групах дбайливо, радили чи наказували зайвий раз не ризикувати. Хоча роботи завжди не бракувало.
Коли 2022 року підрозділи брали участь у звільненні Херсонщини, частенько для пробиття коридорів працювала окрема група саперів. Наприклад, під тим же Бериславом ворог з інтервалом виставляв загородження з протипіхотних осколкових мін спрямованої дії МОН-100 та протитанкових мін ТМ-62. Ми їх просто підривали, не витрачаючи дорогоцінний час, коли в пріоритеті було наздогнати ворога, який відступає.
Якщо завдання було розвідувальним, то, навпаки, намагалися не шуміти, не виявляти себе, аби безболісно повернутися тим же маршрутом, яким ходили в рейд.
Утім тихо відпрацювати вдавалося не завжди. Була історія в Запорізькій області, коли діяли спільно з бійцями 47-ї механізованої бригади. Пройшли мінне поле, почалася дорозвідка. Один із побратимів зачепив розтяжку, пролунав вибух, його поранило. На жаль, нас виявили, ворог почав накривати мінометним вогнем. Добре, що перебували в балці, тож хвиля пішла вище. Після виконання завдання ми поверталися стежкою ледве не слід у слід, збільшивши трохи коридор до ширини, аби чотири бійці могли нести на ношах пораненого. Зрештою, ми успішно дісталися точки евакуації, звідки 300-го забрали до шпиталю.
А чи були курйозні ситуації?
Авжеж. Одну назву навіть кумедною. Ми, представники Сил спеціальних операцій, працювали разом із бійцями сухопутних підрозділів. І командир попросив мене відійти метрів на 800, поставити на іншій ділянці автоматичний гранатомет. Я попросив хлопців, з якими чергував на позиції, бути пильними, поки я відійду на пів години. А в той день через радіоперехоплення ми отримали інформацію про можливий наступ ворога, але невідомо, в якому місці. Тож всі були напоготові.
Я відійшов і чую стрільбу, вибухи гранат. Моя мінігрупа шумить. Подумав: «Ось він, наступ». Доповіли про ситуацію командирам. А самі уже в складі посиленої бойової групи вирішили провести дорозвідку. Підібралися з напарником до посадки, очікуємо на появу противника, і тут із кущів виходить великий жирний кіт. Він, як з’ясувалося, і став причиною переполоху.
Ви залишили 73-й центр через стан здоров’я. Це через поранення?
Через травму. На жаль, був вимушений перевестися — права рука, буває, геть не слухається. Підлопатковий нерв. Напевно, ресурс вичерпався через постійне носіння бронежилета та напругу під час виконання завдань. Тож коли даю на руку навантаження, вона терпне і не слухається.
Мою групу зараз перекинули на ділянку фронту, де частенько треба працювати на воді. А отже, треба бути готовим плавати, до того ж з амуніцією. В екстрених ситуаціях потрібно швидко зняти спорядження, щоб не піти на дно. З однією робочою рукою зробити це не так просто. Довелося піти.
Дуже сумую за хлопцями, постійно з ними на зв'язку. Знаєте, жодного разу не пошкодував, що прийшов у ССО. Тут знайшов другу сім'ю, друзів, побратимів, які в будь-який момент підтримають, підкажуть.
Сапер отримав травму правої руки
Нині ви служите в Єдиному центрі рекрутингу Сил спеціальних операцій. Як вам працювати з кадрами для війська?
Я прагну поділитися своїм досвідом з потенційними кандидатами. Зараз охочих долучитися до лав ЗСУ, звичайно, не так багато, як у 2022 році, але їх все одно вистачає, і наше з колегами завдання – розповісти людям про варіанти їхньої можливої служби, підказати, порадити. Спрямувати їхні зусилля в ту галузь, де вони можуть бути корисними.
Деякі військовозобов'язані побоюються, що не витягнуть фізпідготовку. А їм свій приклад наводжу: теж Гераклом ніколи не був, уже не такий юний за військовими мірками, але старався не бути останнім, тягнувся до молоді. У нашій групі був хлопець, який народився 2004 року, коли я вже вчився в інституті. І нічого, разом вчилися, долали рубежі, допомагали один одному.
Дуже важливо пояснити рекрутам, що головним важелем після мобілізації або укладання контракту буде постійне навчання. Ніхто без відповідної підготовки нікуди їх не відправить. Спочатку – базова, згодом, за потреби, фахова. Навчальні центри, полігони, стрільбища, знайомство з усіма видами озброєння – невіддільні атрибути процесу служби. Зокрема, в ССО всім цим нюансам приділяють максимум уваги.