Ми тут з подругами вчора говорили про варягів. Ну, про тих розумних, всезнаючих і всемогутніх, які колись виїхали на Захід, реалізувалися, навчилися, як треба жити і в ті рідкісні моменти, коли над Україною розверзаються небеса - для того, щоб відкрити новий шлях, приїжджають рятувати країну ... а потім, як зазвичай, повертаються назад, неабияк пошарпані двома сторожовими псами системи - бюрократією та корупцією.
Пам'ятайте, вони збиралися, щось робити в 2005-му, а потім у 2015-му ... ну, загалом, знову вони їдуть. І звинувачувати їх у принципі не за що, кожна нормальна людина хоче жити добре, спокійно і мати гарантії на завтрашній день, тому в цій країні всі благі наміри, при зіткненні з ікластою системою, в'януть швидше травневої троянди.
Я щиро сподіваюся, що третьої хвилі вже не буде. І не тому, що варяги не захочуть приїжджати, а тому що в принципі їм тут робити нічого. У цій країні вже все давно розписано, підраховано, проаналізовано, прописані мільйони планів і рекомендацій, на всі випадки життя, які акуратними гросбухами припадають пилом на міністерських полицях.
Питання не в тому, що хтось чогось не вміє. Питання в тому, що ніхто нічого не хоче міняти. І тут ніякі варяги не допоможуть: (((Тут на арену виходять звичайні громадяни, які можуть своїми діями, своїми голосами, своїм ставленням, дати зрозуміти владі, що їм би хотілося жити по іншому. Особисто я готова слати листівки подяки в редакції медіа, які зможуть взяти на себе відповідальність і проаналізувати в якому стані зараз знаходяться реформи в країні і зробити прогноз на найближчі кілька років.
Але, про це, як-небудь наступного разу. А поки що, у мене складається гнітюче відчуття, що розвергнуті небеса можливостей над Україною ось-ось зачиняться і варяги це всього лише лакмусовий папірець.