Думати про гомосексуальність українців змушує сама доля. Наприкінці травня гарячою темою світових ЗМІ стала легалізація одностатевих шлюбів в Ірландії. На початку червня радикали намагалися силою розігнати гей-парад у Києві. А минулого тижня одностатеві шлюби стали легальними у США. Невже Захід справді перетворюється на той «євросодом», яким нас лякав ще Микола Азаров? Виходить, Україна є європейським форпостом християнських цінностей?
Підрахунки – заняття нудне, але іноді корисне. Якщо вимірюванням духовності займається Небесна прокуратура, то для всього іншого існує статистика. Статистичні дані також можуть дати певне уявлення про «обліко морале» того чи іншого суспільства. Для наочності ми вирішили порівняти Україну з Ірландією, в якій право гомосексуалів на шлюб зафіксував всенародний референдум.
«Не убий» – з приводу цієї Божої заповіді точиться найменше суперечок. Як виявилося, українцям дотримуватися її важче, ніж ірландцям. Наприклад, за даними ООН, 2008 року рівень убивств в Україні становив (за різними даними) від 5,3 до 7,7, а в Ірландії – лише 1,5. У 2012-му в Ірландії з населенням 4,5 млн було зареєстровано лише 79 вбивств, тоді як лише у Києві з населенням менше 3 млн – 100!
Така ж невтішна статистика злочинів, яких стосується заповідь «Не кради». Індекс сприйняття корупції (0 – її максимальний рівень, 100 – відсутність корупції) у 2012-му в Ірландії становив 69 балів, в Україні – 26. До речі, навіть після Революції Гідності мало що змінилося.
Невтішна і статистика самогубств, яке вважається в християнстві одним з найтяжчих гріхів. За даними Всесвітньої організації охорони здоров‘я, на 100 тис. ірландців припадало 12 самогубців (2009), а в Україні – 21. Якщо рівень корупції можна списати на «папєрєдніков» або «злочинну владу», то чи накласти на себе руки – кожен вирішує сам.
Рівень розлучень в Україні також набагато вищий. За даними ООН, в Україні відповідний показник становить 2,8, а в Ірландії – 0,7 (2010). З Божим приписом плодитися і розмножуватися українці також справляються гірше, ніж ірландці. За даними 2013 року, на кожну тисячу ірландців припадало 15 народжених і лише 7 померлих, тоді як в Україні співвідношення було 11 до 15 на користь мерців.
І наостанок – «вишенька на торті», тобто статистика релігійності. Відповідно до опитувань соціологів, українці й ірландці – нації віруючі. Однак у 2011-му лише 10% українців ходили до церкви щотижня і ще 10% – хоча б щомісяця. Тоді як в Ірландії таких було понад 40% і 17% відповідно. Виходить, що й «пам‘ятати день суботній» ірландцям вдається краще, ніж нам.
Отже, як свідчать сухі цифри, вдавати з себе праведників нам не варто. Звичайно, в сфері гендерної політики Ірландія дуже далеко відійшла від духу і букви Божого закону. Але Україна в багатьох інших сферах відійшла від нього ще далі.
Відкриймо, наприклад, катехизм УГКЦ («Христос – наша пасха», 2012). Содомія належить до групи гріхів, що кличуть про помсту до неба. А окрім неї – також умисне людиновбивство; скривдження вбогих, удів і сиріт; і – sic! – затримання заробітної плати. Якщо сприймати це буквально, то виходить, що левова частка українських роботодавців практикує відвертий сатанізм.
А якщо згадати, за що насправді Господь знищив Содом, стає зовсім лячно. Так, в книзі пророка Єзекіїля наведені такі слова Бога: «Ось оце була провина твоєї сестри Содоми: пиха, ситість їжі та преспокійний спокій були в неї та в її дочок, а руки вбогого та бідного вона не зміцняла. І запишались вони, і робили гидоти перед Моїм обличчям. І Я їх відкинув, як побачив оце» (16:49-50). Виявляється, соціальна несправедливість – це також прикликання Божого гніву. Україні з її абсурдним соціальним розшаруванням слід боятися не лише ДНР-івських градів, але і сірки з неба...
Втім, полишимо біблійні студії біблеїстам. Що ж до політичного аспекту проблеми, все набагато простіше. Боротьба з «содомською загрозою» довгий час була козирем пропагандистів «Русского мира». Святу православну Русь вони протиставляли загниваючому євросодому. Якщо СРСР мав в своєму ідеологічному арсеналі марксизм з його економічною доктриною та історіософією, то сучасний Кремль давно веде гру на пониження, апелюючи до фізіології та вульгаризованих релігійних уявлень.
Цей пропагандистський секонд-хенд радо доношувала українська влада в часи Януковича. Азаров також лякав майданівців євросодомом, а вся Партія регіонів усильно підкреслювала свою канонічну православність. Що не заважало їм віддавати злочинні накази «Беркуту», розкрадати країну і організовувати терористичний заколот на Донбасі. Ще більш кричущий приклад – «православное ополчение Новороссии», яке декларує захист традиційних цінностей, але практикує тероризм.
Захищати Русь від західних геїв, обстрілюючи мирні українські міста, – це не має нічого спільного з обороною християнських цінностей. Так само, як і брутальні атаки на мирну ходу прибічників легалізації одностатевих шлюбів. Якщо хтось думає, що Господь – це такий собі ультраправий футбольний фанат, то це велика помилка.
На жаль, українська суспільна думка щодо одностатевих шлюбів (та багатьох інших питань) знаходиться в полоні пропагандистських наративів. Ця псевдоконсервативна риторика підриває передусім релігійність, а не позиції лібералів. Церква, що має велику спокусу «дружити» з консервативними популістами, ризикує втратити духовний вплив на суспільство. Якщо християнські цінності обстоюють агресивні погромники, краще триматися від тих християн подалі – саме такий висновок робить пересічний громадянин.
"Ісламська Держава", Боко-харам, Аль-Каїда та інші терористичні організації впроваджують закони ісламу вогнем і мечем, але насправді підривають позиції ісламу у світі. Та й на територіях, які вони проголошують очищеними від скверни, панують зовсім не ідеали ісламського благочестя. Тому історичну перемогу над войовничим псевдоісламом здобудуть ліберальні вестернізатори. Якщо ми хочемо зберегти християнські цінності, корисно пам‘ятати, що прямий шлях – не завжди найкоротший.