21 листопада 2013 року кількадесят студентів вийшли на проспект Свободи у Львові. По всій країні студенти виходили на головні площі своїх міст, аби висловити свою незгоду зі зміною курсу тодішнього уряду. Вони вимагали підписати угоду про асоціацію з ЄС та відставку уряду.
«У нас у Львові є конкретна людина, яка все почала. Це Андрій Приймаченко, тепер вже мій колега викладач УКУ, раніше мій студент. Андрій дивився новини, побачив, що люди виходять на Майдан, і почав своїх одногрупників в гуртожитку копати і казати: йдіть, давайте йдемо! Їх спочатку було лише 14», – згадує активіст Майдану Отар Довженко.
«На перший протест в 11 годині ранку 22 листопада 2013 під облдержадміністрацією я вийшла саме тому, що там були мої студенти. І якщо би щось хтось до них вчепився, я б могла сказати: вибачте, ось посвідка, я викладач і мої студенти тут досліджують інформаційне поле... На Майдані було найкраще. Там не було страшно. Там було найбільш безпечно. Там було добре, це була атмосфера всезагальної любові. Для мене найбільш зворушливе у Євромайдані – це коли ти тікаєш від людей з канапками. Це була загальна ситуація, коли всі всім хотіли допомогти», – розповіла активістка, ведуча Львівського Євромайдану Софія Федина.
Незважаючи на погоду, дощ, сніг і мокрі ноги люди виходили на Майдан.
«Я побачила пости у соцмережах однокурсників, які вийшли першого дня. Я в той день не вийшла, бо була хвора. Наступного дня не втрималась і пішла. Ходила кожного дня, після роботи або після занять. В результаті кожного разу мокла, ми сиділи в гуртожитку під обігрівачем, четверо. І тому через 2 тижні я отримала запалення легень і потім 3 тижні лежала в лікарні», – з усмішкою згадує про початок Революції студентка УКУ Ірина Андрейців.
У перший вечір майданівці мали лише українській прапор, дуже хотіли знайти стяг Євросоюзу, їм випадково пощастило.
«Каріна Лазарук, наша студентка, сказала, от де б нам взяти прапор. Я кажу: так можна піти десь в готель, в готелях є різні прапори. Вона пішла в один готель, другий. В третьому їй дали під заставу її студентського квитка європейський прапор. Нашим найбільшим планом цієї ночі було почепити прапор на руку пам'ятника Шевченку. І ми довго шукали якусь довгу палицю, щоб туди його закинути, підкидали, але він не чіплявся, і ми врешті просто сфотографувалися зі стягом», – розказав Отар Довженко.
До річниці Майдану у Львові встановили той самий намет, що і два роки тому. У ньому каски та саморобні бронежилети із київського Майдану.
«Частина молоді була партійна, інша ні. Нам вдалося домовитись між собою , що ми не рекламуємо ніяких партій... З кожним майданом ця хвиля, дух патріотизму, залучення, синергії у суспільстві йде далі на схід України. Помаранчева революція – тоді вже був залучений центр України. Багато киян набагато швидше відкликнулися. Євромайдан докотився фактично аж до Донецька», – зазначив очільник студентського руху Євромайдану Борис Пошивак.